"Старі люди в Україні кажуть: «Допоки в народі пишуть писанки, доти буде існувати світ». Перефразовуючи, те ж саме можна сказати і про Україну. Допоки в Україні будуть писати писанки, доти вона буде жити. Судячи із сьогоднішнього стану писанкування, Україна буде жити вічно. Після відновлення української держави в 1991 році почала відроджуватися традиція писанкарства. В західній Україні ця традиція відродилося дуже швидко, бо насправді вона тут і не припинялася, просто існувала в часи переслідування напівтаємно. Поступово відродження писанкарства стало поширюватись на всі регіони України. Активно відроджується писанкарство в Кіровоградській області. Великий внесок у відродження цієї древньої української традиції вкладає молода майстриня писанкарства з міста Олександрії Ірина Михалевич. Писанкує майстриня уже дев’ять років. За цей час встигла зробити дуже багато. Про все це її розпитав кореспондент газети «Час і Події» Юрій Атаманюк. До слова, через чотири дні після інтерв’ю Ірина народила сина, з чим її щиро вітаємо!" (Юрій Атаманюк)
"Спробувала нашвидкуруч написати дві однакові писанки. За основний колір вибрала жовтий, щоб порівняти відтінки - на писанці зліва попрацював жовтець, на писанці справа - цвіт бузини. І жовтець, і бузина цвітуть біля нашої багатоповерхівки, тож далеко ходити не довелося..." (Ірина Михалевич)
У лютому 2019 року з благословіння преосвященнішого Боголєпа, єпископа Олександрійського і Світловодського, у харківському видавництві “Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля” вийшла друком книжка писанкарки Ірини Михалевич, що отримала назву “Українська народна писанка”. До видання увійшло 20 рецептів приготування натуральних відварів для фарбування писанки та кільканадцять покрокових майстер-класів.
Культура та мистецтво
Великий розділ про культуру об'єднує в собі такі теми:
Література та мистецтво на порталі "Мала Сторінка". Усі автори – за абеткою
Блог письменника Володимира Даника
Блог журналістки Катерини Колесник про актуальні події в Україні та світі
Твори Василя Сухомлинського на сайті "Мала Сторінка" за абеткою
Проба пера (твори авторів-початківців)
Абетковий покажчик творів Тараса Шевченка, розміщених на "Малій Сторінці"
Наша країна - Україна. Гімн, державні символи, рідна мова, історія, культура
Календар подій та свят в Україні та світі
Художня література - мистецтво слова
Незвичне, цікаве та оригінальне - яскраві сторони культури
Українські народні традиції. Свята українського народу
Історія ґрандіозного мистецького проекту "Вишивка етнографічна" - від спілкування і творчих зустрічей до великої книги 2018 року видавництвом AДЕФ-Книга було надруковано альбом :)"Український народний орнамент Ольги Петрівни Косач". Перша презентація альбому відбулася 23 вересня в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках «Форуму видавців». Місце презентації було вибране не випадково, адже у фондах цієї бібліотеки зберігається оригінал книги.
Поки триває друге бабине літо, збираємо і зриваємо горіхові кожушки та й готуємо з них барвник для писанок. Відвар з них фарбує жовту писанку (після ромашки) в коричневі відтінки.
Квіти червоної мальви – основний барвник липня. Мальва фарбує білі яйця в насичену зелену барву. Така вона самодостатня. Та якщо є бажання, можна не обмежуватися тільки мальвою і спробувати різні ґрунти – кукурудзяні рильця, засушені цвіт бузини чи ромашку, безсмертник, пижмо або й інші перевірені барвники, що фарбують у світлі відтінки.
Шовковиця – солодка, корисна, проганяє безсоння, зміцнює імунітет, рятує від втоми. А ще ця ягода добре фарбує писанки, відкриває літо. Особлива ягода. Для фарбування підійде чорна шовковиця. Багато зривати не треба, достатньо й однієї жмені. Шовковиця дає темні барви. Її можна поєднувати з іншими барвниками, накладати на жовте тло й отримувати зелені кольори. Та все ж, як на мене, шовковиця виглядає більш принадною, коли залишається на білому полотні сама самісінька...
Ромашка - найнадійніший, найстійкіший, найсимпатичніший писанкарський барвник. Ромашка лікарська зацвітає наприкінці травня, і тоді на землі з'являється безліч сонць) Крім усіх переваг, ромашковий барвник - це ще й надійний і чудовий ґрунт. З ним спокійно працювати, на нього впевнено ляже будь-яка наступна барва. У цьому дописі ми розглянемо покрокові фото створення традиційної писанки Середньої Наддніпрянщини. Першим барвником, в якому фарбуватимемо нашу писанку, буде саме ромашка.
Володимир Ястребов. Завдяки цьому науковцю-етнографу ми тепер маємо уявлення, які писанки писали у центральній частині України. У жодних інших колекціях зразки з Середньої Наддніпрянщини не представлені. Ім'я Володимира Ястребова перебуває в одному ряду з такими іменами, як Михайло Драгоманов, Микола Сумцов, Хведір Вовк, Дмитро Яворницький. Народився майбутній науковець в сім'ї священика в селі Крива Лука Самарської губернії. Навчався в Одесі в Новоросійському університеті на історико-філологічному факультеті. Після університету переїздить до Єлисаветграда (нині місто Кропивницький), де стає викладачем історії в земському реальному училищі. Там він створює музей старожитностей, своїх учнів залучає до етнографіних досліджень та археологічних розкопок.
Вознесіння Господнє. Про народні традиції цього свята — з книги Василя Скуратівського «Дідух».
Згідно з біблійною оповіддю, на 40-й день після свого воскресіння Христос, кілька разів з’явившись учням, вознісся на небо. На честь цієї події православною церквою встановлено свято Вознесіння Христового. У храмах виносять і ховають плащаницю, тому після Вознесіння вже не можна вітатись словами «Христос Воскрес!» Вознесіння завжди припадає на четвер. На це свято найкраще росте трава. У деяких місцевостях цього, дня «заполювали льон» — щоб добре ріс, «підносився» вгору. Випікали печиво у вигляді драбинок, на Чернігівщині та Сумщині — млинці «христові онучки», з якими ходили в поле («щоб добре росло жито») або на цвинтар — поминати померлих (щоб їхні душі вознеслися на небо). Молодь улаштовувала різноманітні забави. Вважалося, якщо на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а якщо слякотлива — на недорід.
Як фарбують грицики? Кожного року по-різному. Це може бути гірчичний відтінок, жовта барва, проте найчастіше грицики дарують писанці ніжно-зелений відтінок, близький до світло-салатового. Легку зелену барву можуть також дати молода кропива, листя берези. Отож, грицики входять у ту маленьку групу весняних барвників, які здатні забарвити писанку у відтінки зеленого. Цим вони унікальні.
"Пишемо традиційну поліську писанку крок за кроком. Писанка має назву "Півонія з трав'янцями", походить з села Добротів, що на Чернігівщині. Перш ніж занурити писанку до першого барвника, потрібно нанести чимало ліній на біле тло шкаралупи. Найчастіше то і є основний масив роботи..." (Ірина Михалевич)
Найпершими навесні прокидаються трав’янисті рослини – кропива, деревій, чистотіл. Ще раніше нагадують про скору весну, припорошені снігом, зелені поля. У каталозі Кульжинського записано, що озимина здатна подарувати писанці зелену барву. Мені захотілося спробувати. Тож сіла до автобуса і поїхала до окраїни міста, до найближчого поля). У спину тепло, світить лагідне сонце, угорі співають жайворонки. Синьо і гарно довкруж. Озимина з корінням не виривається, зривати її легко і швидко. Для барвника достатньо пари оберемків.
7 квітня 2018 року у Луцьку просто неба на вулиці Лесі Українки з'явилася галерея писанок. Це писанки за "Сонячною колекцією" писанок Ольги Косач (Волинський краєзнавчий музей), які відтворила і подарувала закладу торік відома майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Пані Ірина відтворила писанки, бо долучилася до всеукраїнського проекту "Вишивка етнографічна", куратор - Тетяна Серебреннікова. Традиційні волинські та подільські писанки вважаються зразками найвищого прояву художньої майстреності. Писанки розміщено на двометрових бігбордах. Вони привертають величезну увагу лучан та гостей міста.
"За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась. "Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки?" — спитала вона. "Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася", — відповіли струмки. "То, може, це ти, берізко?" "Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула". "Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?" "Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний". "То хто ж воно?" — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш. "Он хто мене розбудив", — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю. "Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок". "Таки ні..." — кивнули Маруся й Олюся. "Я знаю «Молоданчика». Мене бабуся навчила, а я навчу вас!"" (Зірка Мензатюк)
З якими думками пишемо писанку? Зі світлими, спокійними думками, скажете. Ми мимоволі надихаємося певними думками, коли бачимо ті символи, що лягають на яйце. Котрийсь знак нагадує вуха зайчика, котрийсь – пір’їнку, інший – зірочку або хрест. Писанкарські символи, говорять дослідники-науковці, давні дуже, люди придумували їх, щоб зберегти своє світобачення. Ось уже скоро ми покладемо наші писанки до пасхального кошика і понесемо для освячення до храму Божого. Там, у храмі, ми теж побачимо багато символічного. Чимало символів містять псалми: їх ми чуємо щоразу на Богослужіннях. У молитвах, наприклад, можна почути про птахів, про оленя, зорі, Місяць, Сонце, про виноград, сніг, про віск…
""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)
