Публікації за тегом: Традиції, звичаї, прикмети

Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий Вечір. Усі чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо — народження Сина Божого. Та ось зоря зійшла і почалося святкування. Різдво — найрадісніша подія для всього народу. За народною традицією вважається: хто до цього дня прийшов очищений — у того добро в цей день примножиться. А хто має гріхи — той може оновитися разом із появою на небі першої Віфлеємської зірки.

 

 

 

З давніх часів в Україні словом і ділом люди створювали у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі. В цей день уся родина має бути вдома; не можна сваритися, і краще помиритися з ворогами. Коли сонце починає заходити, вносять у хату сніп жита — "дідух" — і ставлять його на почесному місті. Зараз замість урочисто прикрашеного "дідуха"  люди прибирають ялинки. Найголовніша урочистість цього вечора — свята вечеря. Вона виготовлена на "новому вогні" з різних плодів землі і символізує утворення нового добробуту на наступний рік. Починається свята вечеря з першою зорею, бо саме в цей час народився Ісус Христос.

 

Після «Миколая» в селах України вже кожного вечора збиралися  колись  вечорниці.  Спочатку  сходилися  дівчата,  пізніше з’являлись і хлопці. В будні дні на вечорницях  дівчата,  бувало, працюють:  прядуть  починки,  шиють  сорочки  або  вишивають  рушники собі на придане Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають  їм  різну  бувальщину  та  небилиці,  співають  пісень, танцюють - заважають дівчатам працювати. Вечорниці - це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються.

 

День Святого Андрія Первозваного припадає на 30 листопада. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці — Києва. В  староукраїнському  літописі,  що  датується  ХІІІ  століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці. сказав до учеників, що були з ним: “Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков”. І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...».

 

День великомучениці Катерини чи, як звичайно це свято в народі називається, «Катерини», є свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постували, щоб Бог послав їм добру жінку.  В канун святої Катерини, увечері,  дівчата гадали. Робили це в такий спосіб: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розквітне, то того ж року дівчина вийде заміж. На Свято Катерини дівчата робили те, що і на канун. Брали стільки гіллячок, скільки членів сім’ї. Які галузки не розвивалися, то начебто стільки чоловік помре в родині. Ворожили і в такий спосіб. Дівчата насипали в миску каші і йшли гуртом на двір кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами по черзі, приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» Звідки загавкає пес, туди й заміж піде.

 

Староукраїнські  звичаї,  що  колись  були  пов’язані  з  початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга — до свята введення в храм Пресвятої  Богородиці (21 листопада). Це свято в народній термінології звичайно називається Введіння.

 

 

 

 

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рух і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духову культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчости. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана зі звичаями народу. Звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

 

У давнину у наших предків були боги Купало і Коляда, які уособлювали два великих свята — літнє і зимове сонцестояння. Отож, наша коляда походить від прадавнього бога зимових свят Колядщи. Стародавні новорічні пісні, колядки і щедрівки, обіцяють господарям багатство і добробут. Співаючи колядки, хлопці і дівчата переодягаються у козу, ведмедя, журавля, чорта, і цей звичай йде також із давніх часів і нагадує ігри веселих скоморохів. Головна мета колядників — не тільки звеселити хазяїв і самим отримати щедру нагороду, а ще й накликати щастя і достаток для господаря-хлібороба у наступному році.

 

У народних легендах Святий Миколай — боронець людей перед стихійним лихом, найперший помічник усім, хто опинився у біді. "Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає". А ще Святий Миколай опікується дітьми, виконує їх побажання і роздає подарунки. День Святого Миколая — найулюбленіше, найвеселіше дитяче свято. Діти чекають на День Святого Миколая цілий рік і мріють про чудові подарунки.

 

 

Вірші Марійки Підгірянки до Різдва Христового: "Боже дитятко", "З колядою", "На Святий Вечір", "Сяє небо удалечі...", "З колядою", "Колядочка".

Починаючи з 2023 року Православна Церква України та Українська Греко-Католицька Церква зустрічають Різдво Христове в ніч з 24 на 25 грудня. Цей день є офіційним державним святом в Україні.

 

 

 

 

 

 

Гуцульський костюм для дівчинки - біла сорочка з манжетами та із застібкою спереду, спідниця з темного ситцю або сатину, світлий фартушок, червоний кептарик із цупкої тканини на підкладці, оброблений хутром. На грудях і верхній частині рукава сорочка прикрашається вишивкою або імітацією. На голові - стрічка з помпонами з яскравої вовняної пряжі.
Гуцульський костюм для хлопчика  - біла сорочка, червоні або вишневі штанці, кептарик, оздоблений хутром, на підкладці із цупкої червоної тканини. Сорочка прикрашається декоративною тасьмою або вишивкою на грудях і по низу.  Доповнення до костюма - широкий коричневий пояс із штучної шкіри, який щільно прилягає до фігури, на шнурівці.

Різдвяні вірші для дітей написали такі знані українські поети: Іван Франко - "Зима. Різдво", Василь Слапчук - "Дідух", Марія Хоросницька - "Святвечір", "Кутя",  Вікторія Шупортяка - "Початок", Ніна Куфко - "Різдво Христове", Ганна Чубач - "Коляда", Йосип Струцюк - "З Різдвом Христовим", Костянтина Малицька (Віра Лебедова) - "Зимова казка".

"Щедрик, щедрик, щедринець!
Ой, який я молодець:
Прийшов посипати –
Забув зерна взяти…"
(Катерина Перелісна)

У цьому розділі дивіться добірку чудових народних українських щедрівок для дітей та авторські щедрівкм: "Ой сивая та і зозуленька", "Щедрівка" Катерини Перелісної. Також Ви знайдете найбільш відомі та легкі для вивчення щедрівки для дітей молодшого шкільного віку: "Щедрик-ведрик", "А в цім домку, як у вінку", "Ластівочка прилетіла", "Ой вийди, дядьку, щось тобі Бог дав", "Пане, пане господарю!".

 

 

"Ой, колядо-колядине!
Ішла полем господиня,
З торби жито брала,
Ниви засівала:.."
(Катерина Перелісна)

Колядки Марійки Підгірянки: "Сяє небо удалечі", "Колядочка", "Колядка".

У розділі знайдете збірочку народних українських колядок та колядки, написані поетами: "Колядка" від Катерини Перелісної та "Колядка" Марійки Підгірянки. Збірка українських народних колядок для дітей та дбайливих батьків: "Нова радість стала", "Ой, хто, хто Миколая любить", "Засівна", "Христос родився, Бог воплотився", "Ой, над Вифлеємом", "Бігла теличка із березнячка", "Колядин, колядин", "Коляд, коляд, колядниця", "Ой в ліску, в ліску листя на грабі", "Колядую-дую", "Пан господар, уставай з постелі", "Волик рогатий", "Ой коляда, колядиця", "Під дубиною під зеленою".

 

Свято Покрови нагадує кожному про молитовне заступництво Божої Матері за людський рід і є храмовим святом багатьох міст і сіл України. Стало добрим звичаєм побувати 1 жовтня на Службі Божій, прикрасити домашню ікону Богоматері, згадати родичів чи знайомих, які пішли в похід, змушені десь воювати, боронячи Вітчизну, і помолитися за них.

 

 

 

"Бабуся порають худобу, брат рубає дрова, а я сиджу у вікні. Хукаю на шибку і возькаю пальцем: займаюся самоосвітою. У нас худоби - теличка й троє курей. Та щоб їх вберегти, треба ховатися. Теличка стоїть не в хлівці, а в засторонку, який закладений соломою, кури сидять не в курнику, в вгорі на бантинах, як сови. Півня ми самі втрубили, щоб не кукурікав, бо тоді капут не лише йому, а и курям. Ми це визуджили назубок і затямили собі назавжди: корову и порося вже давно заграбастано. Бабуся сновигають заметеним подвір'ям. Мені видно, як їм важко, як мороз забиває їм дух: кожен видих висить сивим ковтком у повітрі, і я очима допомагаю нести відро води, мисчину товченої картоплі з половою, подумки хукаючи на бабусині руки, щоб не були такі холодні, аж сині..." (Борис Харчук)