"...усмішка міста — слоган "Kiss my Turku", річка Аура, її береги, всіяні будівлями, вулички, мости, бруківка, дивовижні скульптури, слова з путівника по Турку, які неабияк зачепили: "Відповідальна людина допитлива", — більше, ніж достатньо, щоб "розсипатись на пікселі". Можливо, якось повернусь до Фінляндії з внуками, які трішки попідростають, тоді усміхнемося Мумі-тролям і пропливемо з ними вздовж Архіпелагу... А ще, може, до парку "Angry Birds" заскочимо, чому ні? Він теж у Фінляндії. Набавимось так, щоб усі незадоволені пташки поруч затягнули й собі щось життєрадісне й приємне." (Галина Мирослава)
"Моя подорож до Варшави, яка відбулась завдяки акції майже безкоштовного проїзду від автобусів "Ecolines", не була запланованою взагалі, я випадково побачила акцію і загорілась. Дозволяю собі одну подорож на місяць, якщо все складається більш-менш добре, на лютий збиралась лише до Кракова, але спокуслива нагода побачити Варшаву ввірвалась у життя потоком, який "поклав мене на лопатки"... Я піддалась. Подорож була неймовірно короткою. Автобус — не літак, майже пів доби довелось провести в дорозі туди, добу присвятила Варшаві, одна ніч пішла на дорогу назад. Зрозуміло, що пізнати всі лиця столиці навряд чи можливо сторонній людині, за один раз тим більше, та хоч одне роздивитись дуже таки хотілось..." (Галина Мирослава)
"Якось матуся повідомила милій донечці Людмилі, Люді, Люсі, що в Китаї, країні, де дуже багато людей, жив колись імператор Лю Да, який походив з роду Лю. Його батько теж був Лю, а діда звали ще цікавіше — Лю Сю. Всі сини Лю Да також до імені додавали слово Лю. І спадкоємцем Лю Да згодом став якийсь новий Лю. — Китай, — повторила про себе Люда по складах, — мабуть, там має бути багато китів. Але вголос запитала про інше: — А як правильно: Лю Лю чи Лю Люєвич? Мама знизила плечима і відповіла: — Люсю, Людо, люлю — це я тобі іноді перед сном кажу, а він був просто Лю, це не ім'я, а прізвище..." (Галина Мирослава)
"Два рядочки – раз і два.
Швидко прочитав? Ура!!!"(Галина Мирослава)
"Палке бажання побачити власними очима зовсім невеличку в порівнянні з Україною (приблизно 2 мільйони мешканців) Північну Македонію (Северна Македонија), незалежну з 1991 року, як і Україна, слов'янську країну, розташовану на Балканах в оточенні слов'янських і неслов'янських країн, що межує з Косово на північному заході, Сербією на півночі, Болгарією на сході, Грецією на півдні, Албанією на заході, виникло в мене після запрошення від туристичної компанії "Танго Тревел" придбати акційний тур "У пошуках дива – Македонія". У тур за додаткову оплату входило відвідування озера Охрид, найглибшого в Європі, а також каньйону Матка зі сталактитово-сталагмітовими печерами й чарівним озером, створеним при побудові гідроелектростанції в 30-х роках минулого століття. Зацікавила подана примітка : "Без тесту ПЛР". Карантинний рік без виїздів за межі країни дався мені взнаки, тож я досить легко спокусилась на мандрівку з 24-ма годинами їзди автобусом до місця призначення через 3 митних пости, маю на увазі українсько-румунський митний контроль, румунсько-сербський і сербсько-македонський. Але попри виснажливу дорогу не тільки не розчарувалась, навпаки - отримала велику порцію радості й натхнення..." (Галина Мирослава)
"До озера Охрид дорога вела нас все вище й вище в гори через македонські й албанські поселення на південний захід від столиці. Охрид – це не лише чудовне озеро, це місто з надзвичайним гербом, на якому ніби підкова з одного боку, з іншого – зображення схоже на дві долоні, складені докупи, які тримають і місто, й озеро. Ліхнідос, стара назва міста, перекладається українською як "місто світла". Славний Охрид, розташований біля підніжжя гори Галичиця (яка знайома назва!), колись славився своїм найстарішим університетом у Європі (9 століття). Тут ще вирощують перлини та розводять форель. Є думка, що назва міста походить від охри, фарби, якою дівчата малювали волосся. Коріння історії Охрида йде в античність..." (Галина Мирослава)
"Вельми несподівано за кілька днів до Нового року, саме на свої уродини, я отримала від своїх дітей дуже приємний подарунок — подорож до Венеції на святкування Нового року. Вранці 30 грудня великим автобусом на 63 місця, який туроператор Tango Travel вибрав для акційної подорожі, ми вирушили від зупинки неподалік львівського аеропорту до Венеції. Ніч перед тим видалась безсонною, тож дорогою я в'яло оглядала терени за вікном і подеколи дрімала. Чим далі ми їхали, тим зеленішими виглядали поля. У Закарпатській області Київстар раптом висвітив поряд з часом у Києві час у Закарпатті, що мене неабияк здивувало. Контроль на митниці нам пощастило пройти швидко й спокійно. Кожні три години автобус робив зупинки, як цього вимагають правила проїзду туристичних автобусів у Європі. Згодом ми в'їхали у вечірній Будапешт, яскраво прикрашений до різдвяних і новорічних свят. Родзинкою дороги перед нічною їздою до Італії стала зупинка в Будапешті. Самотньо блукати нічним Будапештом мені зовсім не хотілось, як і чекати наодинці на березі Дунаю повернення нашої групи з плавання корабликом, отож дозволила собі розкіш вечірньої прогулянки з келихом смачного угорського шампанського..." (Галина Мирослава)
"Окрім Венеції й Тревізо, були ще дві свічечки на моєму новорічному тортику вражень. Обидві яскраві, водночас дуже різні. Перша — місто Верона біля підніжжя Альп на обох берегах річки з дивною назвою Адідже (а діджей де?), друга — найбільше озеро Італії, яке італійці називають Garda, українські джерела передають по-іншому — Гарда. Верона зачарувала. Я не могла собі уявити, вирушаючи у мандрівку, що ця таємнича донна (gentildonna) настільки мене вразить. Поведе, завербує, кожного разу ховаючи краї своєї сукні за рогом нового палацу. Все хотілось її наздогнати, весь час здавалось, що вера (стародавнє українське слово, що означає напевно) вона, а ні. Не здогадувалась, що йтиму по біло-персиковому мармуру вуличних хідників майже від моменту виходу з нашого автобуса на автостанції. Це дивне відчуття великої зали просто неба, у якій хочеться кружляти між будівлями й насолоджуватись митями, торкатись очима, вчувати вухами, брати до серця. Дихати усім тілом, видихаючи повільно і вдихаючи глибоко, ступати по персикових скибках мармуру й відчувати два тисячоліття за плечима..." (Галина Мирослава)
"Моя листопадова закордонна подорож цього року — неабиякий подарунок долі до моїх уродин у грудні. Дні народження кількох минулих років доливали до вина мого приватного свята краплю незахищеності та жури. Наче за правилом канапки, що традиційно падає маслом донизу, завжди знаходився хтось, хто уперто намагався випитати (щоб не відривалась від реальності, чого найбільше потребує моя душа), скільки ж то мені років, або голосно задемонструвати свої знання з арифметики й кількох деталей моєї біографії. Моїм порятунком від осідання в конкретному часі та замкненому певними межами просторі завжди була дорога, вона додавала сил і дозволяла забути бодай на трохи те, що тривожило або допікало. Тому запрошенню від „Geoattractions“ приєднатись до туристичної групи, яка, прямуючи на виставку мінералів і біжутерії „Скарби Землі“ у Любліні (Польща), планувала відвідати Музей скам'янілих дерев польської частини Розточчя, Музей фортифікації у Замості, Собор Різдва Пресвятої Богородиці, збудований князем Данилом Романовичем (Данилом Галицьким) у XIII столітті в Холмі, раділа, як мала дитина, з різних, звичайно, причин. І от, повернувшись домів, дякую усім причетним до цієї події, якою ще живу..." (Галина Мирослава)
"Час минає швидше, ніж я встигаю у ньому пожити. Один тиждень змінився іншим, відколи я вирушила на 3 дні з дому, повернулась більше, як пів тижня тому, а відчуваю, що подорож була начебто у минулому житті... „Кра, кра, кра, ворона, дітям кашку варила”. Металевою пташкою літака, цього разу Ryanair, залетіла і я собі до Кракова, як те маленьке воронятко, щоб скуштувати смачнющої кашки, якою гостинний Краків щиро готовий ділитися. Вистрибуючи почуттями з невпорядкованих спогадів, починаю відмотувати назад свій сувій з останніх годин у Кракові, коли виїжджала з ледь мокрого і майже порожнього нічного міста, тепло освітленого і гостро забарвленого у весну, що пахне поезією і літературою загалом..." (Галина Мирослава)
"Я страшенно хотіла побувати у фінському місті Турку. Не тому, що ця назва співзвучна з містечком Турка Львівської області в горах, де колись я мала нагоду побувати й де зустріла прекрасних людей, які нас трьох прийняли на дві ночі й зробили незабутньою ту мандрівку. Не тому, що Фінляндія — країна Санта Клауса чи Мумі-тролів, а в Турку є парк Мумі-тролів, хоча це теж цікаво. Причин було декілька. По-перше, коли була студенткою третього курсу, під час зимових канікул їздила до Карелії, ми зі студентським театром тоді трохи побули в Сортавалі, двадцятитисячному містечку на північному березі Ладозького озера, що знаходиться в 30 км від фінського кордону, а потім багато часу віддали мандрам, часто на лижах, з села, я б назвала їх хуторами, до села, впритул до кордону. Тоді я й закохалась у Карелію, цю своєрідну частинку Фінляндії, що опинилась у Росії ще в 18 столітті за Ништадтським миром між Московським царством і Шведською імперією..." (Галина Мирослава)
"- Ананаси, апельсини
і банани в магазині
достигають на полиці, -
каже Алла своїй киці."(Галина Римар)
"...Отака пригодонька!
Враз ми вдома опинились.
Славним феєчкам вклонились.
А свічечка ще горить!
Будемо її гасить.
Завтра ждуть нові пригоди.
Хай ніхто не чинить шкоди!!!"(Галина Римар)
"У лісі стояла чудова ялинка. Місце у неї було хороше, сонця й повітря скільки завгодно, а навколо росло багато старших подруг — і ялин, і сосон. Але маленька ялинка дуже хотіла швидше вирости! Вона не звертала уваги ні на тепле сонце, ні на свіже повітря. їй було байдуже до селянських дітей, що приходили, і щебетали коло неї, збираючи суниці та малину. Часто, набравши повні глечики або нанизавши ягоди на тонкі прутики, вони сиділи під ялинкою й казали..." (Ганс Крістіан Андерсен)
Міфічні історії про походження світу знаходимо і в Біблії — стародавній пам'ятці культури. Слово "Біблія" в перекладі з грецької мови означає "книжки" (звідси й бібліотека — місце для збереження книжок). Біблія — це зібрання багатьох книг, які протягом тисячі років у різних місцях писали різні люди. Книга книг (так ще називають Біблію) складається з двох частин — Старого Заповіту та Нового Заповіту. Перша частина (Старий Заповіт) містить оповіді про створення неба, землі, перших людей і тварин.
Юний баяніст Роман Сапунцов, учень Черкаської музичної школи № 3, виборов найвищу нагороду міжнародного конкурсу акордеоністів ХІХ Miezdunarodowe Spotkania Akordeonowe «Sanok 2016» – Ґран-прі. Роман - переселенець з Донбасу. На Черкащині музикант знайшов застосування своєму таланту і продовжує своєю грою славити рідний край по всьому світові. Ним пишаються викладачі, близькі та вся Україна.
День вчителя в Україні - це лише частина міжнародного свята. Починаючи з 1994 року, за рішенням ЮНЕСКО відзначається Всесвітній день вчителя. Увага до цього свята - це лише малий спосіб висловити подяку тим, хто зробив можливим наше становлення у житті.
"Основна місія дитячого каналу "Хмаринка", це навчання та виховання маленьких українців. Цей розділ створений саме з метою веселого та цікавого навчання. Разом з маленькою "Хмаринкою" ми можемо легко вивчити абетку, навчитися рахувати та розрізняти кольори, а головне — пізнавати світ навколо нас. Зібрані у цій добірці відео познайомлять дітей з комахами, птахами та тваринами, допоможуть більше дізнатися про зміну дня і ночі, а також зими та літа, розкриють таємницю виникнення різних природних явищ." (Сергій Тученко)
До маминого свята - віршики Василя Грінчака, Грицька Бойка, Наталі Забіли, Олександра Пархоменка, Степана Олійника, Дмитра Павличка, Віктора Кордуна, Андрія Малишка, Світлани Пасенюк та Валентини Ткаченко.
Приємний сюрприз для поціновувачів пригод, детективів та….майбутніх письменників! Для вас у «Авторських читаннях онлайн» — «Перстень курантів», кримінальна повість від польської письменниці Катажини Васильковської. Уривки неопублікованої книги будуть доступні на сайті бібліотеки lodb.org.ua, сторінці у Facebook, каналах YouTube та Instagram з 1 червня до кінця липня, щопонеділка та щочетверга о 16.00. Ви можете стати співавтором книги. Для цього — слухайте, коментуйте та пропонуйте свій розвиток сюжету.
