«
«
«
"Доброго дня усім! Хоч я за фахом мовознавиця й опікуюся переважно мовою як системою, як хороша лінгвістка й перекладачка я все ж маю знатися на культурологічних засадах країни (розумними словами це зветься «лінгвокраїнознавство»), літературу якої перекладаю. Тому певними своїми культурологічними знахідками я також ділитимуся в блозі, можливо, комусь із Вас ця інформація стане в пригоді. Сьогодні ми поговоримо про емігрантологію..." (Ольга Шарко)
Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім - Сергій Кожухар), — відомий український письменник, прозаїк, публіцист, літературний критик. "Серед степу широкого... (Гілея)", "Роксолана", "Міфи і легенди стародавньої України" - твори Сергія Плачинди, запропоновані у цьому розділі.
Українські старшокласники з Києва та Харкова здобули золоті нагороди в 38-му міжнародному конкурсі науково-технічних розробок Beijing Youth Science Creation Competition, який щорічно проходить в Китаї в Університеті академії наук. Цьогоріч конкурс відбувався 24 – 28 березня в Пекіні і проходив під гаслом «Відкриття. Інновації. Відповідальність», а розробки учасників були представлені в 4 категоріях: інформатика, математика, зоологія, біомедицина.
8-річний львів’янин Олексій Карвацький здобув три медалі на шаховому чемпіонаті Європи серед дітей. У активі юного шахіста дві «бронзи» та одне «срібло». Але шахи – не єдине захоплення Олексія. До прикладу, хлопчик уподобав ментальну арифметику соробан. Також любить складати пазли на кілька тисяч деталей, розфарбовувати картинки і читати. Окрім того активний хлопчак полюбляє ігри на свіжому повітрі, зокрема футбол. До якого залучає всю сім’ю. Рідні дуже ним пишаються.
Вихованці МАН України Олена Коваленко за проект «Дерево-генератор», Станіслав Скоробогатов за «Механізм використання альтернативних джерел енергії на основі елемента Пельтьє», Єлизавета Столярчук за «Вітряний генератор на основі сегнерового колеса», а Гліб Нікішин за «Мобільний додаток для вивчення слів» отримали золоті медалі на конкурсі інноваційних винаходів іCAN-2021 у Канаді. Володимир Павленко за проект «Розвиток та порятунок колонії мурах виду Formica rufibarbis» здобув «срібло». Крім того, наші МАНівці отримали й спеціальні міжнародні відзнаки.
На світовому фіналі міжнародного конкурсу "Інфоматрікс" з робототехніки і інформаційних технологій у Бухаресті учасники з України вперше взяли гран-прі, а також золото, два срібла і шість бронз в різних номінаціях. Команда складалася з учасників з Києва, Одеси, Житомира, Кам'янця-Подільського та Тарутина (Одеська область). Гран-прі отримав одинадцятикласник з Чернігова Ігор Мелехов в номінації "Програмування". Крім того, учасники з України стали кращими в конкурсі з перегонів дронів.
У Києві відбувся Форум «Космос і майбутнє» для обговорення викликів космічної ери, найсміливіших інноваційних ідей, технологій, освіти майбутнього. Форум організували представники громадських організацій УМАКО «Сузір’я», UkraineIS – «Україна Є», Центр розвитку творчості «Лілея» та ТОВ «Українсько-норвезький міст». На Форумі відбулася найширша дискусія за останні роки як щодо космічного майбутнього України, так і подальшого глобального розвитку нашої цивілізації. В рамках Форуму відбувся Космохакатон - перший у світі космічний «анти-хакатон», де команди працюють над проектами майбутнього не тільки під час заходу, але й після його завершення. Космохакатон – це принципово нова модель творчої командної роботи над глобальними проблемами людства та викликами майбутнього.
Сьогодні це свято відзначають у 142 країнах і територіях світу 1 травня або в перший понеділок травня. Для ряду країн традиція збирати людей під прапори профспілок ще збереглася, але в більшості держав це все ж не політичне свято, а саме День праці, яскраве весняне свято, коли організовуються народні гуляння, виступи артистів, ярмарки, мирні ходи і безліч розважальних заходів. А для когось це просто ще один вихідний, протягом якого можна просто відпочити або провести час із сім'єю.
У Канаді вийшла в обіг нова кольорова позолочена монета у формі української писанки. Це вже третя "писанка" в колекції канадського монетного двору, але вперше вона позолочена. Монета викарбувана з 31,82 грамів чистого срібла з позолотою і має номінал в 20 канадських доларів. Її випуск почався 6 лютого, а загальний тираж складає 5 тисяч штук.
"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)
"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)
"Жив-був собі цар, а в дворі цього царя росло дерево настільки високе, що його верхівки ніхто й не бачив. Це дерево цвіло і плодоносило щороку, але ні цар, ні його придворні, ні будь-який інший землянин не бачили ніколи його плоду. Отже там, у висоті, куди не сягає людське око, хтось не лишав їх опадати на землю, а вчасно збирав. Цар же лише хотів дізнатися, що за плоди родить те дерево, тож оголосив по всьому своєму царстві, що той, хто вилізе на нього і зможе розказати, які той має плоди, одружиться на одній із його доньок, яку сам собі вибере. З’їхалися всілякі бояри, королевичі, навіть хлопці-молодці, але жоден із них не зміг вилізти на дерево. А при царському дворі жив зарозумілий хлопець, який похвалився своїй матері, що він зможе вилізти. От він і попросив її піти до царя й передати тому, що він це зробить. Цар не повірив цьому та й покликав Данчу до себе..." (Йоан Славіч)
"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)
"Одного разу влітку, незадовго до Зелених свят, я прокрадаюся з хати і йду серед білого дня до вуйка Васіле, старшого брата мого батька, красти черешні; бо тільки в нього та ще десь у кількох місцях у селі була рання черешня, яка дозрівала близько Зеленої неділі. І я роздумую, як то зробити, щоб мене не впіймали. Спочатку я заходжу до нього в хату i вдаю, що кличу Йона скупатися в річці. – Йона немає вдома, – сказала тітка Маріоара, – поїхав привезти сукманів із твоїм вуйком Васіле до чесалки в Кодрень, що біля фортеці. Хочу вам сказати, що в Хумулештях прядуть і дівчата й хлопці, і жінки й чоловіки; і робиться там багато сувоїв: i чорного, і чорного з білим, різноякісного сукна, яке продають і шматками, і вже шитими. І продають все там же, на місці, вірменським купцям, що приїжджають навмисне з інших міст: з Фокшаню, Бакеу, Романа, Тиргу-Фрумос та звідусіль, а також спродують на ярмарках повсюди..." (Йон Крянґе)
"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)
