"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)
"Жив-був собі цар, а в дворі цього царя росло дерево настільки високе, що його верхівки ніхто й не бачив. Це дерево цвіло і плодоносило щороку, але ні цар, ні його придворні, ні будь-який інший землянин не бачили ніколи його плоду. Отже там, у висоті, куди не сягає людське око, хтось не лишав їх опадати на землю, а вчасно збирав. Цар же лише хотів дізнатися, що за плоди родить те дерево, тож оголосив по всьому своєму царстві, що той, хто вилізе на нього і зможе розказати, які той має плоди, одружиться на одній із його доньок, яку сам собі вибере. З’їхалися всілякі бояри, королевичі, навіть хлопці-молодці, але жоден із них не зміг вилізти на дерево. А при царському дворі жив зарозумілий хлопець, який похвалився своїй матері, що він зможе вилізти. От він і попросив її піти до царя й передати тому, що він це зробить. Цар не повірив цьому та й покликав Данчу до себе..." (Йоан Славіч)
"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)
"Одного разу влітку, незадовго до Зелених свят, я прокрадаюся з хати і йду серед білого дня до вуйка Васіле, старшого брата мого батька, красти черешні; бо тільки в нього та ще десь у кількох місцях у селі була рання черешня, яка дозрівала близько Зеленої неділі. І я роздумую, як то зробити, щоб мене не впіймали. Спочатку я заходжу до нього в хату i вдаю, що кличу Йона скупатися в річці. – Йона немає вдома, – сказала тітка Маріоара, – поїхав привезти сукманів із твоїм вуйком Васіле до чесалки в Кодрень, що біля фортеці. Хочу вам сказати, що в Хумулештях прядуть і дівчата й хлопці, і жінки й чоловіки; і робиться там багато сувоїв: i чорного, і чорного з білим, різноякісного сукна, яке продають і шматками, і вже шитими. І продають все там же, на місці, вірменським купцям, що приїжджають навмисне з інших міст: з Фокшаню, Бакеу, Романа, Тиргу-Фрумос та звідусіль, а також спродують на ярмарках повсюди..." (Йон Крянґе)
"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)
"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)
Перемігши в національному етапі міжнародного конкурсу науково-технічної творчості школярів Intel ISEF 2015, десятикласник із Олександрії (Кіровоградська область) Самуїл Кругляк отримав право взяти участь в Олімпіаді геніїв, що відбувалася в американському місті Освего (штат Нью-Йорк) у червні 2016 року, де він завоював бронзу серед двох тисяч юних винахідників з усього світу. Крім диплому, Самуїл Кругляк отримав можливість безкоштовного навчання в одному з вишів США та щомісячну стипендію близько 700 доларів.
Читайте у блозі Сергія Вакаріна, голови організації UkraineIS, інформацію про найцікавіші події про співпрацю України з країнами усього світу у галузі новітніх технологій, космосу, культури, екології та інших сферах діяльності.
Цієї зими Голова UkraineIS Сергій Вакарін долучився до роботи справді унікальних подій. Тільки закінчився саміт президентів африканських країн Africa 2018 - Business for Africa and the World та наступні бізнес-зустрічі в єгипетському Шарм-ель-Шейху – і одразу почалися заходи за участю української молоді. 24 грудня з великим успіхом відбувся Міжнародний конкурс-фестиваль Egypt Forum Fest. Інноваційна хореографія, вокал, інструментальна музика, театр – усе це обдаровані діти з кількох областей України демонстрували у місті на Червоному морі. Україна, демонструючи такий величезний творчий потенціал, має прекрасне майбутнє. Неможливо переоцінити роль таких заходів з точки зору культурної дипломатії України. Учасники виступають справжніми послами культури нашої країни.
Закордонні фестивалі необхідно влаштовувати хоча б для того, щоб зрозуміти: Україна має талант! Якщо аудиторія з Європи, Азії та Африки називає нашого виконавця Майклом Джексоном – вони знають, про що кажуть. А ще можна побачити, в яких мистецтвах сильна кожна область або місто. Коли на сцені черкаська хореографія разом з чернігівським та полтавським вокалом, у підсумку отримуєш високий рівень фестивалю. Так наша молодь здобуває концертний досвід та різносторонній розвиток за кордоном.
"Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!"(Сергій Губерначук)
"У саду кувала зозуля. Віщувала комусь довгі літа.
Пахло м'ятою, любистком. Цвіли ружі. Гули бджоли.
Із-за хати, з-за гострої стріхи виблискували золоті хрести церкви.
У глибині обійстя, на клуні, поважно куняв, стоячи на одній нозі, чорногуз. Буяло зелене свято — Тройця..." (Сергій Плачинда)
Вікторія Гарванко – зіронька, яка так стрімко сходить на мистецькому небосхилі, і творчий потенціал якої, як і її талант загалом, зростають день за днем. 6 травня у Мадриді відбувся перший сольний концерт юної співачки Вікторії Гарванко. 11-річна талановита дівчинка зібрала повну залу глядачів, цінителів української музики.
Сергій Петрович Плачинда (за творчим псевдонімом – Сергій Кожухар) – відомий український літератор, публіцист, літературний критик. Перу Сергія Плачинди належать книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка», повісті «Таня Соломаха», «Взяти на себе», «Синьоока сестра», книга історичних повістей «Неопалима купина», романи «Ревучий», «Степова сага» та інші.
"Це — казкове королівство,
Тут живуть герої різні:
Феї, рицарі, звірята,
Спробуй всіх їх відгадати!"(Тетяна Строкач)
23 жовтня 2019 року у відділі мистецтв ОУНБ ім. Д.І. Чижевського відбулася презентація англомовного видання «Розповідь про писанку. Збірка статей про українські великодні яйця». Це спільний проект ОУНБ ім. Д.І. Чижевського та обласного краєзнавчого музею. Книга побачила світ у 2019 році в Сіднеї. До передмови збірки увійшла інформація про відому українську майстриню-писанкарку з Олександрії, що на Кропивниччині, Ірину Михалевич, яка зробила реконструкцію колекції писанок Володимира Ястребова.
Проект українського студента Антона Головаченка – екзоскелет для людей з проблемами опорно-рухового апарату – переміг у міжнародному конкурсі Silicon Valley Robotics у 2016 році.
Учениця Маріупольського технічного ліцею Катерина Малкіна стала срібним призером восьмої Всесвітньої олімпіади з біології в Голландії, запропонувавши інноваційне рішення проблеми утилізації пластикових відходів за допомогою личинок жуків. Дівчина представила свій науковий проект, який такий, що вирішує проблему утилізації відходів поліетилену та збереження природних ресурсів.
Ірена Мадей – художниця декоративної кераміки, енергійна та життєдайна мисткиня, прекрасна жінка, яка має потужну силу творчої особистості. Народилася 6 серпня 1950 року у Львові. Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1972 році. 1978 року пані Ірена виїхала з родиною до Австралії. З 1980 року працювала у Сіднеї на керамічній фабриці та менеджером фабрики «Studio Anna Australia». Від 1982 року – реставратор Австралійського музею. Основні галузі – станкова та монументальна художня кераміка.
