Публікації за тегом: Діти

"Заєць-батько у крамниці
Піввідра купив пшениці,
Сів з пшеницею на віз
І на млин її завіз..."
(Михайло Стельмах)

Вірші Михайла Стельмаха про дітей: "Кажуть всі, що я великий", "Край лісочка", "А у мене є сестричка".

Вірші Катерини Перелісної про волошки, дзвіночки, незабудки, бузок, конвалії, кульбаби, крокуси, проліски, первоцвіт, стокротки та вербу.

Вірші Михайла Стельмаха про рослини: "Гриб діткам купив шапки", "На баштані", "Гарбуз", "Огірочки", "Хрін", "Грядочка сестрички".

Вірші про українську вишиванку та вишиті рушники для Вас написали: Вадим Крищенко, Г. Мовчан, Василь Симоненко, Яна Яковенко, Леся Храплива-Щур, Валентина Ткаченко, Наталя Карпенко, Наталя Любиченко, Варвара Гринько, Ганна Черінь, Дмитро Чередниченко, Дмитро Мегелик, Марія Хоросницька, Наталка Поклад, Володимир Лучук, Тамара Коломієць, Галина Кирпа, Андрій Малишко, Тетяна Винник, Микола Шерник, Оксана Вишневська, Надія Кір'ян, Тетяна Строкач, Юлія Хандожинська, Любов Сердунич, Лана Виноградова, Надія Козак, Марія Чайківчанка, Марія Деленко, Галина Онацька, Леся Гук, Володимир Даник, Петро Сингаївський, Наталя Карпенко, Юлія Забіяка, Сергій Мостюк, Ганна Максимович, Тетяна Комлік та багато інших сучасних українських авторів. Читаймо! 

 

"Дзвоник", "Скоро я піду до школи", "Настуся" - школярські віршики для дітей від Михайла Стельмаха.

Вірші про зиму від Михайла Стельмаха: "Йде зима", "Зимою".

Читайте вірші для дітей про тварин від Михайла Стельмаха: "Їжачок", "Черепаха", "Чим ведмедю пособити?", "Бобер", Забудько", "Через луг, через горбок", "Бурундукова сім'я", "Зайцева капуста", "Заєць спати захотів", "Їжак і лис", "Чого лис не здужає"", "Трудяга",  "Їжачок і грибок", "Борсук", "Заєць і рак", "Кіт", "Цапок".

 

 

 

 

Михайло Стельмах -  знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр, вчений-фольклорист. Читайте коротку біографію, дивіться фільм про нього та знайомтесь з його творами у цьому розділі нашого сайту.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Увесь поетичний світ природи, праці та пісні письменник виніс із дитинства завдяки матері. Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого. Із ніжністю він згадував і батька, Панаса Дем'яновича, який носив його, босоногого, до школи на руках, бо через бідність родина не мала можливості придбати чоботи... Про шкільні роки письменника читаємо у повісті «Гуси-лебеді летять», у якій він розповів про найяскравіші сторінки свого дитинства...

У тяжку годину війни, коли донецький край окупували німецькі та італійські фашисти, дванадцятирічний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба й даху над головою. Голод, затоплені, онімілі шахти, погромлена школа... Але у Климка є товариші, є щирий друг, є улюблена вчителька. Вони теж у біді, і щоб урятувати їх у ці чорні дні, Климко вирушає в далеку й небезпечну подорож. Про його мужність, про чесність і лагідність його вдачі розповідається в  повісті.

 

 

 

"Так непомітно й літечко збігло. Сонце стало нижче ходити над землею, і хоч було воно яскраве та веселеньке, вже не гріло, як раніше. На груші, що ніби ще цвіла, жовтіли кругленькі пахучі гнилички й осипалися додолу, а деревцята на розсаднику підросли, уквітчалися густим листям - тепер їм ні гайворони, ні вепри не страшні: гайворони не подужають висмикнути, вепрам зміцніле коріння не смакує. І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує перевесельцями з сіна наймолодші деревцята, щоб не мерзли в люті морози, а старіші й так перезимують..." (Григір Тютюнник)

 

"Якось уранці повернувся Данило од річки без риби й сказав Кузьці: "Завтра, Кузьмо, вставай раненько, підемо ловити великого розбишаку-соменка. Бач: вудки мені осьдечки порвав, як павутину." І показав Кузьці порвані вудки...." (Григір Тютюнник)

 

 

 

 

"Довгі та моторошні Кузьці перші лісові ночі. Доки шарудить сіном, ладнаючи постіль у своїй маленькій хатинці під поріжком, нічого йому, крім того шарудіння не чути: у лісі здається тихо, мирно, притуляйся біч-ком до Однокрила, заплющуй очі й спи. А як тільки вляжеться й сіно знишкне, приходять до нього всякі страхи — великі, малі й ще менші. Ліс видається тоді величезним чорним чудовиськом, що підкрадається до сторожки, зазирає у вікно, нишпорить попід стріхою, обнюхує поріжок і мацає своєю волохатою лапою, хто там є..." (Григір Тютюнник)

 

 

"Днів зо три Кузьці роботи на розсаднику немає, тому що гайворони спершу бояться опудал. Налетять із лісу великою крикливою зграєю, тільки замахнуться сісти на лан, аж гульк — «Данило» порожніми рукавами на них махає, «дід Миколайчик» ляскає полами піджака, а «баба Оксьонша» так лопотить фартушиною, що годі підступитися... То чорнокрилі розбишаки відлітають геть і сердито та хрипко перемовляються між собою..." (Григір Тютюнник)

 

 

"Як одспіває хурделицями зима, як віддзвонить вона ожеледцем - тоненькою і блискучою, мов кришталь, кригою на кущах та деревах, і сонечко вгріє землю та води, збирається Данило Коряк до лісу, до своєї сторожки. Там він має оберігати од усякої напасті цілий лан лісової розсади: дрібненьких дубків, що недавно ще спали у жолудях, а весною проклюнулися із землі двома-трьома листочками та й пішли в ріст, берізок, в'язків, кленочків, осичок і приземкуватих пухнастих сосонок, схожих на їжаків...." (Григір Тютюнник)

 

 

"Степова казка" — книга україського прозаїка Григора Тютюнника про дружбу степових мешканців та чуйних людей. В його повіданнях та казках люди, тварини, звірята, птахи й комахи, рослинний світ сприймаються в єдності, у взаємодії. Вони спілкуються, розмовляють, дружать, допомагають один одному.

 

 

 

 

"Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним  промінням,  туркотіли лрипутні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря..." (Григір Тютюнник)

 

 

 

"Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною. Перестало виспівувати й витьохкувати птаство всяк на свій лад, лише дятел стукотів десь недалечко по корі всохлого дерева...." (Григір Тютюнник)

 

 

 

"Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома. Де там! Як тільки над обрієм зажевріє велика досвітня зоря, вже Арсен на ногах. Почепить через плече стару шкіряну торбу з вареним зерном, що пахне кутею (рибі на принаду), убгає в кишеню круглу бляшану баночку з великими й малими рибальськими гачками, вудки в руки і — гайда до річки..." (Григір Тютюнник)