Казка Катерини Перелісної "Білий кожушок"


Катерина Перелісна

БІЛИЙ КОЖУШОК

Казка

 

українські казки для дітей, Катерина Перелісна, казка КожушокЖив собі в лісі маленький зайчик. Був він ще молоденький і зовсім, зовсім сіренький. І з того він був дуже задоволений: біжить, бувало, по полю — земля сіра, колосочки жовті мерехтять, не зразу зайчика й побачиш. А зайчик не хотів, щоб його бачили, бо багато ворогів у нього було: і вовк, і лисиця, і сова, і шуліка, і яструб, і ласка, і собаки, і мисливці.
Важко було б зайчикові від усіх устерегтися, якби не його сірий кожушок. А то заб'ється він десь під пеньочок — і не видно його, або присяде на городі, капустку хрумає, і ніхто його не бачить.
Добре жилося зайчикові влітку — є що поїсти, є де сховатись. Думав він, що так завжди і буде. Аж воно не так!
Дні стали коротші, холодніші, подули вітри та ще й з дощиком. Люди кудись городину позабирали. А у лісі листя почало жовтіти та на землю падати. Не встиг зайчик і огледітись, як усе стало або жовте, або червоне. А він сіренький/ А тут ще листя — шу-шу! шу-шу!— лякає його.
Все йому здається, що хтось до нього підкрадається.
Прибіг зайчик із поля, сів під дубочком і задумався: що ж його далі робити, де йому тепер їсти шукати, як від ворогів заховатись? А тут над головою у нього «стук-тук!» Зайчик аж здригнувся. Зиркнув одним оком угору, аж то дятел прилетів і заходився кору на дубочкові довбати, поживи собі шукати. Та так довбає, так довбає, що аж тріски на зайчика летять.
Поворушив зайчик своїми довгими вушками, обтрусив кожушок і щільніше до дуба притиснувся. А дятел довбає, а дятел довбає! Не витерпів зайчик, озвався до нього:
— Може б ти з іншого боку довбав, а то мій кожушок від трісок попсується.
Перестав дятел довбати, перелетів на друге дерево, щоб зручніше було на зайчика глянути, та як засміється!
— Кі-кі! Я б на твоєму місці зовсім у тріски зарився. Таж твій білий кожушок аж у поле видно.
—  Як так - білий? - аж підскочив зайчик Мій кожушок сірий, і його біля дубочка не мітно.                                                                 
—  Еге, непомітно! — сказав дятел. - Може твій кожушок і був колись сірий, та тепер він білий, тільки вушка чорні.
— Ох! — злякався зайчик. — Якщо ти правду кажеш, то я пропав! Мене ж тепер кожен звір побачить! Усе кругом зелене, жовте та червоне, а я — білий! Лихо мені!
— Те-те, — засміявся дятел. — Ще ти не пропав, то й плакати нема чого. А от скоро сніг випаде, усе буде біле, тоді твій білий кожушок у пригоді тобі стане...                                       
— Як то - випаде сніг? - здивувався зайчик.
— Кра-а! - озвалася з дуба ворона. - От і видно, що ти ще и літа не прожив. А ми з дятлом уже багато чого бачили: спершу листя жовтіє й опадає, і дощі йдуть, і вітри холодні дмуть — значить, осінь прийшла. На полі зерна багато лишається, а у лісі ягоди ще є, можна ситому бути. А потім водичка примерзає, білий сніг падає, все засинає. Хо-о-лодно тоді! Го-о-лодно тоді!
—  І завжди зима буде? — стурбовано спитав зайчик.
—  Ну, ні! — сказала ворона. — Усьому своя черга. Після зими знову сонечко пригріє, розтопить сніг, усе зазеленіє, люди почнуть сіяти зерно в полі — тоді можна наїстися досхочу...
— А як же мій кожушок? — запитав зайчик. — Він же білий, і його здалека буде видно. І вовк, і лисиця мене побачать.
— Ну, це вже не моя справа! - крякнула ворона. — Мабуть, доведеться тобі по весні міняти його на сірий. От ми, ворони, ніколи свого пір'я не міняємо.
Крякнула ще раз та й полетіла геть. А за нею і дятел полетів — десь в іншому місці почав «стук-тук, стук~тук!» — вечерю собі шукати.
українські казки для дітей, Катерина Перелісна, казка КожушокА зайчик схилив голову, подивився на свої лапки та на животик — таки правду сказав дятел: побілів кожушок! Як же тепер бути? І холодно, і голодно, та ще й білий увесь! Добре лисиці! Он вона між жовтим листям пробирається, кожушок у неї рудий — її і не видко здалека, а вона все бачить... А що, як зараз вона його білий кожушок побачить?! Ух! Як злякається зайчик самої думки, як підскочить, як дремене через кущі в поле! А лисиця за ним! Ось-ось дожене! Ось-ось ухопить!
Може, і догнала б його лисичка, та де не взялись собаки, кинулись на неї.
А вона тоді хвостиком своїм круть-верть і тікати. А собаки за нею.
А зайчик, ні живий ні мертвий, ускочив під великий стіжок сіна над самою річкою, І саме вчасно! Бо не встиг він ще й хвостика свого куцого заховати, як на стіжок каменем із неба упав великий яструб, думав зайчика впіймати. А замість того вхопив у свої кігті тільки жмут сіна та й помчав за річку. Не пощастило йому зайчиком повечеряти!
Ох, і налякався ж зайчик: і лисиця, і собаки, і яструб! Сидить він у темній дірці під сіном, а серце йому мало з грудей не вискочить: тук-тук-тук-тук! тук-тук-тук-тук! І тільки трохи він заспокоївся, щось як стрибне йому на голову, як запищить! Зайчик мало не вмер з переляку. А воно у сіно — шурх! та — пі-і-і! пі-і-і!
— Хух! - зітхнув зайчик. - Цур вам, Та миші! Ну й полохливий же я став: сам від лисиці п0Чав тікати, а тепер мишей злякався. Гей, ви мишва! — гукнув він весело. — А чи є у вас тут
що поїсти?
— Треба спочатку «добривечір» сказати, а тоді вже про їжу питати, — почув зайчик біля себе сердитий голосок. — А то, бач, як ускочив! Мало мишенят нам не потоптав...
—  О-о! — сказав зайчик. — Добривечір вам усім! А за те, що налякав, пробачте! Я від лисиці тікав. Вам вона не страшна, а нам, зайцям...
— Як то не страшна?! — запискотіли мишки з Усіх сторін. — Та вона взимку тільки нами й живе! І нірки під снігом порозриває, і стіжки порозкидає. І скільки тоді нас гине!   
— Та невже?! — затремтів зайчик. - А я думав, що я тут у стіжку добре заховався...
— Де там добре! — запискотіли знову мищки. - От, як сніг випаде, тоді ти у снігу собі хатку роби — сніг білий і кожушок у тебе білий. Добре тобі буде!
— А як же ви побачили, що я білий? — здивувався зайчик. — Тут, у цій дірі так темно...
— Це не діра, а наша найбільша зала, — образились мишки. — Ми тут усе кругом поточили, щоб було де нашим дітям бігати. А що ти білий, ми бачили звідси, як ти ще полем біг.
— Оце так! — гукнув зайчик. — Так мені тоді й виходити звідси не можна. Там мисливець ходить, він зразу мене побачить.
— Авжеж, побачить! — погодились мишки. - А ти сиди тут до ранку, а там видно буде, що робити.
— А що ж я буду їсти? — спитав зайчик. — Я такий голодний, що й вас би з'їв...
Ух, як кинулись мишки врозтіч, тільки сіно зашелестіло!
—  Та я пожартував! Я пожартував! — закричав зайчик. — Хіба ж зайці мишей їдять?
— А як не їдять, то й не жартуй так! — суворо сказала сердита мишка. — Ми тобі притулок дали, а ти нас лякаєш. Як хочеш їсти — їж сіно!
— Сі-іно? — протягнув зайчик. — Я не дуже до нього ласий, та як нема більше нічого, доведеться і це їсти.
Понюшив, понюшив він своїм носиком — нічого, добре пахне, так наче медом хто сіно побризкав. Потяг до себе суху квітку — е-е! та це ж конюшина! А далі корінчик кульбаби попався. Повеселішав зайчик і заходився вечеряти. Наївся-таки добре сінця та так у мишачій залі і заснув.
І може б, довго спав, якби під ранок не розбудило його мишаче пискотіння.
— Що там таке? — запитав спросоння. — Чого ви тут біля мене стрибаєте?
— Ніколи нам, — відповіла сердита мишка. — Треба дірку швидше заткнути — сніг іде...
— Яку дірку? Який сніг? — не зрозумів зайчик.
— Яку дірку? Який сніг? — передражнила його мишка. — Сніг холодний, а дірку ту, що ти нею вскочив до нас.
— Почекайте! — закричав зайчик. — А як же я тоді звідси вилізу?
— Ну, то вилізай швидше! — сказала мишка. — Вітер у дірку сніг наносить — нам холодно.
Виліз зайчик зі стіжка, обтрусив сіно, сів на задні лапки, вушка підняв та так і занімів: що ж це за ніч із полем сталося? Усе біле-білісіньке, і холодне, і м'яке. І згори щось летить-летить, і за тим нічого не видно — ні річки, ні лісу.
— Так оце сніг? — сказав зайчик. — Такий білий, як і мій кожушок. Тепер мене лисиця не зразу побачить. Погано тільки, що їжі нема. Ну, та пострибаю на городи, може, там яка капустина ще для мене лишилась.
Зиркнув зайчик туди-сюди, поворушив чорненькими вушками та й пострибав швиденько до городів. Сніг іде, собакам холодно, позалазили вони у буди та під ґанки — сплять собі. А зайчик на городі розкошує: і капустинку мерзлу знайшов, і моркву із землі вирив, бо снігу ще не багато там намело. Добре наївся зайчик і почимчикував собі у поле на відпочинок.
українські казки для дітей, Катерина Перелісна, казка КожушокНе треба було йому тепер ні стіжка, ні кущика шукати, а так стрибнув собі убік, провалився у сніг і заснув на цілий день, тільки одне вушко стирчить, слухає, чи не йде хто.
І сон такий гарний бачив: сонечко пригріло, снігу ніде немає, заяча капустка біля річки виросла, усе поле чорне та зелене. І зайчик поміняв свій кожушок — став сіренький. Біжить він через поле, а лисичка його й не бачить. Добре так кожушок міняти — на літо сірий, а на зиму білий!

За матеріалами: Катерина Перелісна. "Скажу на вушко". Казки та вірші для дітей. Для молодшого шкільного віку. Упорядкування Галини Кирпи. Київ. Видавницьво "Школа", 2008, стор. 30 - 31.  Малюнки - Олега Животкова.

 

 Читайте також:

Казки Катерини Перелісної

Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова)Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) - поетеса і письменниця, народилася в Україні, але довгий час жила в діаспорі, де не перестала радувати дітлахів українськими віршами, оповіданнями і казками. Вона є авторкою книжечок: «Для малят про звірят», «Ой, хто там?», «Котикова пригода», «Моїй матусі» та багатьох інших.

Читайте казки Катерини Перелісної: "Три правди", "Улісі", Казочка про Казочку", "Як котик у школі вчився".

 
 

Більше казок на нашому сайті:

Зимові казки для дітей

Зимові казки для дітей
Казочки про зиму, Новий рік та Різдво, представленні на "Малій Сторінці", написали для діточок відомі українські та зарубіжні автори: Ганс Крістіан Андерсен, брати Грімм, Василь Сухомлинський, Катерина Перелісна, Леся Храплива-Щур, Ірина Мацко, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Ірина Жиленко, Микола Білкун, Яків Гончарук, Марія Пономаренко, Василь Струтинський, Валентина Вздульська, Юля Смаль, Василь Мельник, Юлія Хандожинська, Тетяна Винник.

 

Українські казки для дітей

казкиЧимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.

 

Казки різних країн світу
Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська, австралійська та угорська народні казки.

Останні коментарі до сторінки
«Казка Катерини Перелісної "Білий кожушок"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми