Публікації за тегом: Діти

"Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки..." (Євген Гуцало)

"Женя повертався зі школи. Двірники кололи на асфальті лід, дрібні крижинки вилітали з-під ломів і, виблискуючи гострими крайками, по коротких або довших дугах перелітали в повітрі. Сонце дивилося на місто радісно й доброзичливо, широко всміхаючись. І та усмішка випромінювала стільки тепла, що крижані скалки танули, підтікаючи свіжою водою, а по димно-сизих бурульках, що висіли на ринвах, котилися дзвінкі холодні краплі. Жені було весело. Він розмахував стареньким портфелем, з якого виглядали зошити та книжки, і, озираючись по боках, щось галасував. Женя галасував про те, що двірники рубають лід, що в струмках, які течуть уздовж тротуарів, купаються смішні та хмільні горобці, поскубуючи лакованими дзьобиками кожну пір'їнку на собі. Він галасував щось і про тих зустрічних дівчаток, які проходили мимо в розстебнутих пальтах, з грубуватим рум'янцем на щоках; зараз вони здавалися йому ще більш дивакуватими й гідними зневаги, ніж будь-коли. І раптом Женя зупинився..." (Євген Гуцало)

Оповідання Євгена Гуцала: "Олень Август", "Лось", "Запах кропу", "Сім'я дикої качки", "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга".

"Зима літо годує.

Той взимі голодує, хто літо гайнує.

Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.

Якби не зима, то й літо було б довше." 

Ці та багато інших українських народних приповідок читайте у цій статті.

"Не дивниця, що на Різдво метелиця.

Зелене Різдво — білий Великдень.

Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче."

(Українські народні приказки)

Колядувати  починають  не  в  усіх  місцевостях  України  одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

 

 

 

У народних легендах Святий Миколай — боронець людей перед стихійним лихом, найперший помічник усім, хто опинився у біді. "Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає". А ще Святий Миколай опікується дітьми, виконує їх побажання і роздає подарунки. День Святого Миколая — найулюбленіше, найвеселіше дитяче свято. Діти чекають на День Святого Миколая цілий рік і мріють про чудові подарунки.

 

 

Аріна Шугалевич із міста Дубровиця, що на Рівненщині, завдяки своїй феноменальній пам’яті встановила рекорд України. Дівчинці лише два роки, а вона зуміла назвати 194 столиці країн світу.

Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури. 

 

У "Пташиній школі" знайдете ілюстровані вірші: "Синиця", "Омелюх", "Одуд", "Горобець", "Снігур", "Щиглик", "Галка", "Фазан", "Дятлик", "Чечітка", "Чиж", "Сич і сова", "Драч", "Шпак", "Славка", "Сорока", "Крутиголовка", "Тетеря", "Сойка", "Шишкар", "Пересмішниця", "Піночка", "Дзвінок" (про жайворонка), "Стриж".

 

 

 

 

Вірші Марійки Підгірянки до Різдва Христового: "Боже дитятко", "З колядою", "На Святий Вечір", "Сяє небо удалечі...", "З колядою", "Колядочка".

Відомі поезії (пісні) Костянтини Малицької (Віри Лебедової): "Взяв би я бандуру", "Поклін Кобзареві", "В Маркіянові роковини", "Чом, чом, чом, земле моя", "Зимова казка", "З Новим роком", "Далеко!".

"Коли широка вся Україна
Святкує пам'ять свойого Сина,
І ми, найменші Вкраїни діти,
Поклін приходим Йому зложити."

(Костянтина Малицька)

Багато років тому поетеса Костянтина Малицька (Віра Лебедова) написала вірш «Чом, чом, земле моя...», а композитор Денис Січинський створив музику. Так народилася і полинула по Україні пісня. Згодом вона стала народною, бо її полюбив і назвав своєю весь народ. Спіівають цю пісню не лише у нас на Батьківщині, а й у далекій Америці та Канаді, куди доля закинула тисячі наших земляків. Найкращі, святі почуття будить вона у слухачів. Дивіться текст поезії Костянтини Малицької, ноти пісні та відео.

"По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу..."

(Тарас Шевченко)

Ілюстровані вірші Тараса Шевченка: "За сонцем хмаронька пливе",  "Між вербами та над водою", "Червоний місяць аж горить", "Сонце заходить, гори чорніють", "Зоре моя вечірняя", "Садок вишневий коло хати", "Попрощалось ясне сонце".

 

 

 

 

" Із глибини трьох тисячоліть докотилося до нас відлуння Троянської війни, повивши ореолом легендарності ім'я незрівнянної Єлени, через яку десять років лилася кров троянців і ахеїв. Єлена була дочкою Зевса і Леди, перед її красою блідла навіть краса олімпійських богинь. Усі правителі Греції домагалися її руки, але вона обрала собі в чоловіки хороброго Менелая. Та Єлену підступно викрав Паріс, син троянського царя. Це і призвело до війни, а потім і до загибелі славного міста, стіни якого, за переказом, зводили самі боги...." (Євген Шморгун)

"«Піди туди — невідомо куди, принеси таке — невідомо яке»,— загадують героям у казках. І коли сміливці зрештою приносять те, що від них зажадали, ми навіть не дуже дивуємося: адже у казці все збувається. Інша річ, коли таке трапляється в житті. Ми ходили туди — хтозна й куди, шукали таке — ледь відомо яке. І ніяк напасти на нього не могли. Бо шукали рослину, знайти яку хіба що трохи легше, ніж цвіт папороті. Так-от, націлилися ми на зозулині черевички, або, як їх у науці називають, венерині черевички..." (Євген Шморгун)

Оповідання Євгена Шморгуна: "Рослина дивовижної сили", "Зозулини черевички", "Козацькі могили", легенда "Неопалима купина".

"Посперечалися одного разу Олівець з Гумкою, хто з них достойніший і потрібніший малому учневі Юрку. А треба вам ще знати, що Олівець дуже гордився своїм чудовим  почерком, а Гумка була страшенно  вперта... Так Олівець писав, а Гумка витирала. Поки не залишилась від них  купка пилюки... Настав ранок. Зійшло сонце. В кімнату ввірвався свіжий вітерець і змів із письмового столу купку сміттячка - все,  що залишилося від Олівця  й  Гумки. Ось яка історія сталася, браття. Обидва наші герої загинули дарма. Так воно не раз і  між людьми буває." (Іван Керницький)