Блог Ольги Шарко про мову. "Смачно, а не жахачно" (частина четверта) – відео українською онлайн

 

 

Доброго здоров’ячка, мої дорогесенькі читачі, читачки та особи поза гендерною бінарністю! 

Моя кулінарна розвідка набирає все більших обертів. Сподіваюся, вам зі мною теж цікаво. Вже за традицією вказую, що вислів «Смачно, а не жахачно» вигадала креативна команда української філії супермаркетів ‘Billa’. 

Перш ніж розпочати, маю велетенське й щире прохання до своєї аудиторії та гостей – будь ласка, підтримайте постачальників та постачальниць українськомовних рецептів своїми вподобайками, підписками та коментарями на Ютубі. Адже 307 переглядів та 17 лайків – то геть несерйозно для просування контенту, особливо в той час, коли всі боряться за українське слово. 

А саме такі числа на момент мого перегляду має ролик із назвою «Лангош із пікницею та зі сметанковою помазанкою». Ну, гадаю, з розумінням останнього слова ні в кого проблем не виникає, а от перші два звучать загадково. Дана Юрович стверджує, що лангош – це угорський фастфуд, та за стільки років культурної асиміляції уже став собі й цілком закарпатською стравою. Суто технологічно він скидається на чебурек, однак із картопляного тіста й без начинки усередині. Форма в лангоша (чи лангошу?) скидається на піцету, а комусь нагадує мегрельське хачапурі (до речі, слово «хачапурі» має чоловічий та середній роди), проте начинку й соус готують окремо й уже накладають на обсмажений коржик.  Таким чином, найближчим родичем лангошу буде пінца, хоча її випікають, а не смажать, та й тісто для пінци замішують із трьох видів борошна, а не з відвареної картоплі. 
Одним словом, ліпше глянути на процес, ніж збагнути мої пояснення на пальцях 
 

 

 

А докладніше про різницю між піцою та пінцею (чи пінцою?), а також піцетою можна прочитати на сайті «Харчі Інфо». 

Поміж тим, пані Дана згадує ще таку річ, як пікниця. Що це таке, я абсолютно випадково того ж дня довідалася з відео Євгена Клопотенка про борщ-бограч. Та й не лише про цю ковбасу.

До речі, вам назва страви ні на що не скидається? Правильно, ми вже раніше згадували «кашу-капусту», так-от «борщ-бограч» - це також лексема, утворена словоскладанням. 

По-перше, зверніть увагу на кухаря Едгара Петія, який називає себе бетяром. У тій місцині, звідки родом мій тато, їх називають батярами. Маємо черговий приклад алолексії (докладніше про це можна прочитати в попередній частині), визначення загалом у відео правильне – розбишака. 

Селеру пан Едгар ріже коцками, як дізнаємося від пана Євгена (на диво, адже Клопотенко в Ужгороді гість та ведучий, а не шеф-кухар і містянин), це кубики.  

Тепер те, заради чого ми й зібралися – пікниця. Це, як написано у відео, домашня пряна ковбаса зі свинини та яловичини. Пан Едгар ще зазначає, що вона сирокопчена. Це важливо для семантичного поля слова (простіше – для точнішого визначення ). 

Борщ-бограч – це, іншими словами, борщ у казані. Ви знали, що бограч – то казан, а не лише суп, таким чином зварений? Я – ні. 

Далі пан Едгар пояснює місцеві назви овочів, гляньте карту в ролику, а я лише перелічу назви з інфобоксу: вирошгодьмо – цибуля, шаргорипа – морква, крумплі – картопля, ерош пішта – паста з перцю чилі. На слові «шаргорипа», етимологію якої шеф-кухар розтлумачив як «жовта ріпа», мені чогось пригадалася стародавня назва білокачанної капусти – шарга.  Можливо, це випадкова омонімія, а може, ці лексеми належать до одного словотвірного гнізда. Однак ні спростувати, ні підтвердити не можу, тож хто знається на історії мови – будь ласка, запрошую до дискусії. 

 

 

У другій частині розвідки ми порівнювали картопляники, деруни, бульб’яники, лежні та хешбрауни. Однак я не залишила відео-рецепт останніх, адже не здогадалася відгуглити. Та, на щастя, алгоритми Ютубу добре мене вивчили й самі викинули в рекомендації цю знахідку від Дмитра Дубаса. А я розповсюджу вже серед вас. 
 

 

 

Ще один оригінальний рецепт картоплянихт оладок – крумпленики. Ці товстенькі плястерка готують із товченої вареної картоплі зі сиром м’яких сортів та свіжим шпинатом. 

М’який овечий сир називають вурдою. 

Бонусом пані Дана тут ще й цікаву прикмету розсекретила: хто хоче успішно одружитися – має солити страви за годинниковою стрілкою. 

 

 

 

Увімкнула відео про пісні́ голубці й подумала «Ну що нового я тут можу дізнатися?» А ніт, таки пані Інна та пан Дмитро мене здивували. По-перше, вони готують голубці із квашеного листя капусти, а не з відвареного. Причому ця ферментована капуста має свою назву у Воскресинцях Коломийського району Івано-Франківської області – крижівки. 

Зацініть разом зі мною автентичну технологію приготування голубців у печі: 

 

 

Між тим, я вже місяць замислювалася, що ж таке «бесаги». А варто було просто натиснути на опис каналу, бо автори вже все для нас розтлумачили. Отож, цитую зі своїм малесеньким виправленням: 

«Бесаги – це подвійна торба, яка складається з двох бесажок, носилася на плечі. З бесагами ходили колись на ринок, на весілля, в церкву, мандрували. Здебільшого носили в них їжу. Була популярна в різних регіонах Карпат та Прикарпаття, зокрема на Коломийщині. Бесаги або бисаги – це дуже зручний засіб для перенесення різних невеликих за вагою, а іноді й до 50 кг вантажів: продуктів, різних дрібних речей, одягу тощо».

Словник Бусла подає обидва експоненти із подвійним наголосом – бéсáги або бѝсáги – з отаким визначенням: «подвійна торба; сакви». Своєю чергою, саквѝ – це дві з'єднані одним полотнищем торби, що їх перекидають через плече або через спину коня, осла тощо.

Ми вже раніше згадували про матуни – солодкі вареники, а ось обрядові вареники на Різдво називають крепликами. Начинка в них також солодка – тертий мак, смажений на сухій сковороді.

 

 

 

Оскільки незабаром Різдвяні свята, пан Дмитро та пані Інна пропонують й інші 11 пісних страв. Одна з таких – це підпалка (наголос на першому складі). Етимологія слова зумовлена процесом пряження борошна – хтось називає таку технологію підпалюванням, а саме борошно, яке набуває в печі кремового кольору – підпаленим. Згодом страва з такого праженого борошна й здобула  спільнокореневу назву. До речі, у французькій кухні соуси на основі смаженого в жирі борошна та бульйону мають узагальнену назву велютé. 

 

 

Підпалку додають до іншої страви на Святвечір – бурачинки. Нескладно здогадатися, що це страва з буряка, однак для її приготування використовують аж два різновиди – квашений, який потім відварюють, та й власне зварений. Потім їх тушкують та додають пражене борошно, розведене грибною юшкою. 

 

 

Чергова лінгвістична знахідка – слово «меживо». У конкретному відео готують меживо з баклажанів, однак, якщо переглянути, дізнаємося, що це слово має два узагальнені значення:

1.    Маринад.

2.    Страва з маринованих продуктів.

Окрім цього, пані Інна ще й згадала дієслово, зафіксоване в словнику Бусла: межити, тобто маринувати. 

 

 

 

 

Під рибину – цибулину. Хоч я й не споживаю рибу, та все ж маю поділитися з вами синонімом-полонізмом до назви «форель» – «пструг». 

 

 

 

 

Завантажити статтю (doc.zip)

 

 

Матеріали надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки". 

 

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

 

У цьому розділі зібрано усі статті на тему "Смачно, а не жахачно". Читаймо, досліджуймо українське слово, дивімося відео, готуймо, співаймо, думаймо...

 

 

 

 

 

 

Майже тридцять років не стихають розмови про те, яка українська мова солов’їна та калинова. За останню п’ятирічку особливо акцентують на її збереженні й відродженні. Не заперечую, що варто заглядати у словник, аби поновити в пам’яті скарби тисячоліть. Проте як щодо сьогодення? Адже мова, яка не реагує на виклик часу й не відображає повною мірою сучасність – мертва мова. У цьому блозі я намагатимуся довести протилежне, збираючи випадки лексичного та словотвірного потенціалу української мови часів незалежності, зафіксовані у рекламі, фільмах та серіалах, піснях різноманітних виконавців, соцмережах та друкованих чи електронних виданнях.