"Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Таж де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати..."(Іван Франко)
"Ти плачеш. Сліз гірких потоки
На твойому лиці блідому
Лишають слід свій – не глибокий,
Та замітний вже оку мому..."(Іван Франко)
"Я не кляв тебе, о зоре,
Хоч як сильно жаль мій ріс;
Насміх твій і власне горе
Я терпливо переніс..."(Іван Франко)
"Не раз у сні являється мені,
О люба, образ твій, такий чудовий,
Яким яснів в молодощів весні,
В найкращі хвилі свіжої любови..."(Іван Франко)
"Неперехідним муром поміж нами
Та доля стала! Мов два судна, море
Розносить нас між двома берегами,
Моя ти ясна, непривітна зоре!.."(Іван Франко)
"Я нелюд! Часто, щоб зглушить
У серці люту муку,
Я чистий образ твій убить
Здіймав проступну руку..."(Іван Франко)
"Не минай з погордою
І не смійсь, дитя!
Може, в тім осміянім
Суть твого життя..."(Іван Франко)
"Як на вулиці зустрінеш,
То мене обходиш ти.
Добре робиш! Спільним шляхом
Не судилось нам іти..."(Іван Франко)
"Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі..."(Іван Франко)
"Я не надіюсь нічого
І нічого не бажаю –
Що ж, коли жию і мучусь,
Не вмираю!.."(Іван Франко)
"Як ти могла сказати се так рівно,
Спокійно, твердо? Як не задрижав
Твій голос в горлі, серце в твоїй груді
Биттям тривожним не зглушило ті
Слова страшні: “Не надійся нічого!”"(Іван Франко)
"Твої очі, як те море
Супокійне, світляне:
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне..."(Іван Франко)
"Так, ти одна моя правдивая любов,
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший той порив, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться."(Іван Франко)
"Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль –
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються з-за трьохсот миль."(Іван Франко)
"За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце тріпаєсь в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?"(Іван Франко)
"Не боюсь я ні бога, ні біса,
Маю серця гіпотеку чисту;
Не боюся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту..."(Іван Франко)
"Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне..."(Іван Франко)
"По довгім, важкім отупінню
Знов тріскає хвиля пісень,
Неначе з-під попелу разом
Язиками блимне огонь."(Іван Франко)
Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена... Читайте вірші Івана Франка: "По довгім, важкім отупінню…", "Не знаю, що мене до тебе тягне...", "Не боюсь я ні бога, ні біса…", "За що, красавице, я так тебе люблю…", "Раз зійшлися ми случайно...", "Так, ти одна моя правдивая любов...", "Твої очі, як те море...", “Не надійся нічого”, "Я не надіюсь нічого...", "Безмежнеє поле в сніжному завою...", "Як на вулиці зустрінеш…", "Не минай з погордою...", "Я нелюд! Часто, щоб зглушить…", "Неперехідним муром поміж нами…", "Не раз у сні являється мені…", "Я не кляв тебе, о зоре...", "Ти плачеш. Сліз гірких потоки…", "Я не жалуюсь на тебе, доле...", "Привид", "Епілог".
Вперше збірку надруковано у книзі «Зів’яле листя. Лірична драма Івана Франка» у Львові, 1896 року. Деякі вірші із «Першого жмутка» друкувалися в періодичних виданнях ще за кілька років до виходу збірки «Зів’яле листя».
