"Даремно, пісне! Щез твій чар –
Втишати серця біль!
Не вирне сонце вже з-за хмар!
Пропала ярь! Пропала ярь!.."(Іван Франко)
Іван Франко. "І ти прощай! Твого ім’я..." (збірка "Зів'яле листя") — читати та слухати, відео
"І ти прощай! Твого ім’я
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти повік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану..."(Іван Франко)
"Пісне, моя ти підстрелена пташко,
Мусиш замовкнуть і ти.
Годі ридати і плакати тяжко,
Час нам зо сцени зійти..."(Іван Франко)
"Матінко моя ріднесенька!
В нещасний час, у годину лиху
Ти породила мене на світ!.."(Іван Франко)
"І він явивсь мені. Не як мара рогата,
З копитами й хвостом, як виснила багата
Уява давніх літ,
А як приємний пан в плащі і пелерині..."(Іван Франко)
"Чорте, демоне розлуки,
Несповнимих диких мрій,
Недрімаючої муки –
І несправджених надій!
Слухай голосу розпуки!.."(Іван Франко)
"Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!
Коли довкола світ увесь засне,
Я тільки сам замкнуть не можу очі:
Загиб спокій, і сон мина мене.
Я сам сиджу і риюсь в своїй рані,
І плачу й тужу, плачу і клену,
І мрії всі летять, біжать, мов п’яні,
До неї! Бачать лиш її одну..."(Іван Франко)
"Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!.."(Іван Франко)
"Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук,
Хотів я вирваться з ярма
Твойого чару – та дарма!.."(Іван Франко)
"Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
Ходжу самотній між юрбою
І сам погорджую собою...
Ох, коб останній впав удар!.."(Іван Франко)
"Розпука! Те, що я вважав
Святим і близьким ідеалу,
Отой бездушний міль узяв
І там гризе собі помалу..."(Іван Франко)
"Покоїк і кухня, два вікна в партері,
На вікнах з квітками вазонки,
В покою два ліжка, підхилені двері,
Над вікнами білі заслонки..."(Іван Франко)
"В алеї нічкою літною,
Я йшов без тями, наче тінь,
Горіли зорі надо мною,
І неба темная глибінь,
Мов океан тиші, спокою,
Лилася в душу. Як же я
Ще вчора вас любив, о зорі,
Тебе, блаките!.."(Іван Франко)
"Байдужісінько мені тепер
До всіх ваших болів і турбот,
До всіх ваших боїв і гризот!
Всі ідеї ваші, весь народ,
Поступ, слава, – що мені тепер?
Я умер!.."(Іван Франко)
"Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!
Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.
Вона умерла! Мов тяжезний трам,
Мене цілого щось додолу клонить."(Іван Франко)
"Коли студінь потисне,
Не хвилює вода, не блищить
Коли лампа розприсне,
То і світло її не мигтить..."(Іван Франко)
В «Третьому жмутку» настрої туги і розпачу посилюються. Окремі вірші «Третього жмутка» сповнені пекучого болю. Поет зумів передати глибокі переживання людини в різних обставинах, зумів показати її суперечливий життєвий шлях не тільки по второваній стежці, але й на манівцях, не тільки на піднесенні, але й на крутих спадах, в особистих радощах і невдачах. Це свідчить про величезний поетичний хист Франка, про глибоке його знання психології людини. Читайте вірші Івана Франка: "Коли студінь потисне…", "Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!..", "Байдужісінько мені тепер…", "В алеї нічкою літною…", "Покоїк і кухня, два вікна в партері...", "Розпука! Те, що я вважав…", "Не можу жить, не можу згинуть…", "Я хтів життю кінець зробить...", "Тричі мені являлася любов...", "Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..", "Чорте, демоне розлуки...", "І він явивсь мені. Не як мара рогата…", "Матінко моя ріднесенька!..", "Пісне, моя ти підстрелена пташко...", "І ти прощай! Твого ім’я…", "Даремно, пісне! Щез твій чар…", "Поклін тобі, Буддо!..", "Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..", "Самовбійство – се трусість", "Отсей маленький інструмент...".
"Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні..."(Іван Франко)
"Як віл в ярмі, отак я день за днем
Свій плуг тяжкий до краю дотягаю;
Немов повільним спалююсь огнем,
Та ярко бухнуть сили вже не маю..."(Іван Франко)
"Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,
Левкоєю пахуче-золотою,
Хоч ти пішла серед юрби плисти
У океан щоденщини й застою,
То все ж для мене ясна, чиста ти,
Не перестанеш буть мені святою,
Як цвіт, що стужі не зазнав ні спеки.
Як ідеал все ясний – бо далекий..."(Іван Франко)
