"Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…"(Микола Вороний)
"Професор саме вийшов прогуляти свою собачку Іжку, як несподівано його вразив дивний м'який скрип. Глянув на високу яблуню, звідки долинав той незнайомий поголос, аж угледів двох сорок. Та, власне кажучи, то були сорока і сорок. Провесінь, провесна, небо за блакитніло, аж милує зip, а вони, приязні, вже й узялись плести гніздо. А в сороки гніздо не будь-яке. Воно хитро вимережене тонкими гілочками. Покрівлю має, туди руку не засунуть бешкетники, і не доберуться ворони, коли з’являться сороченята..." (Микола Корсюк)
"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" "Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі. Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)
"Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі..." (Михайло Трайста)
У другу неділю травня увесь світ відзначає день найдорожчої у житті людини – мами. Це найважливіші жінки для кожного з нас. І здається закономірним, що ми відзначаємо таке свято. Але з чого все почалось?...
"Листя білої берізки
Шелестить під вітерцем.
Розмалюй берізці кіски
Зелененьким олівцем.
Розмалюєчко моя,
Будь весела, як і я,
Щоби білий світ заграв
В райдузі веселих барв."(Надія Кир'ян)
"Я вранці в сад іду —
Фіалочки в саду.
Ці квіти — кожен зна —
Дарує нам весна.
Фіалочки, фіалочки
Для дівчинки Наталочки."(Надія Кир'ян)
"Марить марець мімозою милою,
Міниться, мається, мучиться, ми'лує,
Мнеться, марудиться, мурчиком муркає.
Місячна магія... Мовчки милується.
Марець минає. Малює-малюється,
Місить, міліє, мандрує, маніжиться.
Міряє, миється, мріями мріється,
Мружиться, мовить, молитвами молиться."(Наталія Кузьмічова)
"В нас немає більше тата – «братушки» убили.
В нас немає більше мами – «братушки» зганьбили.
І бабусі в нас немає – «братушки» полонили.
Міста нашого немає – «братушки» розбомбили.
Хати нашої немає – «братушки» розбили.
Саду нашого немає – «братушки» спалили.
Та над нами зійде сонце,
Небо розвидніє,
Бо є кому боронити,
Навіть в страшній днині..."(Наталка Морозенко)
"День за днем,
за тижнем тижні –
непомітно лине час.
Різні зміни дивовижні
відбуваються круг нас.
От зима, весна та літо,
осінь, потім знов зима…
Сивий час летить над світом,
і кінця йому нема."(Наталя Забіла)
««А ми же братья» суне на гостину,
Куди ти без запрошення поліз!
Сто копанок тобі, а не Вкраїну,
Не вибачимо ворогові сліз!
Відстоїмо! Нам є за що стояти!
Поборемо! Усі ми як один!
За нами правда! З нами Божа Мати!
В однім строю і дід, і батько, й син!»(Наталя Карпенко)
"В січні день навшпиньки став:
Я росту! Дивіться!
В грудні довго спочивав,
А тепер не спиться.
Буду плечі розправлять
Кожної хвилини." (Наталя Карпенко)
"На кульбабиному полі
Сонце ліпить пампухи.
Місяць ліпить парасолі,
Парашути і цвяхи."(Наталя Карпенко)
"Повернулися граки –
Сніг сховався у грядки.
Чути пісню журавля –
Час засіяти поля."(Наталя Карпенко)
"– Елегантна пані Весно,
У валізах що привезла?
– Дні народження рослинок,
Спів пташок, політ бджолиний,
Кольоровий плед з тюльпанів,
Білі свічечки каштанів,
Ігри, конкурси, гаївки
Та віночки на голівки."(Ніна Колодяжна)
Ніна Матвієнко, "золотий голос" нашої країни, душею співає чудову пісню про маму на слова Бориса Олійника "Сива ластівка".
Кожне оповідання, написане Олегом Буценем, - правдиве. В ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кжен його твір є лагідним і теплим, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці. У розділі «Солодкий дощ» з книги "Наше відкриття" зібрані казки-оповідання про природу. Діють у цих казках хоробрі муравлики, квіти, гриби — вся наша навколишня природа. Автор ніби закликає пильніше придивитися до їхнього життя: того, хто уважний, справді чекають несподівані й прекрасні відкриття. До розділу "Солодкий дощ" увійшли оповідання: "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни".
"Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Пісня весни" - оповідання, що увійшли до весняної добірки Олега Буценя.
"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)
Умовилися ми з Василем піти на цілий день на річку. Окунів ловити та на качок полювати. Любить такі мандрівки мій допитливий малий приятель. Обіцяв Василь раненько до мене зайти, та щось довго його немає. Я вже й зібрався, наготував усе, погодував своїх вихованців — пташок та білку. Думав, доведеться самому йти — мабуть, мій Василь заспав, хоч такого з ним ніколи не було. Коли умовлялися вдвох іти по рибу чи на полювання, Василь ніколи не спізнювався, а часом і мене будив. Такий завзятий він мисливець та рибалка! Аж ось, зрештою, хтось тихенько постукав у двері. Відчиняю двері; бачу, що Василь якусь новину приніс. По очах бачу, бо вони переможно посміхаються і блискають.
