Ілюстровані вірші Тараса Шевченка: "За сонцем хмаронька пливе", "Між вербами та над водою", "Червоний місяць аж горить", "Сонце заходить, гори чорніють", "Зоре моя вечірняя", "Садок вишневий коло хати", "Попрощалось ясне сонце".
Вперше збірку творів Тараса Григоровича Шевченка, укладену цілковито для дітей, було видано в Україні у 1891 році. З того часу видання текстів Тараса Шевченка для читачів-дітей стало хорошою традицією, що продовжується і нині. Читайте вірші Тараса Шевченка: "Мій Боже милий, знову лихо", "Доля", "За сонцем хмаронька пливе", "Заповіт", "І вам слава, сині гори", "І день іде, і ніч іде", "І досі сниться: під горою", "І небо невмите, і заспані хвилі", "Мені однаково, чи буду", "Минають дні, минають ночі", "Над Дніпровою сагóю", "Нащо мені женитися?", "Ой діброво - темний гаю", "Ой маю, маю я оченята", "Ой стрічечка до стрічечки", "Ой, три шляхи широкії", "Садок вишневий коло хати", "Сон" ("Нa панщині пшеницю жала"), "Сонце заходить, гори чорніють", "Тече вода з-під явора", "Учітеся, брати мої!".
Героям Крут присвятили свої поезії: Уляна Кравченко, Євген Маланюк, Олександр Олесь, Михайло Зельман (Лісовий), Демид Бурко, Григорій Булах, Богдан-Ігор Антонич, Микола Верес, Андрій Гарасевич, Святослав Гординський, Богдан Бора, Михайло Дяченко, Роман Завадович, Петро Кізко, Олекса Кобець, Алла Коссовська-Давиденко, Ярема Купчинський, Михайло Лавренко, Надія Лан, Микола Лебединський, Андрій Легіт, Олекса Стефанович, Микола Луків, Олесь Бабій, Іван Гнатюк, Дажбожич, Юрій Клен, Степан Литвин, Вероніка Михалевич, Павло Тичина, Богдан Стельмах, Олексій Шевченко, Олекса Ющенко, Леся Храплива-Щур, Галина Потупляк, Марія Яновська, Сергій Губерначук, Дмитро Куренівець, Йосип Струцюк, Інелла Огнєва.
"Ой розгулялись взимку віхоли,
до вікон хатку замели,
де під солом'яною стріхою
дідусь із бабою жили.Біля віконця якось ввечері
сиділи вдвох собі старі
та милувалися малечею,
що розважалась у дворі..."(Наталя Забіла)
"А бути все ж літам – стрімкими…
І гомінкими… І тоді –
Авжеж, гартуймо юні рими!
Гартуймо долі молоді.
І це відчується відразу –
О ні, не сум… який там сум!
Бо в серці вишито – Черкаси… –
На фоні невгамовних дум!"(Володимир Даник)
"І ніч бува — чорнюща і тривожна.
Здається, її витримать не можна!
Та ранок і усміхнено, і щиро
Перемагає сумніви й зневіру."(Володимир Даник)
"Ну, хтось не поспіша, а хтось уже й зумів —
Упертий зміст життя... у літери друковані!
Бо що там не кажіть, а крига почуттів,
Коли приходить мить... стає стрімкою повінню."(Володимир Даник)
Ілюстрація Нікіти Тітова. «Ікар».
"... так завжди і виходить, що —
відхиляємося від традицій і...
повертаємося до них!
Бо і сильні ми
не тільки нашою волею,
а і силою наших традицій!
Бо коли у нас є і воля, і сила...
Ті воля і сила, що з глибин віків...
Ми непереможні!(Володимир Даник)
"Які б вітри навкруг не віяли,
Це ж не реальністю, а мрією -
Коли усе... ну, так як треба...
І ні найменшої халепи!
І щоб ні крику, ні скандалу...
І щоб всі критики — мовчали.
В буденності, бач, непростій -
Стільки проблем і... трохи мрій!"(Володимир Даник)
"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)
"...Отож №9-10 за 2020 рік. Журнал “Київ”. Вірші Миколи Петренка. На фото — схвильоване обличчя поета... Так, ніби він, прочитавши вірш, зробив паузу.... Замислившись, який же вірш читати далі. Поруч з іменем поета, у дужках дві дати: (1925 — 2020 рр.). І це не може не додавати прочитаному сумовитих барв. Коли ти сам з Шевченкового краю, то відразу ж звернеш увагу на вірш Миколи Петренка “Там, за Дніпром”, що розпочинає опубліковану добірку. Бо у ньому поет знайшов незабутні барви, суголосні твоєму сприйняттю світу..." (Володимир Даник)
"...Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ...
Те, що в душі заясніло,
Стрімко, мов хвиля, зліта.
Мовонько, ти ж наша сила,
Ти наших дум висота!"(Володимир Даник)
"Літа, де і проблем, і гніву...
А глянеш навсебіч:
Є щось по-справжньому сяйливе –
Це... новорічна ніч!
І хоч живемо у напрузі,
Бува, що і сумні,
А все ж за нас, шановні друзі!
І за щасливі дні."(Володимир Даник)
"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)
"Життя… гай-гай… і радістю, й журбою…
Бо і немало – і снігів, і криг!
Степан, бува, іронією злою
Може дістати кожного і всіх.
Степан доводить… бо і вдача – рвійна!
Бо все ж у нього – судження своє.
– У нас начальство – дуже релігійне…
Бо по церквах – завжди поклони б’є!
Свою ж незгоду з ним – зразу ж Микита.
– Даремно ти це зводиш… на хи-хи…
За це потрібно все ж… тільки хвалити!
Бо як-не-як… замолюють гріхи."(Володимир Даник)
"Не забулося… Ні, збереглось!
І угору – до сонця! – ростиме
Золотистим безмежжям колось
Оце слово святе – побратими.
І почується раптом – гримить…
Бо минуле – як блискавка з хмари!
Кажуть, серце Вкраїни лежить
Десь побіля Холодного Яру..." (Володимир Даник)
"Іван Семенович Дробний... Людина, поет, особистість... Яким він був? Яким він залишився у нашій пам’яті?! Людина підкреслено-скромна, він усе ж був постаттю помітною, наділеною багатьма і суто людськими, і творчими чеснотами. Йому було і кого, і що згадати. Його щирі і трепетні спомини про Василя Симоненка завжди з теплотою і зацікавленням сприймалися і колегами по перу, і широкою читацькою аудиторією. Прекрасний поет, Іван Дробний, був і чудовим оповідачем. Йому було тісно у суто поетичних рамках. І він активно виходив за ці рамки і говорив... Про літературу і про життя. А йому таки було що сказати. .."
(Володимир Даник)
"Живемо у часи, коли багато що оновлюється і набуває нових барв. І слова, нібито давно знайомі, уже вживаємо у дуже несподіваних для себе випадках. Та і нові слова з’являються. Слово інавгурація і чути, і читати доводилося. І переважно це було пов’язано з початком виконання президентських обов’язків. Нині ж це слово було уже адресовано початку нового навчального року у технологічному університеті... Бо на об’яві повідомлялося, що має бути інавгурація... нового (2019 – 2020) навчального року у цьому уже добре відомому виші. Звичайно ж, урочистості з приводу початку занять проводилися у технологічному універі і раніше. Але ж слово інавгурація вживалося з цього приводу уперше. А нове слово – це і новизна у його фактичному втіленні. Отож у чому себе виявила новизна у проведенні університетського свята?! Свята, на якому, до речі, було немало поважних гостей... Можливо, усі елементи новизни цього вельми традиційного свята і не згадаю, бо їх загалом було немало. Мова йтиме лише про те, що найбільше запам’яталося..." (Володимир Даник)
"Знов завзяте чути – …ух!
І вигуків море.
А життя усе ж бо рух –
Чи униз… чи вгору.
Хор питань – де… і коли… –
Квітне буревійно.
Як у кризу увійщли –
Треба з неї вийти!"(Володимир Даник)
"Наснилось калині,
Що хлопця любила.
Від згадки про те паленіли уста,
А вже ж і не літо, осіння сльота.
А вже ж і не осінь, холодна зима.
І вітер б’є в очі і сонця нема.
Наснилось калині,
Що хлопця любила.
З вогню в нього губи,
Її він голубив…"(Володимир Даник)
