"Я зараз хвалитимуся: от стане тепло і ми всією родиною помандруємо до справжніх фортець! Спочатку поїдемо в Кам’янець-Подільський. А ще зазирнемо в Хотинську фортецю. Взагалі – це я вигадав Україною мандрувати! Якось ми кіно дивилися. А там – мужні лицарі в обладунку, і міцні вороги, і гострі стріли! І штурм фортеці… оця фортеця мене і вразила. Я зітхнув і промовив: "Ех… От щастить тим, за кордоном. У них он які фортеці є! А в нас що?! Самі вітряки!" Татко аж чаєм похлинувся: "Так це ж наша, українська фортеця і є! Хіба ти не знаєш, скільки в Україні справжніх фортець?!" Виявилося, що я зовсім нічого не знаю. Ми з татком до самої ночі в Інтернеті сиділи. Друзі!.. Виявляється, у нас справжніх височенних і широченних фортець з вежами, підземеллями, вузькими бійницями і казематами – повно! І до них можна просто поїхати і руками помацати. Ой, в мене аж пальці затерпли, коли я уявив, що можу доторкнутися до стіни, яку колись справжні лицарі захищали..." (Оксана Давидова)
"Цей хрест важкий, та донести повинен.
Щомиті тануть у Ісуса сили.
Женуть, немов злочинця, хоч не винен.
Кати бездушні, що ж ви наробили?
Паде приречений... Чоло його високе
Покрили рясно краплі поту, крові.
Видовищ прагне ця юрба жорстока,
Впились у тіло колючки тернові..."(Марія Яновська)
"Інколи бачимо щось нове. І щоб це охарактеризувати, знаходяться нові і слова, і фрази. А бува, що явище ніби і відоме, а слова для нього — вже інші... Бо і за течією літ уже і трохи інша точка зору. Свій внесок у розвиток мови приходить і... від українського футболу. У висловлюваннях болільників, у оцінках того, що відбувається на зеленому газоні, від коментаторів, у інтерв'ю відомих фахівців можна почути слова — ставити автобус... Невже це про футбол?! Так, про футбол. Слова ці вимовляють і вкрай серйозно, і дещо іронічно. А зміст у них такий. Грають дві команди. І одна з них, так би мовити... ставить автобус! Тобто демонструє закритий варіант гри, захищаючись мало не усім складом. І такий футбольний поєдинок у великій мірі перестає бути видовищним. Звідки узявся подібний вираз?! Ну, можливо з таких міркувань..." (Володимир Даник)
"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни” (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на момент написання книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)
"...Почнем же, браття, повість цю
від старого Володимира до нинішнього Ігоря,
який відтягнув ум твердістю своєю
і погострив серця свого мужністю.
Сповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецьку
за землю Руську..."(переклад Віталія Скляренка)
"...Сказав Боян, піснетворець давній
Часу Олега ще й Ярослава,
Про дні сказав Святославові:
«Тяжко голові без плечей,
А зле тілу без голови».
Так само тяжко й Руській землі
Без князя Ігоря..."(переклад Максима Рильського)
Сергій Лифар – всесвітньо відомий танцівник із Києва, хореограф, педагог театру "Гранд-Опера" в Парижі.
"За давніх часів колись на Україні були такі люди, що не признавали над собою ніякої влади. Кожний з них мав старшого за ворога, рівного за брата, бо в рівні поважав самого себе, власну самостійність, а менших мав за бидло, прах, посміття. Усе, що господь щедрою рукою розсипав по світу, усе те побачили б у їх палацах, а кругом тих палаців – непокриті халупи, обідраний, голодний і холодний люд. Усе добре і чуле, чим наділя господь чоловіка, даючи йому серце й душу, усе те в них заплило глеєм чванства, ганьби і ненатлі. І як то чудно усе в них зложилось і перекорилось: проповідували вольность, непідлеглість, а тим часом чухрали батогами свою ж таки шляхту! Палили слободи, вибивали народ тисячами і плакали над їх безголов’ям. Строїли монастирі, костьоли, а душі свої губили в тяжких гріхах... А знаєте, люди добрі, як звали тих людей?.. Польськими магнатами!.." (Олекса Стороженко)
Читаймо продовження автобіографічної повісті Наталени Королевої "Без коріння" – від розділу 5 "Карнавальні настрої" до кінця твору.
"Читаючи цей твір, включаємося в незнану мандрівку, якій ім'я — життя. Він являє собою не лише історію пережитого, це також свого роду студія, передана письменницею власними засобами її тонкої спостережливости. У загальному він може робить враження спокійної поверхні води — спогади пережитого сучасницею. Проте скільки в ньому хвилювань і руху! Руху, який відбувається в незбагнених глибинах людської істоти. Письменниця — великий мислитель. Вона захоплюється багатством і різноманітністю переживань людини та старається надати їм форму і глузд. Розділ за розділом, усюди відчуваємо приязність письменниці, знаходимо основно випрацьовані портрети, досконалі зображення життя в Україні минулого століття та подекуди аналізу душі Сходу і Заходу. В авторки багато винахідливості, що базується на власному, великому духовому досвіді." (Ярослав Крив'як)
Історична повість Наталени Королевої "Предок" базується на сімейних легендах родини авторки.
"Тітку Альберта, тету, всі родичі кликали тільки Анкою. А сьогодні Аль слухав розповідь про Єгипет у школі й почув, що єгипетський хрест, символ безсмертя й мудрості в Стародавньому Єгипті, називали анком або анкхом. Він аж здригнувся. "Ім'я Анка містить анк – єгипетський ієрогліф "життя"'', – подумав Альбертик і став розглядати на плакаті над дошкою зображення знака біля фараона, угорі він побачив коло, під яким своєрідний хрест. "Такий знак, – сказала Марія Іванівна, класний керівник хлопчика, – використовували також мая і скандинави, тільки вони не називали його анком". Отож, є якийсь зв'язок між анком і Анкою. Спершу Аль подумав, що ім'я Анк пасувало б до якогось чоловіка, хоча такого імені Альберт ніколи не чув. І чоловіка в Анки нема, вона живе сама, хоча поруч з їхньою квартирою. "Треба шукати інший розв'язок", – змикитив хлопець..." (Галина Мирослава)
Музей історії села Хмельове, що на Кропивниччині, днями отримав у дарунок для формування постійно діючої виставки писанки, відтворені за мотивами писанок, які побутували 120 років тому серед наших краян.
"Повертай на крилах вітру
У край родинний, наша рідна пісне,
Там, де співуча ти в своїй оселі,
Там, де призвілля нам було з тобою."(переспів українською мовою – Alex Marti)
Історико-просвітницький проект «Бункер». Фільм 10. Страшна таємниця урочища Сандармох (1937 р.)
"Друзі, повертаємось до нашої історико-просвітницького блогу. Отже, сьогодні на порядку денному десятий випуск історичної рубрики «Бункер», який переносить нас у далеке урочище Сандармох, що в Карелії, де з 1 по 4 листопада 1937 року зустріли свою смерть 1111 ворогів червоного режиму. Страшна таємниця цього урочища випливла на світ лише у 1997 році завдяки міжнародному товариству «Меморіал», котре провело розслідування та експедицію у ті місця, що дало змогу розкрити добре приховувану правду..." (Володимир Ухач)
"Товариство, сьогодні ми поговоримо про дев’ятий випуск історико-просвітницького проекту «Бункер», що розповість нам про «Валуєвський циркуляр». Одну із вагомих заборон української мови. У коментарях можете написати скільки заборон пройшла наша мова за період свого існування..." (Володимир Ухач)
"Писанки Слобожанщини відомі своїми незабутніми рослинними орнаментами. Часточку зразків писанок Харківщини можна знайти в каталозі С. К. Кульжинського, куди вони потрапили завдяки старанням професора Миколи Федоровича Сумцова. Ще більше зразків можна побачити в Харківському історичному музеї імені М. Ф. Сумцова. Мені пощастило отримати в подарунок (спасибі майстрині Анні Гібській) альбом з фотографіями відтворених писанок музею. На його сторінках я і побачила цю дивовижну писанку. Її орнамент приваблює простою красою, а дрібні елементи, що надаються до письма всім без виключення, можуть не тільки додати вправності пальцям, а й надихнути на щось більше..." (Ірина Михалевич, майстриня-писанкарка)
У цьому розділі наші любі читачі дізнаються про різні цікавинки від творців мультиплікаційних пізнавальних фільмів для малят українською мовою Сергія та Альони Тученків.
"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)
"Фрр! Здійнялись круки в небо. Зі свистом:"Ф'ю, ф'ю"... "Кра"... До кісток. Ти б теж хотіла так легко відірватись від землі, розправити крила рук і, вихитуючи пір'їнами пальців, кистями, відчувати пучками доторки повітря, чути кожен м'яз і нерв, що здіймає й опускає передпліччя, плечі, розрухуючи обидва горбики лопаток і викривлений часом рів поміж ними, що весь мав би служити віссю. Весь. Але не втечеш, бо вони заполонили все село. Вчора стояла фукавиця*, нанесла снігу, кожен крок тепер на всі боки видно. А у стрій який зодягнутися? Хоча ти знаєш, що з усіх сорочок ця, з вишитими густо рукавами, чорним по білому, з широкими поясами манжетів на зап'ястках, хрестик за хрестиком тобою при тьмяному світлі в кутку найменшого покою хати шита, тобі пасує найбільше. Лише ти знаєш, що твою голку вела не ти, а ти лише довірилась своїм відчуттям, не малювала на папері жодного взору, не рахувала, не прикидала, як зазвичай робиш.." (Галина Мирослава)
