"Курли, курли, курличуть,
Курличуть журавлі.
Курличенням накличуть
Весну по всій землі." (Юлія Хандожинська)
"Сніг не сходить ще з полів,
Ще не видно журавлів,
В небі сонечко сміється
До землі ледь, ледь торкнеться
День помалу прибуває,
Який місяць? Хто з вас знає? "(Юлія Хандожинська)
Читаймо та слухаймо разом з нашими малючками цікаві казочки від Юлії Хандожинської:
.jpg)
"Я приходжу лише взимку,
Розмальовую картинку,
Припадаю на вікно
І малюю чисте скло.
Я боюся промінців,
Сонця теплих олівців,
Бо вони мене щипають
А малюночки зникають. "(Юлія Хандожинська)
"Сьогодні в лісі на великій галявині під старим дубом — таким високим, що аж ген затуляє пів галявини, — позбиралося чимало мешканців лісу. А зібрала їх усіх сова-мудра голова. Адже сьогодні перше вересня і перший урок. Вовк, кабан, їжачок, лисичка і мале зайченя дружно прибігли до старого дерева. Усі з новими портфелями, пишними бантиками, новими пеналами і шкільним приладдям сіли за парти по двоє. Поважна сова у великих окулярах широко відкривала рот, щоб уважніше її дослухалися, і окуляри раз за разом поправляла. Звірята сиділи тихо — так, що можна було почути, як муха летить. А ось маленькому зайченяті, тому, що сидів поруч із жабчиком на задній парті, ну ніяк вже не сиділося. Він і лапками перебирав, і очима наздоганяв хмаринки, і, немов пружинка, підстрибував на одному місці..." (Юлія Хандожинська)
"Лежав собі на сонечку маленький зелений огірочок. Ніжився він у променях, грів свою зелену спинку, аж раптом світло затулила йому тінь від листка старого хрону. — Гей, хрончику, забери свій листочок, будь ласочка! Мені не вистачає сонечка, — жалібно пропищав малий огірочок. — А хто це там говорить? — пробурмотів старий. — Це я, огірочок! Осьдечки я! — Я що, сліпий? Усе зелене — і нічого, і нікого я там не бачу, а тому не буду забирати свого листя, — буркнув хрін і навіть не ворухнувся. — Що ж робити? — подумав малий. — От, якби я був червоний, то мене відразу було б помітно! Потрібно діяти!.." (Юлія Хандожинська)
"Одного ранку сіра гусочка йшла собі і мріяла. Хотілося їй сходити на базар та прикупити нового жупанчика і капелюшка. Нові черевички теж би не завадило на свої гусячі лапки причепити. А на шию — коралі червоні. — Ото б я була красуня! Справжнісінька леді-помпадур! А червоні коралі на моїй гусячій шийці, боже, ну справжня тобі лебідочка, — мріяла собі гусиня. Тож йшла наша гусочка стежинкою, аж раптом — щастя яке… назустріч гусочці калиточка біжить. Та не проста калиточка, а повнісінька грошей. — Ого скільки! — думає гусочка. — Та тут мені геть на усе вистачить. — Калиточко, калиточко, а куди це ти біжиш? — питає. — Ой, гусонько, нікуди я не біжу, так собі — йду по стежині. — А хочеш, калиточко, зі мною на базар?..." (Юлія Хандожинська)
"Жив собі руденький котик Няв. Любив котик поніжитися на сонечку і спинку погріти, а ще любив смачно поїсти. Подобалася йому рибка свіженька, і м'яско, та найбільше любив Нявчик сметанку. Звісно, вона йому нечасто перепадала, бо потрібно було мишку зловити або курчат малих стерегти. А от Нявчику це було лінь. Тож лежав він собі і грів бочок, аж бачить - іде бичок Тимофій та так радісно вибрикує, що вже ж щось та й той бичок знає. "Гей, бичок, а куди це ти ідеш?" — поцікавився котик. "Жарко мені, поспішаю до мами корови молочка попити." "Тобто, як це? Ти ось так прийдеш і вже тобі свіженьке молочко просто так?" — від здивування округлив очі кіт..." (Юлія Хандожинська)
"Жило собі мале лошатко. Було воно вперте, і все робило наперекір. А гарне яке ж було: і грива, і хвостик — розкішні, довгі, блискучі. Звали його Топу-Топ, бо дуже вже воно любило тупцяти ніжками, бігати і брикати. Бувало, заженеться в город і все, що там є, топче. Вскочить у помідори, і вже чути «чвак-чвак», а потім летять шматки гарбуза чи кабачка. І кричить Топу-Топ: — Іго- го, іго-го! А його мама просить: — Не лізь туди, не йди сюди, будь обережним! Та нічого не можна було зробити. Ось такий був неслухнянчик. Того дня у Топу-Топа був день народження і ввечері він чекав на гостей. Мама розчесала його розкішну гриву і хвостика і відпустила гратися. Звісно, як кожен іменинник, він подумав, що сьогодні йому можна все. І поки мама не бачила, він тихенько вислизнув у город..." (Юлія Хандожинська)
"Жила собі на світі мишка. І дуже вона себе полюбляла. Їй дуже подобалося, коли мама купувала їй нові речі, і їй хотілося, щоб так було щодня. Бувало, відкриє зранку шафу і починає перебирати: "І це мені до лиця, і те мені до лиця! Боже, яка ж вже я красуня," — нахвалює себе мишка у дзеркало. Та все їй мало й мало… Дивиться і надивитися на себе не може…" (Юлія Хандожинська)
"У одному дворі жив собі маленький півник. Той півник наче і не поганий був і друзів мав і маму слухав, і з татом-півнем щоранку кукурікати ходив. Одного дня вийшов він на вулицю погратися і надумав сходити у сусідній двір та й проситься у мами. "Чому ж тобі Півнику у нашому дворі не грається?" — питає його мама курочка. Он глянь, качури повиходили. Іди з ними по воду! "Пхе, вони ж старі! Знову будуть теревенити про свої річки… Скучно-о-о!" "Добре, он глянь, курчатка коричневі повиходили! Зараз будуть бігати! Іди, сходи до них!" !Ще тільки я з малявками не водився, — незадоволено кукурікнув малий. — Ну пусти мене, хоч на трішки!"" (Юлія Хандожинська)
"Одного разу ряба курочка вирішила знести яєчко. Вибрала вона собі затишне гніздечко у курнику, залізла туди, вмостилася. Розправила свого хвостика, аж раптом у курник вскочив тхір, який був дуже голодний і хотів поласувати свіжим яєчком. Тхір так налякав курочку, що вона скочила з місця аж пір'ячко згубила. Пір'ячко було маленьке, рябеньке і таке легесеньке, що миттю вилетіло з курника, немов маленький літачок, поки курочка не бачила. Летить собі пір'ячко, летить, аж раптом на зустріч йому індикачка чалапає. — Качечко, качечко, я загубилося, а візьми мене до себе на крильце жити. — Ну сідай та й живи, раз тобі так хочеться, — крякнула індикачка і почалапала до найближчого ставка. Сіло пір'ячко на крильце до качечки та й сидить тихенько, обживається, як раптом качечка вскочила в ставок..." (Юлія Хандожинська)
"Жив собі на світі жучок-добрячок. Маленький не примітний, але з великим серцем. Було у нього багато друзів, яких він частенько навідував та завжди старався їм допомогти. То колосочки в нірку для мишки польової піднесе. То диким бджолам знайде найкращу галявинку із квітами, щоб вони могли зібрати смачненький мед. Усе і скрізь наш жучок встигав, адже мав він вісім лапок та крильця міцні. Втомився летіти, то швидко-швидко біжить. Он який спритний був! Усі його любили за гарну вдачу і щире серце. Одного разу біг собі жучок у справах, аж раптом назустріч йому іде хом’ячок. — Привіт, Жучок, куди ж це ти так поспішаєш? — Привіт, друже, ось біжу у садочок — потрібно допомогти їжачку яблук на зиму назбирати. — Ех, пощастило їжаку! Хто б мені допоміг? А то я сам — маленький, а справ так багато, — нажалівся жучку хом’ячок..." (Юлія Хандожинська)
"— Цього року, напевно, буде багато снігу, — бурмотіла мала Софійка, дивлячись через вікно. Рудоволоса дівчинка з веснянками на носику, які прикрашали її, довго не могла заспокоїтися, вона вже так близько притулилася до вікна, що могла видавити скло. Все роздивлялася на сніг, який летів, як ніби хтось сипав його з відра, зачепившись то за дерево, то за паркан. — І ще летить, і ще летить! — раз по раз повторяла дівчинка. — Ти що, сніг рахуєш? – посміхаючись, запитала онуку бабуся. — Ні, я з ним розмовляю! У нас є свій секрет. Бабусю, ти тільки подивися, як гарно. Він своїми маленькими лапками до всього чіпляється, він якийсь казковий, а можливо чарівник? — Можливо, — погодилася бабуся. — Ура! Придумала! Я хочу з ним зустрітися! Він мені теж подарує білу шубку — таку м’якеньку-м’якеньку, пухнасту, як он на тій гілочці, що нахилилася до горбочка! А, можливо, і ще кращу! Бабусю, я вже одягаюся, сніг мене чекає, я з ним домовилася!.." (Юлія Хандожинська)
"Влітку, коли неймовірна спека, хитрюща рудохвоста лисиця забігла і лягла під кущ шипшини. Лягла на спинку, одну лапку закинула на другу, дві передні підмостила під голову. І думає: "Така гарна хатинка, такий тіньок–холодок, чому я раніше цей кущ не помічала? Тут оселюся і буду жити!" Весела лиска цілі дні проводила з друзями, а ввечері поверталася до своєї "хатинки" під кущем. Зелений кущ її чекав, листочками від сонечка ховав, закривав від дощу–водиці, щоб гарно вночі спалось лисичці. Та коли сонечко стало дужче припікати, кущ захворів і почав сохнути. Лиска цього не помічала, вона весело час проводила з друзями..." (Юлія Хандожинська)
"Тихенько підкрадалася нічка, і маленька зірочка сором’язливо заглянула у віконце старого хліва. У солом’яному гнізді тулилося до купки п’ять яєчок. П’ять яєчок тулилося, а шосте не хотіло. Мама качечка уже усі пір’ячка розправила і підбила свіжу тирсу у гнізді. Усе-усе готово було до сну. — А я не буду спати, — завередувало шосте яєчко. — Не буду — і все тут! — Синочку, нічка прийшла! Усе-усе лягло спатки, — почала мама-качечка, — он уже усі твої братики і сестрички готуються до сну. — Хай усі сплять, а я буду гратися! — протестувало яйце. — Але ж тоді ти будеш заважати їм! — захвилювалася качечка. — Як же це так? Це не дуже хо̀роше! — Пхе, і спати, коли не спиться — теж не дуже хо̀роше! — бурчало яйце. — І взагалі, хто це придумав спати по ночах? — Ну і що ж мені з тобою робити тепер? — запитала мама качечка. — Можливо, давай я тобі казочку цікаву розповім чи пісеньку заспіваю?.." (Юлія Хандожинська)
"- Мамо, хтось вкрав місяць, - мовила маленька Катруся, прокинувшись вранці.
- Коли я лягала спати, він посміхався до мене через вікно, а де ж він зараз подівся?
- Доню, місяць, як і ти, лягає спати, тільки він спить вдень, а вночі просинається і виходить світити..."(Юлія Хандожинська)
Багато цікавих казочок та оповідань подарувала маленьким читачам "Малої Сторінки" письменниця Юлія Хандожинська. Читаймо! :)
"Одного осіннього дня серед густого лісу, посеред розлогої галявини, вкритої жовтими листочками, зібралася сила–силенна грибів. Вони зібралися вирішувати свої важливі питання, бо навіть у звичайних грибів бувають протиріччя. — Не хочу і не буду я більше грибом, — кричав зліва малий гриб. — Потрібно вже з цим щось робити! От чому, скажіть мені, чому, маючи червону шапку в білу крапочку, я — гриб! І он, він, з коричневою шапкою на білій товстій нозі, — теж гриб?!..." (Юлія Хандожинська)
"Високо в небі весело вигравали хмаринки, як малі діти. Які ті хмаринки тільки не були: і великі, і малі, і пухнасті, і кучеряві! Їх так багато, і всі вони - зовсім різні! Вони - то прудкими кониками біжать вперед, то табунами-отарами тягнуться за сонечком, то човником пливуть, як поважні гості, то падають великими островами до землі..." (Юлія Хандожинська)
