Публікації за тегом: Зірка Мензатюк

Сортувати:    За датою    За назвою
Зірка Мензатюк. Дзвоники. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Це трапилося в часи перших християн, у пору палкої віри й великої жертовності... Один священник, ідучи лісом, милувався погідним літнім вечором і дякував Богові за ясноту неба, за мрійливу тишу, за всю довколишню красу, що сповнювала серце зачаруванням. Він вийшов на галявину, і раптом очам відкрилося справжнє диво. Все навколо мов залила блакить, так рясно цвіли дзвоники. Вони похитувались під лагідним вітром і наче видавали чистий, ніжний, мелодійний передзвін... Довго стояв священник зворушений, слухав прекрасну музику квітів, милувався досконалою формою блакитних вінчиків. І в нього виник задум: відтворивши форму лісової квітки, вилити для костелу дзвін із лункого металу. Легенда називає й містечко, де він це зробив: Нола в італійській області Кампанія. Був то перший металевий дзвін. Латинська назва дзвоників досі нагадує про ту місцевість: кампанула (campanula). Дзвоники ростуть повсюдно, усі їх знають і ні з чим не плутають завдяки неповторній формі квітів..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Біблійний гісоп. Оповідання зі збірки Зелені чари. Художники - Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош"У Біблії, в 50-му псалмі, який віруючі люди знають напам’ять, є таке прохання до Бога: „Очисти гісопом мене, — і буду я чистий, омий Ти мене — і я стану біліший від снігу”. Йдеться про очищення від гріхів. Що ж то за гісоп? У Біблії він згадується багато разів. У часи Мойсея він вважався священною травою, якою лікували хворих, знезаражували приміщення. Палестина від нас далеко. А проте Бог не обділив Україну біблійним зіллям. Гісоп крейдяний зростає і в наших краях. Він трапляється коло річок Сіверський Дінець, Лугань — там, де в землі багато крейди. Він до того любить крейду, що може рости на її свіжих відслоненнях, де не витримує жодна інша рослина. А вже коли гісоп утворить зарослі й застелить крейду перетлілим листям, поруч з ним поселяються різні трави..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Терновий вінець. Оповідання з книги Зелені чари. Художники - Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош"І чим той терен заслужив такої шани? Є ще глід та шипшина, теж колючі, теж цілющі, і цвіт мають не гірший, ніж у терну. Так ні. Про них тільки й придумали, ніби їх створив лукавий, щоб люди кололися та грішили, лаючись. А про терен склали зворушливу легенду. Нібито був він колись не колючим. І так безжалісно люди ламали його гілки з терпкими ягодами — на ліки, на узвар, на наливку, на варення, що врешті терен не витримав. Пішов на скаргу до Бога. "Так і так, — почав жалітися, — я геть беззахисний. Хто йде, той і терне, й обламає." То Бог і дав йому захист: густі та гострі колючки. Вертався кущ від Бога, а позад нього чувся сміх: "Ану, люде, тепер терни! Тепер спробуй обламай!" Терен живучий і невибагливий, оселяється всюди, не вибираючи місця: у ярах, балках, на глинистих кручах, кам’янистих схилах, на узліссях і в долинах річок..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Цвітуть луки. Оповідання з книги Зелені чари. Художники - Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Любо йти на озера й луки:
в цю благодатну мить
благословляють незримі руки
тих, в кого серце болить.."

(Михайло Драй-Хмара)

 

Зірка Мензатюк. Едельвейс — квітка мужніх. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.

"Вони ростуть у Карпатах. Але навіть не всі гуцули бачили дикі, вільні едельвейси: квіти розцвітають на важкодоступних скелях, у піднебесній височині. Нелегко знайти, ще важче добратися, щоби зірвати рідкісну квітку. Негоряни здебільшого знають їх хіба що з книжок та з фотографій. Проте всі неодмінно чули про ці незвичайні рослини. Вони личать Карпатам! То суворий і гордий край, там бокораші в піняві й реві потоків гнали смерекові плоти, там хлопці-повстанці в найтяжчих муках помирали за вільну Україну, там легіні стрясають гори, квітка гір — особлива й ні на що не схожа. Гуцули називають її шовковою косицею, тобто шовковою квіткою..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Незнайома ялинка. Оповідання з книги Зелені чари. Художники - Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Ялинки, сосни та смерічки всім добре відомі, без них не обходиться новорічне свято. Але є в Україні ще одне голчасте дерево, найдивовижніше серед колючих побратимів — тис ягідний. Дивна назва, чи не так?. Річ у тім, що тис насправді родить не шишки, а яскраві червоні ягідки. Вродить і красується: на темно-зелених гілочках плоди горять, мов коштовні коралі! Від цього незвичайного дерева „позичили” собі назви річка Тиса на Закарпатті, містечко Тисмениця під Івано-Франківськом та чимало сіл — Тисів, Тисовиця, Тисменичани. Не тільки Колумбові, але й тисові людство завдячує великими географічними відкриттями. Без нього мореплавці навряд чи змогли переплисти величезні простори океанів. Саме з тису робили найважливіші деталі кораблів, адже він — негній-дерево, або залізне дерево Європи. Його червоняста деревина — гарна й надзвичайно тверда та міцна..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Будяки. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Будяки ніхто не любить. Бо колючі та шкідливі, засмічують ниви. Спробуй їх позбутися, коли коріння у будяків може сягати дво-, а то й триметрової глибини, ще й галузиться на всі боки. Насіння в них теж видимо-невидимо, недаремно саме ним набивали опудала звірів. Не рослина, а справжнісінька колюча фортеця! Стовбичить серед поля, звисока поглядає на пшеничку... Як фіалки та конвалії — улюблені квіти поетів, так будяк став улюбленцем байкарів. Він уособлює чванькуватих або злих людей, що принижують інших. Отож, з найдавніших давен, чи не звідтоді, як плуг торкнувся землі, людина ворогує з цим колючим сімейством. Ще в Біблії з будяком порівнювали грішників. В Україні вважали, що будяки, осот насіває сам чорт..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Шовкова трава. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."В українських піснях та казках траву неодмінно називають шовковою: "Жала Марійка шовкову траву, ой рано!" І таку ж народну назву має найгарніша трава українського степу — ковила. То незрівнянна картина, коли проти сонця хвилюються її довгі пухнасті остюки — ніжні, тонкі, переливчасті, наче зблискують срібні шати, наче струменіють коштовні шовки! Багато мандрівників залишили захоплені описи ковилового степу. Але в наші дні побачити таку красу можна лише в заповіднику. Степи давно розорані, і ковила росте хіба що на непридатних для хліборобства землях. Але й там їй загрожує небезпека: молоді стебла залюбки випасає худоба. Це вже потім, коли ковила викине насіння, пастухи обминають її..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Мов спогад про весну (оповідання про пізньоцвіт з книги Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Поїзд віз до Рахова на Закарпатті повні вагони школярів, що зачудовано видивлялися на позолочені осінню гори. "Гляньте, крокуси цвітуть!" - почувся здивований вигук, і діти вкотре поприлипали до вікон. Справді, неподалік від колії, на темно-зеленій, посрібленій інеєм траві, серед мідяного опалого листя ясніли рожевувато-лілові квіти. Вони аж світилися посеред хрусткої паморозі - ніжні, беззахисно тендітні! "Яке диво..." - зворушено шепотіли дівчатка. Якби ось тут, серед листопаду, враз розквітнув яблуневий сад, то й він не вразив би дітей дужче. А дива, власне, й не було. То квітував пізньоцвіт, і квітував саме тоді, коли йому належить. За пізнє цвітіння він називається осінником, зимовником, морозовиком. Це дуже своєрідна рослина, такий собі упертюх, що все робить інакше, ніж інші. У пізньоцвіту свій календар, за яким весна для нього наступає восени. І припізніла бджілка в цю пору прилітає-таки до нього, бо інших квітів уже нема..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Тройзілля. Оповідання зі збірки Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."...І все-таки: що воно за чарівне тройзілля, про яке в Україні співали майже п’ять століть? Давні знахарі також казали, що хворим найкраще помагає трійне зілля, або ж троян, тобто суміш трьох. Часом брали аж дев’ять — тричі по три. Але знахарі використовували звичайні лікарські рослини. А в народі жили перекази про неймовірне, чарівне зілля, здатне творити дива. Чарівним вважали цвіт папороті, який відкриває скарби, дає знання про найпотаємніше. А ще є, казали, чудодійна розрив-трава. Її сила величезна — від дотику відмикаються замки (тому й називали її ключ-травою), розчиняються брами, розпадаються кайдани, а хижі леви чи злющі пси-ярчуки стають смирними, як ягнята. З нею можна добутися до скарбів за які завгодно мури! Ото б її бодай листочок — тим бранцям, що сиділи в турецькій неволі! Опали б з них кайдани, відчинилися темниці — і полинули б вони, вільні, як вітер, додому в Україну!.." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Арніка. Оповідання зі збірки Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Липневого вечора ми верталися з полонини. Сутінки швидко густішали, як буває в горах, тому ми поспішали. Раптом стежка вивела на галявину, яка мов світилася в оточенні темних, аж чорних смерек. То ясніли великі сонячні квіти. Вони мали шорстке довгасте листя, такі ж шорсткі стебла і цвіт, схожий на ромашку з жовтими, жовтогарячими пелюстками. "Що це за зілля?" — спитала я в жінки, котра також вийшла з лісу. "Арніка, — сказала вона й додала: — Не рвіть її." Мені досі перед очима та мандрівка, та галявина, вологі пахощі вечора, таємниче мовчання смерек, легкий туман, що стелився низом, і сяйво арніки над туманом. Відтоді я закохалася в цю квітку..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Відьомський тирлич. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."У кінці літа на карпатських узліссях, на світлих у/галявинах, а то й де-небудь край дороги розцвітають чудові сині квіти, трохи схожі на дзвоники. Вони сидять попарно на рівних гнучких стеблах, і важко повірити, що ця досконала краса — дикоростучі кущі. Таж вони оздобили б і найвишуканіший квітник! Ліс у Карпатах вони теж прикрашають. Дивишся на них і дивуєшся: звідки знав Бог, творячи світ, що цей синьоокий тирлич так личитиме ранній гірській осені? Бо навряд чи можна додати щось краще до смарагдової отави, темно-зелених смерек і першого жовтого листя. А ще ним лікувалися, бо допомагав здолати не одну недугу. Щоправда, ліки з нього виходили гіркі, як сама гіркота..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Деревій. Оповідання зі збірки Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Він справді схожий на мініатюрну копію дерева: струнке стебельце — немов стовбур, густе — мов крона. Але назвали його деревієм, скоріш за все, з іншої причини: тому що він твердий, аж дерев’янистий. Без ножа його важко зірвати, цупким стеблом навіть можна порізати пальці. Росте деревій усюди, де не глянь, — на узліссях і галявинах, на луках і в полі, попри дороги та у дворах. Часом луки аж білі від розквітлого деревію, так рясно його насіялося. Назв у нього теж багато. Він і деревник білий, і білоголовник — тому що цвіте білим цвітом. Він і кашка, і пижмочка, бо справді трохи схожий на пижмо. Він і тисячолисник, бо листок ніби складений з тисячі дрібненьких зелених ниточок..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Дивина (оповідання зі збірки Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.

"За що її так прозвали? Ніби ж нічого дивного в ній 'нема. Висока - так мальва вища; довго й рясно цвіте, але серед рослин це теж не рідкість. І росте по всій Україні, кожен бачив її та знає. На лузі чи в степу над різнотрав’ям, над різнобарв’ям вона стоїть і сяє жовтим цвітом, немов струнка свіча. „Царська свічка”, - кажуть на неї. Один із видів (а їх майже 20) має назву вечерниця - так і повіває від неї вечоровою сутінню. У цього виду, на відміну від інших, квіти жовто-фіолетові, що своєю барвою нагадують теплий літній вечір. Дивину називають коров’яком, ведмежим вухом, адже листя в неї м’яке, повстисте, аж сиве від густого опушення, справді, наче вухо звіра. У дотепній назві „ведмеже вухо” незрівнянна поетеса Ліна Костенко побачила образ радянської імперії, незграбної, справді ведмежої поліційної держави, наскрізь просякнутої підслуховуваннями й доносами..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Цвіт папороті (зі збірки оповідань Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Ліс без папороті - не ліс. Внизу, де простелилося мереживо густої тіні й сліпучих сонячних плям, там, дивись, неодмінно й вона: мов панночка на балу, похитує віялом тонко різьбленого листя. І хоч би які нам були милі пахощі суничних місцинок, медовоцвітих галяв, проте запах лісу - це, безперечно, прохолодний вільглий дух прілого листя, грибів і - папороті. Здебільшого чарівними народ вважає рідкісні або й небувалі, вигадані рослини, як едельвейс, аконіт чи казкова розрив-трава. Папороть до рідкісних не належить. А проте саме вона - найвідоміше, найчарівніше зілля нашої землі. Вірніше, її таємничий цвіт, що нібито з’являється в ніч на Івана Купала..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Водяна царівна. Оповідання про водяну лілею з книги Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. "Місячної ночі з води виходять русалки. Вони гойдаються на гіллі або танцюють на ясних галявах — бліді, тонкорукі, у білих напівпрозорих сорочках, з довгим розпущеним волоссям, у зелених вінках з осоки. Тільки в найстаршої русалки вінок з чудових водяних лілей. Біле латаття, або водяна лілея — то найпринадніша квітка наших озер і тихих заплав. Велика, сліпучо-біла, з золотою, мов сонце, серцевиною, вона далеко видніється серед води, мов царівна на зеленому троні. У різних народах склали чудові легенди про латаття, шанували його і навіть обожнювали. Давні греки вважали, що водяною лілеєю стала прекрасна німфа, і що ця квітка чарівна може наділяти людину красномовством. Німці різьбили її на лицарських гербах. Індіанці вірили, що біле латаття виникло з іскор зірки, яку збив стрілою молодий вождь. А в Україні розповідають печальну легенду, що водяними лілеями стали дівчата, яких гнали в неволю татари. Рятуючись від наруги, полонянки втопилися в глибокому озері, а на ранок виринули над плесом непорочним білим цвітом..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Татарське зілля. Оповідання про аїр зі збірки Зелені чари."Кажуть, що його принесено в Україну на копитах татарських коней. Під час своїх набігів татари, перш ніж брати воду й напувати коней, кидали в озера й річки коріння аїру — для дезінфекції. І вода ставала придатною для пиття. "Літа Божого 1224 зі сходу сонця бігло за татарським копитом зілля татарське аїр", — пише Ігор Калинець, котрий склав багато віршів і казок про квіти. В Україні аїр не родить плодів — шкірястих червоних ягідок, як у себе вдома в Азії. У нас немає комах, що його запилюють. А проте він прижився, розрісся, облямувавши береги тихих озерець довгим і вузьким, мов шаблюки, листям. Його називають татарка, аїр, лепеха, шувар, а то навіть і цар-зілля (таке воно цінне). На Зелену неділю його запашними стеблами й листям застеляють долівку в хаті. Можливо, спочатку таким чином вдавалися до чарів: топтали ординське зілля, жадаючи потоптати й саму лиховісну орду..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Чари-Комиші. Оповідання про рослини водойм зі збірки Зелені чари. Калюжниця."На річку! На річку! Там тепла, прогріта зеленаста вода, там гарячий пісок, сонячні зблиски, веселі бризки, там сміх і гамір! А попід берег, по коліна в воді стоїть зеленою стіною... Що ж там стоїть? Що ти за зілля, як тебе звуть? Шумлива, різуча — авжеж осока! Де вода чи болітце, там і вона. Усі її знають, тільки остерігаються чіпати, бо недовго й порізатися. Тому й осока, що січе своїм гострим листям. Високі стебла, темні качалочки — то рогіз. Хто не ліз у воду, щоб дістати його тугі коричневі суцвіття? Вони гарні у вазі. Але як висохнуть та пустять пух, буде в ньому вся хата. Бо хіба жарт: в одній качалочці 150 тисяч насінин! З рогозу плетуть килимочки, сумки, навіть домашні капці, які іноземці купляють як сувеніри..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Неопалима купина. Оповідання з книги про рослини Зелені чари. Розповідь про ясенець білий"Гарна річка Дністер!.. Над безкінечними поворотами й закрутами здіймаються високі стрімкі береги. Тут простір і широчінь, тут сиве каміння в рудих плямах моху, рідкісні трави й квіти, невимовно мальовничі на цих важкодоступних скелях. Від гирла Золотої Липи до гирла Збруча над Дністром трапляється дивовижна рослина, яку вчені називають ясенець білий. В народі вона відома як неопалима купина, а названа так через свою незвичайну властивість. Коли до розквітлого куща піднести запалений сірник, рослина спалахне й погасне, лишившись неушкодженою. Тичинки, пелюстки, квітконіжки, навіть верхівки стебел містять безліч залозок, що виділяють ефірну олію зі своєрідним запахом, який трохи нагадує аромат лимона. Густі випари скупчуються навколо куща — саме вони й спалахують. Щоправда, для полум’я має стояти зовсім безвітряна й спекотна, до 35 градусів, погода..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Стокротки. Оповідання зі збірки Зелені чари."Щороку, коли з календаря відривали останній лютневий листок, у мене починалися тривалі суперечки з мамою: "Таж мамо! Таж уже весна!" — наполягала я. "Почекай до 21 березня. Весна почнеться з рівнодення," — заперечувала мама. А раз не весна, то не дозволяли перевзуватися в легенькі черевички, не пускали бігати в луг коло Прута. Тому я йшла шукати аргументи, які б переконали маму. І якщо в саду була хоч латка вільної від снігу землі, то таки знаходила їх у вигляді мацюпусіньких біленьких квіточок. "Весна, весна! — мчала я до хати. — Уже цвітуть ці маленькі ромашечки!" То були не ромашки, а стокротки, або ж маргаритки. У них теж білі пелюстки й жовта серединка — достоту філігранна мініатюрна копія ромашки. Щовесни вони біліють у траві, немовби дрібні перли. Від грецького слова „перлина” — „margarites” — і походить їхня назва — маргаритки. А латинню їх називали Beilis perennis — „вічна красуня” за те, що вони цвітуть довго, упродовж кількох місяців..." (Зірка Мензатюк)


Всього:
53
Поточна сторінка: 1
1   2   3  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Казки    Діти    Українська література   
Топ-теми