Зірка Мензатюк
АРНІКА
(зі збірки оповідань "Зелені чари")
Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Арніка" (txt.zip)
Липневого вечора ми верталися з полонини. Сутінки швидко густішали, як буває в горах, тому ми поспішали. Раптом стежка вивела на галявину, яка мов світилася в оточенні темних, аж чорних смерек. То ясніли великі сонячні квіти. Вони мали шорстке довгасте листя, такі ж шорсткі стебла і цвіт, схожий на ромашку з жовтими, жовтогарячими пелюстками.
— Що це за зілля? — спитала я в жінки, котра також вийшла з лісу.
— Арніка, — сказала вона й додала: — Не рвіть її.
Мені досі перед очима та мандрівка, та галявина, вологі пахощі вечора, таємниче мовчання смерек, легкий туман, що стелився низом, і сяйво арніки над туманом.
Відтоді я закохалася в цю квітку.
Один з переказів про арніку, що їх чимало розповідають у горах, дійшов до нас з глибини століть. Його записала відома дослідниця народної медицини Зоріана Болтарович.
Князь Данило Галицький занедужав на дихавицю (так називали бронхіальну астму). То дуже тяжка й виснажлива хвороба, з якою навіть сучасна медицина не завжди може впоратися. А що вже казати про ті далекі часи! Хоч як старалися лікарі, а нічим не могли зарадити. І от до князя прийшов знахар-верховинець і дав йому трунок, зроблений з арніки. 40 днів Данило Галицький пив напій і — видужав! Тоді кинулися шукати старшого чоловіка, щоби щедро, по-княжому нагородити. Та так і не знайшли. Він з’явився і зник, як добрий чародій у казці. Казали люди, що дід пішов у Верховину збирати своє зілля.
Гуцули й тепер часто застосовують арніку. З покоління в покоління передаються старовинні рецепти, адже лікуватись арнікою треба вміти, вона дуже отруйна! І вже жоден верховинець не зірве квітку без потреби. Її можна брати тільки на ліки. Її називають ангельським зіллям і шанують, як святиню.
Арніка — гірська мешканка, але часом вона трапляється і на рівнинах. Росте в Центральній і Південній Європі, в Україні проходить східна межа її поширення. Вона багаторічна, швидко розростається з кореневища, насіння також добре проростає. І все ж це чудове зілля зникає. Колись арніка росла і в Латвії, тепер її там вже нема. Вчені пропонують занести арніку гірську до Червоної книги України й оголосити заказниками місця її зростання.
... На полонині Ротундул ми збирали чебрець, м’яту, звіробій.
— Це ж яке воно тут чисте! — раділи. — Ні доріг, ні пилюки, ні стронцію, а тільки сонце над ним та зорі!
До нас підійшов молодий гуцул. Погомонівши про те, про се, він спитався, чи не бачили ми арніки.
— Колись тут її росло багато, — пояснив. — А відколи з літаків почали посипати полонину добривами, вона зникла.
— Невже й полонину удобрюють?
— Щоб кращою була паша для овець, — стенув плечима юнак.
Ми перезирнулися. Ось тобі й чисте зіллячко!
Наукою доведено, що коли змінюється середовище, то й рослина може змінювати свої властивості, з цілющої ставати навіть шкідливою. Шляхетна арніка не захотіла нікого обманювати, замість ліків напувати нітратами. Взяла й пішла собі геть.
Не зникай, арніко! Хто без тебе світитиме в наших горах?
За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 118 - 122.
Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:
