Зірка Мензатюк. "Татарське зілля" (оповідання про аїр зі збірки "Зелені чари")

Зірка Мензатюк

ТАТАРСЬКЕ ЗІЛЛЯ

(зі збірки оповідань "Зелені чари")

Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Татарське зілля" (txt.zip)

Кажуть, що його принесено в Україну на копитах татарських коней. Під час своїх набігів татари, перш ніж брати воду й напувати коней, кидали в озера й річки коріння аїру — для дезінфекції. І вода ставала придатною для пиття.
"Літа Божого 1224 зі сходу сонця бігло за татарським копитом зілля татарське аїр", — пише Ігор Калинець, котрий склав багато віршів і казок про квіти.
В Україні аїр не родить плодів — шкірястих червоних ягідок, як у себе вдома в Азії. У нас немає комах, що його запилюють. А проте він прижився, розрісся, облямувавши береги тихих озерець довгим і вузьким, мов шаблюки, листям.
Його називають татарка, аїр, лепеха, шувар, а то навіть і цар-зілля (таке воно цінне). На Зелену неділю його запашними стеблами й листям застеляють долівку в хаті.
Можливо, спочатку таким чином вдавалися до чарів: топтали ординське зілля, жадаючи потоптати й саму лиховісну орду...
Але невдовзі українці відкрили для себе цілющу силу цього зілля. Ним гоїли рани козаки: присипали уражене місце порошком із сушеного кореневища, прикладаючи зверху змочену в горілці полотнину. Красуні мили у відварі татарського зілля коси. Волосся ставало густим, здоровим та пишним.
Аїр рятував від багатьох хвороб. Навіть від такого страшного лиха, як холери, тифу вдавалося вберегтись, якщо жувати шматочки кореневища. До речі, так само можна застерегтися й від грипу. Допомагав він і тоді, коли боліли зуби, а що може бути прикріше, надокучливіше, ніж їхній біль?
Ліки готували за цікавим рецептом. Порошок з кореневищ заливали міцною горілкою, пляшку щільно закорковували, обкладали тістом і запікали в печі, як хліб. Одержаний відвар тримали на хворому зубі. Діти навіть їли аїр: оббирали листя й ласували молодою жовтуватою серцевиною.
Так чужинецьке зілля увійшло в наш побут, наші звичаї, вірою й правдою служачи землі, з якої п’є живлющі соки.

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 71 - 74.

Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:

Зірка Мензатюк. "Зелені чари" (збірка оповідань про рослини)

"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші. Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.

 

"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)