Галина Римар. Поезії війни

Галина Римар

ВБЕРЕЖИ, МОЛЮ!

Кланяюсь у Ноги Тобі, Боже,
І цілую Стопоньки Святі,
Вбережи, молю, мій рід від злого
і країну дорогу, весь світ!

Кожного захисника-солдата,
що за Правду б'ється, за своє!
Село кожне, місто українське,
кожен дім і всіх, хто там жиє!

* * *

ПРО МАМИНУ МОЛИТВУ-ОБЕРІГ

Матуся вишивала рушника.
Вкладала біль, любов, молитву, віру,
Щоб Бог беріг життя дитиноньки
Й подарував їй славну долю й щиру.

Вкладались ниточки у пелюстки
рожевії, червонії, блакитні...
Й листочки зеленіли на стеблі,
щоб радісно було дитині в світі.

І зріс хлопчина — з козаків козак,
сміливий, волелюбний, легінь файний!
Аж тут приніс на землю ворог зла —
почав стріляти з кулеметів, градів...

Розбив житло стількох наших людей!
Ні вибачень, ні каяття не знати...
І добровольцем парубок пішов,
геть молодий, його б лише кохати...

Він боронив із іншими свій край.
Не спав ночами, мерз в сирих окопах.
А ворог все підступно наступав,
та наші ворогу чинили спротив!

І якось запроданець видав їх.
Навів приціл московський посіпака —
і вистрелив, звірюга, в хлопчаків —
й упали непорушно хлопці наші...

На кожного удома рідні ждуть!
Вони ж лежать... Лиш вітер, вітер струже...
Матусі ж день і ніч навколішках стоять
перед Іконами святими, плачуть-тужать...

Та ось як мами теплая сльоза,
з пелюсток рушника стекла росинка
на рану неживого юнака —
і рана затягнулася! О диво!!!

До діток Богородиця прийшла —
матусі їх Молитвою просили
уберегти єдинеє дитя.
У кожної — єдиная дитина.

А ворог вже радіє, ґелґотить,
ногою тіла хлопців підбиває.
Аж тут хлопчина удає, що спить,
а сам швиденько автомат хапає —
без зброї ворог — на коліна впав:
— Прашу, пусті... Ми — братья,
                  сдєлай міласть...

В полон повів хлопчина вбивцю сам,
і друг за ним пішов тихенько слідом.
Як мамина Молитва захища!
Молімось всі за рідну Україну,
Щоб ниций ворог на коліна впав,
Щоб Богородиця Героїв Захистила!

* * *

МАМИНІ ВИШИВАНКИ

Вишивала матінка соняхи
на сорочках синочкам, донечкам,
щоб сіяло сонечко у душі,
щоб зростали світлими дітоньки.

Вишивала ненечка жолудят
ще й міцні листочки дубовії.
Щоби сильні духом росли сини,
стійкими і мужніми, як дуби!

Донечкам дрібнила калинки цвіт,
щоби щастя мав їхній славний рід,
щоб родились донечки і сини,
щоби захищав цвіт всіх від біди.

Ой калинонька, ой ряснесенька
розростається, молодесенька!
Цвіт і ягідки – діткам на добро.
Всі плоди душі – світу на тепло.

* * *

СЛАВА ВАМ,
ПТАШАТОЧКА!!!

У славній країні
живуть-поживають
робочії люди,
що втоми не знають.

Обійстя їх квіти,
садки прикрашають,
в хатках чепурненьких
про Сонце співають.

І діток ізмалку
навчають любити
рослинок, пташаток,
усе-все на світі!

Сусіда ж заздренний,
що Світла не любить,
збирає бандитів —
нечистому служить.

Вночі, коли Сонце
ще спить й добрі Люди, —
таємно влітає
двоглавий безумний.

Вбиває батьків,
і жінок, і стареньких,
їх житла руйнує
і ранить маленьких!

— Мамо, скоро Сонечко,
вийдемо гуляти, —
промовля маляточко
однієї хати.

— Так, моя надієчко,
дорогий мій світе,
скоро квіти сіятимем,
скоро весна, літо...

Обірвалась мовонька
нені і дитини.
Коршун свої пазурі
на них розчепірив.

Викрав маленяточко!
Зойкнула Матуся...
Почула це Пташечка:
— Хутко уберуся!

Почистила пір'ячко,
водиці дзьобнула
і крізь тьму до Сонечка
в повітря пірнула.

До Сонечка Світлого —
Рятунку просити,
щоб спалило коршаку
крила, дзьоба, пиху.

Крилечка стомилися,
а летіти треба!
Крикнула востаннє:
— Ой прикрийте небо!

І упала крихітна,
униз полетіла.
Її сестри  й братики
за неї злетіли.

— Разом всі кричатимем,
Сонечко почує!!!
І випалить коршунів,
Добрий Рід врятує!

Та й понеслись серденька
вище й вище вгору,
а до Сонця високо...
Й упали на море...

Чаєчки зібралися —
світання заграло —
і до Сонця дружная
полетіла зграя.

— Сонечку Пресвітлеє,
використай Силу,
вирятуй Людей з біди,
спаси Україну!

Хмарою недоброю
прилетіло хиже
яструб'я і затулило
птиць від Сонця...

Тиша...
Мама пташеняточок
своїх полишає:
— Підростайте, Дітоньки...

І ввись піднімає.
— Сонечку! Почуй мене!!!
Почуй,
Світе Білий!!!
І прикрийте Небо
врешті!!!!

Небо України!!!!!

Сонечко почуло
Крик
і зреагувало:
коршуна спалило вмить
й ворога скарало.

Зігріло планетоньку,
втомлене всміхнулось:
— Живіть, мої Добрі Діти!
Й додому вернулось.

Й ожила планетонька
у Світлі й Надії.
Слава Вам, Пташаточка!!!
Слава Україні!!!!

* * *

ПОВІР!

ЗемлИченько,
повір,
не
Твій
це
хрест:
вогонь
терпіть
і вибухи
пекельні!
Дияволо
прислужник
московит
Тебе
на вічну мученьку
прирік?
Укинь
його у пекло
безіменно.
Хай
квітнуть луки
і буя Життя!
Сміються діти
І мале Джмеля...
Для цього створені вони
Творцем.
Позбавсь, планетонько,
тряхни Лицем.
Хай буде тут, як в Божому Раю,
дитячий сміх, щасливі мама й тато,
і солодко у конюшинці спить
Натомлене і радісне Бджолятко.
Більш не терпи, Землице,
отряхнись,
поскинь недобре те
і усміхнись!

* * *

МАКИ...

А  маки,  маки!!!
Розцвілись,
мов ружі!
Їх
так багато!!!
То все
добрі
Люди.
Їх душі світлі
ниньки –
коло Бога...
А тут лишилися
краплинки крові.
Їх біль
за милу неню
УКРАЇНУ.
І їх Молитва –
за життя
щасливе.
За рідний край
Там
Молять повсякчас:
"...Живи, Народе!
Пам'ятай про нас..."
Не виривайте Маки –
Свічі щирі
за мир
і процвітання
України.

* * *

КАЗКА
ПРО ДОБРЕ СОНЕЧКО

В однім
прекраснім
краї
ліси й гаї
розкішні,
там ріки
і озера
прозорі
й чисті-чисті!
І птахам там
привільно,
й звірятам
любо жить.
Ніхто дерев
не нищить,
не смітить,
не кричить.
Цей край —
дитинство
світле,
де Казочки
живуть.
Хтось
тільки
засумує —
й вони
умить
прийдуть.
Розвіють
всі тривоги,
і страхи,
і жалі.
Бо Казочки —
чарівні,
предобрі
і ясні!
Як Сонечко
виходить,
всіх гріє
залюбки,
то Джерельце
дарує
йому
нові пісні...
Та якось
в милий
край цей
прокрався
лиходій.
Усіх сварив,
негідник,
бо
панувать
хотів.
На вушка
птиць, звіряток
шептав
страшні думки.
І сни приносив
злісні
маленькій
дітворі.
Він Джерельце
безжально
під землю
заховав,
а з ним
казки
позникли
й засумував
весь
край.
Ніхто не каже діточкам
премилих казочок,
усі-усі нахмурені,
без радісних думок!
Тож Сонечко
насупилось,
зібрало Промінців
і всіх послало
до землі -
спалити
злі думки.
Хатки ж від зла
потворного
послало стерегти
завзятих, милих
песиків.
Це славні
вартові!
А котикам
наказ дало
тихенько
муркотіти,
щоб добрий
і спокійний сон
був у дорослих
й діток.
І знов
гармонія
і лад!
Все славно,
як колись.
Коли
зустрінеш
Сонечко —
удячно
усміхнись!

* * *

ТИ ПРИЙДЕШ!

Ти прийдеш.
Я знаю, ти прийдеш.
Поцілуєш мами скроні сиві
І пригорнеш сина до грудей
На порозі рідної хатини.
Ти собою захищаєш світ,
Щоб могли ми мріяти, любити.
Рідний України захисник,
Ми за тебе молимось щомиті.
Знаю, біль рве груди і ятрить,  
Не вернути мужніх побратимів!..      
Янголики, янголи святі...
Як за ними плаче Україна!
Нас простіть, матусеньки, простіть           
За синочків, що пішли у небо,
У полях волошками зросли
Й маками кривавими черлено...
Боженьку, у чім наша вина?
На своїй землі не вправі жити
Й мовою своєю у своїй
Україні рідній говорити?
Ти прийдеш.
Я знаю, ти прийдеш.
Поцілуєш мами скроні сиві.
І пригорнеш сина до грудей
На порозі рідної хатини!
Ти собою захищаєш світ,
Щоб могли ми мріяти, любити,
Рідний України захисник,
Ми за тебе молимось щомиті.

* * *

НА ВОДОХРЕЩА

Освятив усю водицю Батенько наш нині,
Щоб жили благословенні у добрі і мирі!
І ніяка злая сила люд не підкоряла,
Усі болі і хвороби Водиця Зціляла.

Ой умиюся чистенько, Світлу уклонюся,
За збереження країни й роду помолюся.
Щоб у наших патріотів кістоньки зміцнялись,
Усілякі шви і рани умить заживлялись.

* * *

УКРАЇНОНЬКА — ПОНАД УСЕ!

Сила нації завжди в єднанні!!!
Лави дружнії враг не проб'є!!!
А нападнику зло віділлється!!!
Влада Бога скрізь, усюди є!!!

А народ наш бережений Богом!!!
Україна — вільна і свята!!!
Край героїв, похвали достойних!!!
Розцвіте привільная земля!!!

А народ наш з Богом буде жити!!! Бо
Їство людини — у Добрі!!!
Недолюдцям нема в світі місця!!!
Іроди позникнуть на віки!!!

Сильні, благородні, світлоносні
Легіні й красуні — ось мій рід!
А розбійники заздренні, люті
Виродяться й зникнуть — весь набрід!

А моя земля з руїн устане,
Бо це Божа, праведна земля!
Осяйна свобода і незламність,
Героїчна сила в нас жива!

Україна з попелу повстане,
Наче фенікс, дивом оживе!!!
А гнобителів і казнокрадів
Царювання скінчиться уже!!!

І розвіється нечистий порох,
Їдкий слід від нечисті — рефе.
Слава Богові! Героям слава!
Українонька — понад усе!

* * *

ДОРОГІЙ ДИТИНОНЬЦІ!

Розкажу тобі про диво!
Хочеш —  вір, а хочеш — ні!
Буде край, де всі щасливі —
і дорослі, і малі!
Ту країноньку величну
усі створимо трудом.
Україну відбудуєм,
й стане краще, ніж було!!
Вір!! Станеться диво!
Вір!! Щастя прийде!
Бо Сам Господь Всесильний
нам
Долю
кує!
Ворогів усіх Герої
знищать, виженуть гуртом!
Бо із нами сила, Правда,
з нами Віра, з нами Бог!
Куди не дивлюся —
я бачу Веселки,    
по всенькому Небу
від дня й до смеркання!
Їх много-премного,
красунь семибарвних,
і кожна виконує
наші
бажання!!
Щоб Україна
звільнилась від  злого,
а я знаю, впевнена —
це стане скоро!
Щоб діти здорові
росли і щасливі
і все було добре
у світі й країні!

* * *

УКЛОНЮСЯ ТВОРЦЕВІ

Уклонюся Творцеві
за все:
за Землицю,
Водицю,
за Сонечко,
за Синочків рідненьких,
Донечок!!!

Поклонюся рідненькій Земличеньці,     
Її добрій джерельній Водиченьці,
Усій зелені то ж рослинонькам,
Усій живності то ж тваринонькам:

— Ой Ти Земленько-Берегинечко,
Всі рослиноньки і твариночки,
Ти, Водиченько, що срібнесенька,
Бережіть наших діток пильнесенько!

Проженете із нами ворога —
Зацвіте вся планета молодо!!!
Хто поранений — то ізцілюйте!
Злонападників же розстрілюйте!!

А як прийде Ілля,
Нарву чарів-зілля —
Щоби рід наш міцнів.
А ворожий рідів.

Наготую гілля
Із берізки, вербички, ліщиноньки,
Із дубочка, каштана, калиноньки
Та й окропом обдам,
Поклонюся Богам,
За здоров'ячко роду,
На зцілення Воякам:

Щоби кісточки укріплялися,
Як потрощені злим — ізросталися,
Щоб всі рани умить заживлялися.
А ворожі кістки розпадалися!