"Читаючи цей твір, включаємося в незнану мандрівку, якій ім'я — життя. Він являє собою не лише історію пережитого, це також свого роду студія, передана письменницею власними засобами її тонкої спостережливости. У загальному він може робить враження спокійної поверхні води — спогади пережитого сучасницею. Проте скільки в ньому хвилювань і руху! Руху, який відбувається в незбагнених глибинах людської істоти. Письменниця — великий мислитель. Вона захоплюється багатством і різноманітністю переживань людини та старається надати їм форму і глузд. Розділ за розділом, усюди відчуваємо приязність письменниці, знаходимо основно випрацьовані портрети, досконалі зображення життя в Україні минулого століття та подекуди аналізу душі Сходу і Заходу. В авторки багато винахідливості, що базується на власному, великому духовому досвіді." (Ярослав Крив'як)
Читаймо продовження автобіографічної повісті Наталени Королевої "Без коріння" – від розділу 5 "Карнавальні настрої" до кінця твору.
Історична повість Наталени Королевої "Предок" базується на сімейних легендах родини авторки.
Читаймо продовження історичної повісті Наталени Королевої "Предок" – від розділу "У видіннях минулого" до кінця твору.
Повість "Шпага Славка Беркути", автором якої є українська письменниця Ніна Бічуя, - це чудова книга для підлітків. Тут вам і перше кохання, і перша підлість. Автор будує розповідь за принципом знаменитої рушниці А. Чехова. Спочатку пропонує загадку, майже фінал історії, а потім поступово приводить до розуміння суті історії читача. Пані Ніна не просто так знайомить нас із чотирма героями. Вона й події подає з точки зору цих чотирьох - таких різних - героїв: маминого мазунчика, спортсмена, дівчинки-зірки та педагогічно занедбаного, як колись казали, хлопця. Та це тільки на перший погляд. Насправді виникає безліч питань, і виявляється, що найзразковіший якраз має тільки приблизне уявлення про моральні цінності. Це книга про таке популярне сьогодні місто, що пахне кавою. Але в цьому творі, 1968 року, Львів ще більш старовинний і загадковий...
Уся величезна спадщина Тараса Григоровича Шевченка — поезія, проза, щоденник, — все насичене великою любов'ю до знедолених. Це був великий народний поет і мислитель. Природа, жива людина, жива реальність були основою творчості Шевченка. Невичерпним джерелом його сюжетів було життя українського народу. Уся творчість Шевченка показує, що він стояв на вершині тодішньої передової культури. Він є основоположником нової української літератури. Читайте про життя Кобзаря у повісті Оксани Іваненко «Тарасові шляхи».
"Вчора мене спитав один маленький хлопчик:
— Чому в журавлика такі довгі ноги? А чому такий довгий ніс? А куди він полетів?
А ви про це знаєте, діти? Коли хочете, я розкажу все докладно про того довгоносого веселого журавлика, якого ми вчора побачили коло болота. А сірого зайця ви, будь ласка, не слухайте. Він завжди запевняє, що знає найкраще від усіх про те, що робиться і в лісі, і в степу, і навіть на болоті, де, як відомо, йому нема ніякого діла.
Так от, уявіть собі, він казав, що у журавлів такі довгі ноги, бо вони люблять танцювати, а такі довгі носи, бо вони люблять їх скрізь тикати, а літають вони тому, що їм не сидиться на місці..." (Оксана Іваненко)
"От, дітки, сидіть тихо, як миші, а я розкажу казочку про сандалики та цікаву дівчинку. Жила собі дівчинка. Звичайна дівчинка. Були у неї тато і мама, а де вона жила — я не казатиму, бо це ж казка, а не насправді. Була та дівчинка страшенно цікава, усе їй хотілось знати, що то, до чого, — і страшенно непосидюча. Просто як м'ячик: стриб-стриб. Усе бігала б та скрізь роздивлялась. Ну, і не дивно, що черевики вона рвала далеко швидше, ніж інші діти. У дітей ще новісінькі, а у неї вже підошви вщент продерті. "Тобі треба на залізних підошвах черевики купити", — казав тато. І от що трапилось..." (Оксана Іваненко)
У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду".
Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.
"Іван Сила вперше потрапив до цирку. Він сидів у шостому ряду, куди дала йому квиток мадам Бухенбах, і з дитячим захопленням дивився на те, що виробляють його нові колеги. Ось вийшов імпресаріо Пандорський у чорному фраку і з неймовірно великим, просто гігантським червоним бантом-метеликом на шиї. У його статечній поставі, розумних чорних очах та вишуканих манерах було стільки поваги та грації, що це мимоволі заворожувало. Він оголошував номери, а своїм почуттям гумору просто розривав публіку. Причому сипав жартами він завжди незворушно, не видаючи себе жодним жестом чи мімікою. А ще Пандорський робив фокуси, витягуючи з капелюха різнокольорові хустки, стрічки, квіти і навіть живого кролика..." (Олександр Гаврош)
"Потяг ще раз голосно чмихнув і непорушно застиг. Пасажири з клунками, торбами і валізами стали галасливо запруджувати перон. Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. Поспішати Іванові, чесно кажучи, було нікуди. Через вікно він озирав вокзал, переповнений людьми, які снували туди-сюди, як у велетенському мурашнику..." (Олександр Гаврош)
У великому місті на Івана Силу - парубійка з гірського села - чекають багато карколомних пригод, випробувань і небезпек, а ще - зустрічі з вірними друзями та справжнє кохання. Незвичайна сила, працьовитість і добре серце ведуть його від перемоги до перемоги: від вантажника на вокзалі - до чемпіона республіки, від циркового силача - до найдужчої людини світу.
Що робити, коли сонце падає прямісінько на твою повітку? Як покататися на міжгалактичному макуцельоті? Чи легко врятуватися від метеоритного дощу? Як уберегти корову від зоопарку? Не знаєш? Тоді хутчій познайомся з вужем Ониськом, і він тобі про все розповість!...
Повість Олени Більчук "Зошити у лінії" складається з двох частин.
Читаймо!
"— Хлопче, ти що, не чуєш? То ти виходиш на наступній?
Я гортаю підбір смішних фото про дружбу вівчарки і сови.
— Та ви що, не бачите, їм тільки і треба, що втупитись у свої ґаджети і все – нічого не чують.
На одному із зображень вівчарка і сова їдуть разом на скейтборді. Відчуваю сильний поштовх. Трохи не клюю носом екран. Повертаю голову й бачу розчервоніле обличчя чоловіка, потім його широку спину. Очевидно, що він поспішає, мабуть, спізнюється. Бо так посувається проходом, наче від його напору чарівним чином може прискоритись рух електропотягу. Вібрує телефон..." (Олена Більчук)
«Я — камбала Ба. Мешкаю у Морі на дні. Але буваю скрізь: і майже біля повітря, і там, де багато великих небезпечних істот. Звичайно, мені трохи лячно запливати далеко. Але ж так багато цікавого навколо!
— Бо, Бо, гайда разом до ставридок!
Це мої молодші сестрички. Вони ще схожі на більшість звичайних рибок, а в мене вже почало переміщатися око. Коли я стану дорослою, обидва моїх ока опиняться на одному боці, цей бік стане верхом, інший — низом. І я плаватиму інакше.
У променях вечірнього Сонця маленькі ставридки світилися у воді то сріблястим, то зеленавим світлом. Вони гралися у хованки. Гра-тренування у хованки — наша найулюбленіша. І серед рибок найпоширеніша. Напевно, тому, що на риб полює чимало хижаків...» (Олена Більчук)
Читаймо захоплюючі повісті від Олени Більчук:
- "Зошити у лінії" (повість у двох частинах)
Зміст повісті "Лісничиха":
Розділ перший. Дівчинка над струмком
Розділ другий. Хатка в лісі
Розділ третій. Демко
Розділ четвертий. Борсук
Розділ п'ятий. На лісовій галявині
Розділ шостий. Синій зошит
Розділ сьомий. Таємниця
Розділ восьмий. Землянка
Розділ дев'ятий. В осінньому саду
Розділ десятий. Що підслухала стара шафа
Розділ одинадцятий. Жолуді
Розділ дванадцятий. Пришитий ґудзик
Розділ тринадцятий. Нічна завірюха
Розділ чотирнадцятий. Лист
Розділ п'ятнадцятий. Березовий сік
Розділ сімнадцятий. Несподіваний гість
Розділ вісімнадцятий. У Макара Макаровича
Розділ дев'ятнадцятий. Буря
