Марійка і Костик не чекали на нього, а воно раптом прийшло. На нього ніхто не чекає, адже воно Перше. Несміливе, полохливе і до кінця не усвідомлене. Про кохання Марійки і Костика, здається, знала вся школа. Поза очі їх називали Ромео і Джульеттою. Їм заздрили, чинили перешкоди й не хотіли зрозуміти. Однак від того вони ще дужче вірили у своє кохання, а тому ця історія має інший фінал, аніж у шекспірівських героїв. Узагалі ж, до фіналу історії ще далеко. Чи вдасться зберегти закоханим своє почуття і чи стане перше кохання єдиним?
Катерина Мотрич — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979 року), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності. Читаймо твори письменниці, представлені на "Малій Сторінці":
"Політ журавлів над нетолоченими травами" (повість про чорнобильську трагедію)
"Книжки повинні «працювати», а не стояти на полиці. Повинні вражати й давати «друге дихання». У доборі власної домашньої бібліотеки керуюся мудрою заувагою письменниці Люсі-Мод Монтгомері: як у своє життя ти маєш впускати тільки «споріднені душі», так і у свою хату треба «впускати» лише «споріднені книжки»… Ті, які будеш перечитувати, вкотре насолоджуючись і надихаючись." (Марина Павленко)
Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...
Видатний український письменник кінця XIX — початку XX століття Михайло Михайлович Коцюбинський уже першими своїми творами визначився як митець демократичного напряму. У світі ідей краси і добра він був «своєю» людиною, любив добро любов’ю художника, вірив у його переможну силу. Твори письменника приваблювали читачів світлим, життєствердним гуманізмом, оспівуванням боротьби за кращу долю трудового народу та правдивим, всебічним і глибоким відображенням у них життя українського народу.
Роман Миколайович Коваль - громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття.
Класик української літератури Степан Васильченко – письменник-гуманіст, чудовий оповідач і художник слова. Його твори приперчені доброзичливим гумором, часто мають несподівані закінчення, стилістично вишукані й водночас прості. Про кого б не розповідав автор – дітей чи дорослих – вони про любов і доброту, матеріальну скруту й духовне багатство, високі поривання, про справжні чесноти людини...
"Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі. Там прохолодні лісові яри, зарослі осикою та ліщиною, підповзають до пшеничних ланів, там клени та лини увінчують високі горби і прямовисні кручі. ... На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева..." (Олесь Донченко)
У розділі "Художня література — мистецтво слова" знайдете багато творів, написаних відомими авторами на різні теми, для дітей і дорослих, ознайомитесь з літературною спадщиною українських і світових літераторів, а також цікавими сторінками їхнього життя.
У розділі представлені: Антонич Богдан-Ігор, Багмут Іван, Васильченко Степан, Величковський Іван, Винниченко Володимир, Вінграновський Микола, Вишня Остап, Вороний Микола, Воронько Платон, Герасим'юк Василь, Голобородько Василь, Гончар Олесь, Гребінка Євген, Грінченко Борис, Губерначук Сергій, Гулак-Артемовський Петро, Гундарєв Юрій, Даник Володимир, Дмитренко-Деспоташвiлi Юлія, Дрозд Володимир, Дудар Євген, Жарко Яків, Женченко Віктор, Карпенко-Карий Іван, Квітка-Основ’яненко Григорій, Кисельов Леонід, Кобилянська Ольга, Коваль Роман, Королева Наталена, Костенко Ліна, Костомаров Микола, Котляревський Іван, Коцюбинський Михайло, Кузьмічова Наталія, Куліш Пантелеймон, Кулигін Артем, Лепкий Богдан, Липа Іван, Лотоцький Антін, Маланюк Євген, Малкович Іван, Мацко Ірина, Мелюс Василь, Могилянська Ладя, Назарук Осип, Нечуй-Левицький Іван, Огнєва Інелла, Олесь Олександр, Олійник Борис, Ольжич Олег, Остапенко Борис, Павлюк Ігор, Підпалий Володимир, Плачинда Сергій, Римар Галина, Римарук Ігор, Руданський Степан, Руденко Микола, Самійленко Володимир, Сердунич Любов, Симоненко Василь, Сосюра Володимир, Стельмах Михайло, Стороженко Олекса, Стус Василь, Талалай Леонід, Теліга Олена, Тютюнник Григір, Українка Леся, Франко Іван, Харчук Борис, Чайковський Василь, Черінь Ганна, Чернілевський Станіслав, Чубинський Павло, Шевченко Тарас, Шевчук Василь та інші відомі українські автори.
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книги...
"Сумнолистого жовтневого полудня брів Віка додому. Ніщо не радувало його - ні погожий суботній день, ані завтрашній вихідний. На душі в хлопця шкребли коти. І не ті коти, яких часто ще можна бачити в рамочках на стінах квартир або ж базарного дня у тьоть чи дядь з червоними обличчями - пухнастеньких котиків з голубими очима й рожевими бантиками на шиях, - а брудні й жилаві коти, королі задвірків і горищ, котрі пружнисто никають містом, зневажливо скалячись на перехожих. Ті коти, що не вагаючись і миті, заводять одчайдушні бійки за парканами чи просто на вулицях і виповнюють моторошним нявчанням тишу поснулих вулиць уночі. І от сьогодні, тільки-но Віка вийшов із школи, п’ятеро чи шестеро харцизяк і допалися до його душі..." (Ярослав Стельмах)
"У далеких і таємничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий і невдоволений з усього лев. Коли світило сонце, він ричав через те, що йому було жарко; коли наставала темрява, він дратувався, що йому прохолодно; натщесерце ричав од голоду, а пообідавши — од того, що вже наївся. Його дратувало все на світі: дерева, річка, пташки, місяць, звірі, а через те, що він виказував своє роздратування голосним ревінням, тільки його й чутно було з ранку до ночі. Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялись і нічого не могли вдіяти..." (Ярослав Стельмах)
... Історія ця починалась зовсім звичайно. Друзі-п'ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання - зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах хлопці почнуть полювати… на страшну химеру, що живе в озері. Звідки взялась та потвора, як її захопити? Друзі починають діяти… Про незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька (і не тільки їх) весело розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера». Дружба і почуття гумору допомагають героям книжки знайти вихід із будь-якого становища.