Читайте, завантажуйте та слухайте заключну частину повісті Марини Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських" (розділи 31 - 61).
Гадаєш, казки — то тільки дитячі баєчки і чудес на світі не буває? Але якщо над красенем однокласником висить родове прокляття, якщо тебе домучили нічні жахіття сусідської квартири, якщо тітоньку треба рятувати від її ж власного весілля, а старовинна шафа перетворюється на машину часу, і про все це навіть не здогадуються такі розумні батьки, — ти ніде інде, як у казці. Справжнісінькій сучасній казці, щасливий кінець якої мусиш дописати самостійно...
Читайте, завантажуйте та слухайте розділи від 1 по 30 повісті Марини Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських".
Складні випробування випало пройти характернику Іванові Сірку впродовж земного віку. У всіх героїчних битвах він виходив переможцем. Взявши у руки булаву отамана, вірою і правдою служив рідній землі. Рівного йому не було з-поміж козацтва. Ця книжка с продовженням історії змужніння та духовного зростання Великого Характерника Івана Сірка, якому судилося долею дорости чину славетного козацькою отамана та здобути па віки вічні усенародну шану і любов.
Зміст:
Три зустрічі з минулим
Тарас Свитка — джура-гострозор
Чудернацька загадка
Велика наука
Аркан заздрості
Ключ до розгадки
«Гяур! Ясир!»
Пробуджені пересуди
На захист Мерефи
Повернути втрачене
-----(продовження читайте у наступній статті, тисніть на це посилання)
Історична повість про славетного ватажка селянського повстання на Поділлі 1813 - 1835 років Устима Кармалюка. Як і всі історичні художні тексти Марка Вовчка для дітей, казка написана яскраво і була дуже популярною у свій час.
Читаймо повісті видатної української письменниці Марка Вовчка "Інститутка" та "Кармелюк".
"Інститутка" Марка Вовчка — перша в українській літературі реалістична соціально-побутова повість, яку Іван Франко назвав найкращою перлиною української літератури. Майстерно поєднавши напружений драматизм подій та внутрішні переживання героїв, авторка надзвичайно правдиво показала, яких меж може сягати людське свавілля. Манірна легковажна панночка, що повернулася після навчання в Інституті шляхетних дівчат у маєток своєї бабусі, згодом стає жорстокою повелителькою людських доль, що призводить до гострого соціального конфлікту.
"Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев — купи цегли, та глини, та уламків. Миколка біг далі. На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; в який його бік тепер?.." (Микола Вінграновський)
"Вночі прийшла осінь, і вовк хмукнув на сизий листок ожини, хмукнув і сказав: «Ого-го!» Тоді він підняв лапу і лапою вмився. Промив очі, пострушував з себе листя, послухав свист синиці і знову ліг. "Далеко! — сказав він собі.— А навіщо?" Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом, і така дорога лежала за ним, що аж за Одесою і за Єгиптом виднілася кожна бадилина. Вовк лежав між грибами, очима у поле, і над ним по листочку опадав ліс. Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі..." (Микола Вінграновський)
Сюжет повісті Миколи Гоголя "Тарас Бульба" оповідає про Україну першої половини 17 століття, де українські запорозькі козаки воюють супроти поляків на боці Московії. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба. Перша редакція повісті була опублікована у 1835 році, і її літературознавці вважають проукраїнською. Друга редакція повісті війшла друком у 1842 році. Її літературні критики вважають русофільською з елементами юдофобії, полонофобії та українофобії. Незважаючи на свою російськоімперськість, повість Тарас Бульба стала популярною в Україні відразу по виходу, й починаючи з 1850-го року вийшло вже більше десяти повних україномовних перекладів повісті. До читання та слухання пропонується твір у перекладі Миколи Садовського за редакцією Івана Малковича та Євгена Поповича.
"«Написано від душі, але цього не надрукують. А от тобі «придрукують» — 10 років без права переписки. З німецького табору ти втік, з нашого тікати безнадійно... Отже, знищи все, коли хочеш жити»,— порадив мені Олексій Євдокимович, прочитавши мій рукопис ще за радянсьикх часів. Олексій Євдокимович Пономаренко був для мене не тільки вчителем, але й другом. Я звертався до нього з болючими проблемами, висловлював найпотаємніші думки. Ми часто розмовляли на «заборонені» теми: про Мазепу, Петра І., Грушевського. Іноді обговорювали й «політику партії» — колективізацію, голодомор. І захотілось написати, щоб спомини мої не канули в Лету, щоб нащадки знали, яка то насправді була політика... До болі шкода було нищити свій рукопис, але зауваження Олексія Євдокимовича виявилися цілком слушними, я й сам розумів. І знищив. Тепер важко все відновити по пам'яті, адже пройшли десітиліття. І все ж таки спробую..." (Микола Колесник)
... Хлопчик Грицько тільки-но простягнув руку за яскравою квіткою, як його хтось гукнув. Позаду стояв високий чоловік у білому кашкеті і з плащем на руці. На плечі в нього — два фотоапарати. Він спитав, де живе рибний інспектор Ковальчук. Чоловік як чоловік. Та все ж таки чужим повіяло на хлопчика. І він не помилився. Фотограф Анч, що зупинився у Ковальчука, був шпигуном однієї іноземної держави. Із страшним наміром він пробрався в країну - знищити професора Ананьєва, викрасти його проект добування гелію з торіаніту. Але події розгорнулися зовсім не так, як розраховував досвідчений шпигун. Про те, як завдяки пильності й мужності людей були зірвані плани іноземної розвідки, розповідає захоплююча прнигодницька повість талановитого українського письменника Миколи Трублаїні....
"Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки — і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня...." (Михайло Коцюбинський)
Михайло Стельмах - знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр, вчений-фольклорист. Читайте коротку біографію, дивіться фільм про нього та знайомтесь з його творами у цьому розділі нашого сайту.
Автобіографічна повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» змальовує нелегке дитинство хлопчика Михайлика, у якого не було навіть чобіт. Але це не завадило йому відчувати радість життя, помічати красу природи, бути добрим та милосердним, поважати хліборобську працю. З великою любов'ю згадує письменник своїх рідних — батька-матір, діда. Саме від них він отримав перші уроки людяності, відчуття прекрасного, здатність до мрії, почуття гумору й проніс їх через усе життя. Твір сповнений ліризму, місцями нагадує поезію.
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Увесь поетичний світ природи, праці та пісні письменник виніс із дитинства завдяки матері. Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого. Із ніжністю він згадував і батька, Панаса Дем'яновича, який носив його, босоногого, до школи на руках, бо через бідність родина не мала можливості придбати чоботи... Про шкільні роки письменника читаємо у повісті «Гуси-лебеді летять», у якій він розповів про найяскравіші сторінки свого дитинства...
Повість Михайла Стельмаха "Щедрий вечір" ― один з найоптимістичніших та життєстверджуючих творів письменника. У ній автор розповідає про своє дитинство, яке пройшло за років Жовтневої революції та громадянської війни. Життя України в двадцяті роки було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Але дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя. Як каже Стельмах від імені Михайлика: "...і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори..."
