"Вона з'явилася раптово й нечутно. Вийшла з темного кутка за шафою і спинилася біля столу — у чорному оксамитному плащі з високим коміром, у крислатому капелюшку з вуаллю, струнка й велична, схожа на королеву. Тінь падала на її обличчя. Лише великі сині очі дивилися з-під вуалі. Вітя завмер. Вдома не було нікого. Двері замкнені на два замки й ланцюжок. Вітя чув, як шалено б'ється його серце. Він сидів на тахті, підібгавши під себе ноги, з книжкою на колінах. «…містер Паррик, мабуть, досить-таки дивна людина, якщо міс Персимон…» Він не встиг дочитати до крапки… З вулиці долинав гомін великого міста. Десь за стіною джмелем гудів пилосос. Поверхом нижче цинькали на піаніно. Та ці віддалені звуки ще більше підкреслювали моторошну тишу, яка панувала у квартирі. Вона ступила ще один нечутний крок, наближаючись до нього. Вітя придивився і враз похолов — ноги незнайомки не торкалися паркету. Він ясно бачив: між гостроносими замшевими її черевичками, що ледь визирали з-під довгого, до п'ят, плаща, й підлогою — відстань..." (Всеволод Нестайко)
У тяжку годину війни, коли донецький край окупували німецькі та італійські фашисти, дванадцятирічний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба й даху над головою. Голод, затоплені, онімілі шахти, погромлена школа... Але у Климка є товариші, є щирий друг, є улюблена вчителька. Вони теж у біді, і щоб урятувати їх у ці чорні дні, Климко вирушає в далеку й небезпечну подорож. Про його мужність, про чесність і лагідність його вдачі розповідається в повісті.
Чакалка дуже страшна! Вона приходить уночі до неслухняної дитини, забирає її у звуконепроникний мішок, несе в темний ліс – і так починаються веселі розбишацькі пригоди… Повість Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка» – один із знакових творів сучасної української дитячої літератури, які найбільше полюбилися малюкам за останнє десятиліття.
"Світанки довшали. З одинадцятої години ранку на небі зникали зорі. Моряки нетерпляче чекали сонця. Полярна ніч кінчалася. Навесні в Арктиці лютують найдошкульніші морози, але, сподіваючись сонця, екіпаж «Лахтака» на них уже не зважав. Стомлені темрявою люди раділи цим морозяним світанкам. І ось, нарешті, прийшов довгожданий день. Це було на початку березня. Кар заздалегідь попередив, що того дня, якщо стоятиме ясна погода, вони побачать сонце. Перед полуднем на палубі зібралася вся команда «Лахтака»..." (Микола Трублаїні)
Народні легенди розповідають, що на дні Мессінської затоки в кришталевім палаці живе чарівниця — фея Моргана, яка любить дратувати людей. Коли сонце починає хилитися на захід, вона піднімається в повітря і перетворюється в різноманітні привиди. То появляється перед стомленими мандрівниками у вигляді повноводного озера, то манить до себе квітучим оазисом, що безслідно зникає, як тільки люди наближаються до нього. Від цієї легенди і походить назва мінливих міражів, які часто можна спостерігати в пустелях. В широкому ж значенні «фата моргана» означає всяку нездійсненну мрію і сподівання. Саме такий широкий зміст вклав Михайло Коцюбинський у назву своєї повісті. Першу її назву — «Мужики» в процесі роботи він замінив символічною — «Фата моргана», підкресливши, що для селянства мрія про землю залишилася тільки міражем... (В. Проценко)
"Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі кітли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах. Пишний, майже безмежний великан, неначе у вандрівці, задержався ось тут та задумався над тихими полями, а недалеко нього, почувши за собою зеленого опікуна, попіднімалися сільські хати. Тут... і там... і там — розкинулося село. Ліс панський. Власність приватна. Тонкі ніжні берези поперепліталися з поважними дубами і ясними літніми ночами блистять, мов у срібло одягнені, їх листя дрижить неспокійно, а граціозні, легко повигинані пні приманюють до себе ніжністю та білістю, мов русалки..." (Ольга Кобилянська)
У повісті Степана Васильченка йдеться про те, як три товариші - Валер’ян Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясінський, учні київської трудової школи, - вирушають пішки в подорож на село до своїх шкільних товаришів - Василя й Насті Бондарів. Спільна мета, подорожні пригоди, вагання, сумніви і щасливий кінець мандрів єднають їх у міцне товариство. А найбільше єднає їх праця, до якої вони беруться в селі, щоб допомогти Василеві й Насті, вдові Марині...
"Вася Глечик мріяв стати героєм. Але про це не знала жодна жива душа. Не те що в їхньому четвертому «Б», а взагалі у світі.
Бо якби хтось дізнався, сміху було б на всю школу. Ви ж погляньте тільки на Васю. Щуплявий, маленький. Шийка тоненька, вуха великі, від стовбурчені ще й окуляри на носі. Ні, на героя Вася не схожий. НІЯК. Валера Костенко, з яким Глечик сидів за однією партою, героєм стати не мріяв. Просто тому, що Валера героєм був. Височенький, стрункий, чорнявий, і в очах шмигляють швидкі бісики, які свідчать про те, що у Валериній голові весь час народжуються відчайдушні сміливі задуми – оббризкати водою дівчат, розбити у туалеті лампочку, закинути портфель товстуна Борі Бородянського на дерево абощо. Навіть забіяка й хуліган Ігор Горенко, який лупцював усіх у четвертому «Б», до Валери не чіплявся ніколи. І ябеда Люська Бабенчук ніколи на Валеру не «капала». Бо Валера був, як то кажуть, молоток! Вася дивився на Валеру із захопленням і щирою заздрістю. А Валера дивився на Васю поблажливо і трошечки зверхньо. Так, як дивляться у школі всі герої на всіх негероїв...." (Всеволод Нестайко)
Читайте та завантажуйте ілюстровані пригодницькі повісті Олександра Дерманського "Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська" та "Чудове чудовисько". Дивіться відеозвернення письменника до учнів та викладачів про свої твори, що внесені до нової програми початкової школи з літературного читання.
Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні огювідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковесм. Наші уявлення про західноукраїнський літературний процес кінця XIX — початку XX століття, будуть неповними без осмислення його творчості. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю.
Височенна як жирафа однокласниця Єва, образившись на Андрійка Говоруху (шкільне прізвисько Андроїд), напророчила йому сім неприємностей - нескладух. І ось вони починають збуватися - і хлопець усе дужче нервує, через що раз у раз потрапляє в усе кумедніші ситуації. Аж доки раптом не з'ясовується, що насправді... Говоруха з Євою одного зросту, а рахувати веснянки на обличчі дівчинки дуже навіть цікаво! Сповнена іскрометного гумору дебютна повість Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи» – переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку!», оголошеного видавництвом «Фонтан казок» улітку 2015 року з метою простимулювати українських письменників до творення книжок, у яких ключовим є образ сучасної дитини.
Саша Кочубей - дитяча письменниця, перекладач, літературний редактор. Написала та проілюструвала повість «Сім нескладух Говорухи», яка перемогла у конкурсі «Напишіть про мене книжку» від видавництва «Фонтан казок». Народилася письменниця у місті Умань Черкаської області, отримала філологічну освіту в Київському національному лінгвістичному університеті (факультет іспанської та англіської мов).
У захоплюючій повісті Сашка Дерманського "Чудове Чудовисько" розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...
Герої цієї історії – звичайні хлопці Сашко та Петрик – з волі зовсім не звичайного інтернетного віруса потрапляють у віртуальний світ, де їм доведеться зустрітися з жорстокими піратами, дикими людожерами, голодними крокодилами та потворними чудовиськами. Побачити таких ворогів на екрані – далеко не те саме, що зіткнутися з ними віч на віч. Отож, чи зможуть хлопці подолати усі перешкоди і повернутися додому, а головне – чи зуміють вони зберегти свою дружбу в таких непростих випробуваннях?
"Захоплива науково-фантастична повість Сергія Пантюка переносить нас у 2045 рік. Тоді дітей називатимуть іменами славетних учених... Люди забули про війни й зосередилися на вивченні Всесвіту. Діти теж до цього залучені — у кожного є пристрій, подібний до сучасного планшета. Це контактник, за допомогою якого й відбувається навчання. Він підключається до глобальної мережі Всесвітньої універсальної системи знань та ідей («ВУСиків»). Завдання кожної дитини — створити власну Продуктивну ідею, корисну для людства..."
У 2008 році в київському видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика). Події книги розгортаються в маленькому українському місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: зустрічаються, ведуть романтичні розмови, зізнаються в коханні.
Марійку і Костика веде перше кохання, яке допомагає пробачити друзям зраду, захищає від заздрісників і дає розуміння того, що матеріальне благополуччя не варте родинного спокою. Чим завершиться трилогія Степана Процюка, і чи стане перше кохання єдиним – дізнайся вже зараз.
...Минув рік. Перше кохання Марійки і Костика подорослішало разом із героями. Тепер між ними не лише солодкі поцілунки - іноді трапляються отруйно-пристрасні ревнощі та непевно-гіркуваті сварки. Але й це відступає перед всемогутніми словами: «Я люблю тебе!»
