Публікації за тегом: Вірші

Доля українського поета Леоніда Кисельова трагічна, як трагічні долі багатьох інших великих поетів. Лауреат премії імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (посмертно, 1992 р.), член Спілки письменників України (посмертно, 1990 р.) Леонід Кисельов народився 21 вересня 1946 року у письменницькій родині. А помер він від лейкемії (рак крові) у 22 роки - 19 жовтня 1968-го. Леонід Кисельов писав вірші лише протягом 11 років — з 11-ти до 22-х. Починав як російський поет, і його поезії увійшли до антології російської поезії. А останні два роки життя писав вірші українською мовою. И вони увійшли до антології поезії української...

Дитячі вірші-верлібри від Василя Голобородька: "На косовиці", "Замовляння дощика", "Солодкі деревця", "Соловейків теремок", "Пташина сіянка", "Зелена колиска", "Метеликове читання", "Відлуння", "На узліссі". 

 

Вірші-верлібри Василя Голобородька для дітей: "Хлопчик, який стоїть серед літа", "Імена дівчаток і хлопчиків", "Дощ", "З дитинства: дощ", "Хлопчик малює літо", "Грушка", "Дві яблуньки", "Піч", "Зустріч у лісі", "Лис".

"Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо..."
(Василь Голобородько)

"​Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах..."

(Василь Голобородько)

"Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто мостить своє гніздо на хаті,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто літає далеко,
та, хто літає далеко по жабенят для лелеченят..."
(Василь Голобородько)

«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")

Поезії Андрія Малишка про маму: "Мати моя, мати дорога", "Мати" ("Під димне маєво руде вдивлялася з турботою"), "Мати" ("Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю").

Вірші Андрія Малишка про Тараса Шевченка: "Пам'ятник Тарасові", "На горі чернечій", "Тарасу Шевченкові", "Тарас", "Тарасова гілка", "Ти приходиш до мене", "Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною", "Як жаль, я, парость інших літ", "... І як ти міг крізь далі дикі", "Вийду в степ, до синьої криниці", "Ти живеш на планеті", "Минув кривавий час". 

 

Інтимна лірика Андрія Малишка: "Я люблю твої очі у мрії", "У нас кохати - полюбить сполна", "Перша любов моя", "Ти знов мені наспишся", "Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу", "Полюбила мене, - я не знаю", "Любові вчитись не можна".

 

 

 

 

"Чому живе, і сам не знаю, 
В моєму серці стільки літ 
Ота стежина в нашім краї 
Одним одна коло воріт..."

(Андрій Малишко)

"Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами, 
Зерно, і кров, і ночі із снігами."  (Андрій Малишко)

 

"Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,      
Прощай, пораднице моя..."    

(Андрій Малишко)

"Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі 
Ночами насняться мені..."

(Андрій Малишко)

 

"Рідна мати моя, ти ночей не доспала 
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала."

(Андрій Малишко)

"В вечірню годину, де в зорях долина, 
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина, 
Неначе у серці моїм..."

(Андрій Малишко)

"До тих країв щоденно поїзди 
Відходять від столичного перону;
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив’ялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні,
Та ще нехитро зварену наживку —
І гайда в путь..."  (Андрій Малишко)

"В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні, 
В синім місяці у квітні 
Думи явора столітні..."

(Андрій Малишко)

"Палають огні при долині, 
І північ заходить, і сон. 
Татари сидять при долині 
На всіх поділяють полон.."

(Андрій Малишко)

Андрій Малишко — український поет, перекладач, літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.