|
Леся Храплива-Щур
ТАМ, ДАЛЕКО
Там далеко небо сине,
Золотий пшениці гай.
Там далеко Україна,
Там новацтва Рідний Край.
Там ідуть женці з серпами,
Щоб зібрати Божий дар,
Там, прославлене піснями,
Світить сонце із-за хмар.
Там рядами, аж по обрій,
Копи стали та стоги,
Там беруть пшеницю добру
Українську — вороги...
На вигнанні ми ще й досі,
Українські новаки.
Не серпи в нас і не коси,
Тільки пера і книжки.
Ми підемо в Рідну Школу
Вчитись пильно, як один,
Про Вкраїни давню волю,
Як піднять її з руїн.
Золотий науки колос
Позбираємо ми враз,
Щоб почув весь світ наш голос,
Щоб настав нам волі час.
Стануть копи аж по обрій,
Як не стане ворогів,
Щоб зростав наш нарід добрий,
Щоб щасливий багатів.
* * *
ТРИ КАРТИНИ
У гостинній — три картини
На стіні.
В кожну днину
Щось розказують мені.
Прийду в хату —
Оглядати йду їх враз:
Оце Симон, той Євген,
А той Тарас.
Всі питають, чи я знаю,
Я, новак,
Що ще ворог в Ріднім Краю?
Кажу: — Так!
Але вісті розказали вже вітри,
Що недаром воювали
Ви всі три.
В Україну я полину,
Наче птах.
Відвоюю славу тую,
Що в піснях.
Ворогам належну плату
Я віддам:
За Париж, за Білогорщу,
Роттердам.
Щоб в Державі Ваша слава,
Наче дзвін,
Залунала від Ослави
Аж по Дін!
У гостинній три картини
На стіні.
В кожну днину
Усміхаються мені.
Усміхаються до мене
Із картин,
Бо колись звершу їх діло —
Я — їх син!
* * *
КНЯГИНЯ ОЛЬГА
Княгиня Ольга на межі
В золототканій шаті.
Схилилися в поклоні їй
Полян поля багаті.
Княгиня Ольга на межі: —
Куди веде дорога?
Чи до Перунових жерців,
Чи в храм Іллі до Бога?
Княгиня Ольга хрест взяла,
Поля перехристила.
Зашелестіли щось поля
І квіти похилились.
Пішла у церкву на горі,
У Господа святиню.
Топтала стежку по ріллі —
Туди нам йти і нині.
Серпанок білий розвівав
Немов вітрило, вітер,
А попри стежку, поміж трав,
Цвіли Вкраїни квіти.
* * *
ЛИСТОПАДОВІ КАЗКИ
Гуляє вітер з листям,
Летять листки шовкові
І спогади колишні
Встають листопадові.
Коли в осінній ранок
На вільне, рідне місто
Тихесенько спадали
Листочки золотисті.
Коли в промінні ранку
Вставала давня слава,
З могили українська
Воскресла знов держава.
Коли бої лунали
Між мурами у Львові
І кров'ю записались
Казки листопадові.
Летять листки шовкові,
Шепоче вітер з листям,
Казки листопадові
Снуються золотисті.
* * *
ЗОЛОТІ ЛИСТКИ
У густій завії
Тихо золотії
Шелестять листки.
В ніжному промінні
Мерехтять осінні
Давнії казки.
В таємничу осінь
Ще снується й досі
Казка по полях,
Як до нас в віконце
Засвітило сонце,
Наш замаяв стяг.
І лунає слава: —
В нас була Держава!
Гомонить в піснях,
Як Сірільці-соколи
Довгожданій волі
Простелили шлях.
За морями нині,
А не в Україні,
Новаки малі,
Слухаємо радо,
Казку Листопада,
Рідної Землі.
І прийде хвилина —
Всі тоді полинем
До своїх ланів,
Щоб воскресла слава,
Рідная Держава,
Усміхнувся Львів.
* * *
ЛІТАК
Полетів літак високо,
Накреслив у небі коло.
Він — літає понад світом,
Ми ж — сьогодні йдемо в школу.
Покотилось авто бистро
І поїде — де захоче!
Ми ж, як тільки сонце блисне,
Йдемо в школу всі охоче.
Ось погналася ракета,
Наче метеор — в простори.
Ми ж у школу всі учитись
Поспішаєм жваво, скоро!
Бо щоб вміти збудувати
Авта, літаки, ракети,
Треба пильно працювати,
Треба вчитись, вчитись, вчитись.
Коли ж вивчимось великі,
Стануть нам шляхи відкриті.
Все, що тільки побудуєм,
Найміцніше буде в світі!
А на автах і на шрубах,
На підоймах, на машинах,
Всі пізнають знак тризуба
Скажуть; Славна Україна!
* * *
ДІТИ — ДІТЯМ
Щораз холодніше надворі,
Щораз затишніше в кімнаті,
В тумани ховаються зорі,
Зібрались пташки відлітати.
Щодень холодніше на світі,
Та цим я ніяк не журюся,
Не змерзну, хоч би і не в літі;
Про це вже подбає матуся!
Та дуже десь журяться діти,
Що в них батьки вбогі чи хворі,
Як віє безжалісний вітер,
Щораз холодніше надворі.
Таких є у світі багато,
Це ж наші брати-українці!
В газетах читав про них Тато,
Розказував братчик в домівці.
Тож гроші збираю завзято,
(Не ходжу вже навіть до кіна),
Щоби подарунки післати
За море, в далеку країну.
Небавом вже їх висилаю,
Гей, стануть же ними радіти!
І взнають: у кожному краї
Всі Неньки одної ми діти!
Тоді хай мете сніговій:
Назустріч їй вийдемо сміло!
Бо їх мій дарунок зігріє,
Мене ж моє: добреє діло!
* * *
НАШ ВЛАДИКА
Хоч я дівчинка маленька,
Братчики великі
Мені казку розказали
Про того Владику,
Що колись у Львові княжив
При Юрія храмі,
Всім дари давав багаті
Щедрими руками.
Всім спішив на допомогу,
Сам старенький, кволий...
В Нього очі добрі, наче
В Святого Миколи.
Може й він буде нам з неба
Ще святим зоріти,
І до нього молитися
Прийдуть усі діти!
Прийми Його між святими,
Наш Великий Боже,
А тоді Він Україні
Напевно поможе!
За матеріалами: http://abetka.ukrlife.org.
|
