|
Марія Чепурна
РОДИНА
Т. Г. Шевченку
Дуб зелений та розлогий
Виріс на Вкраїні
У діброві, край дороги
При ясній долині.
Із дубами побратався,
Батьком став калині.
Часто вітри бушували
Гнули дужі віти,
Та зламати – не зламали
Дуба пройдисвіти.
Лиш коріння, мов із криці
У дуба ставало
І поволі із криниці
Свіжу воду брало.
Розрослося по діброві
Повилось в клубочки
І росли все нові й нові
З кореня дубочки.
* * *
СТЕЖЕЧКА
І куди ця стежечка
Діточок веде,
Стежечка – мережечка
Листя золоте?
Відведе, як матінка,
Вранці у дитсад,
Гарних, ніби маківок,
Приведе назад.
Доснують мережечку
Дітоньки, зростуть,
Виведуть цю стежечку
На широку путь.
* * *
ОКРАЙЧИК
Мама з полечка прийшла
І гостинець принесла:
В полі зайчик чеберяв,
Нам окрайчик передав.
Хто до крихти з’їсть окрайчик,
Буде бігать, наче зайчик.
* * *
МАЛИНОВИЙ СТОЗВІН
У поета крила, як у птиці.
На поета міряються ростом,
А писати, мов збирать суниці
Між дерев і трав, а це не просто
Ні не просто, як говорять інші
Їм би кошик не дірявий взяти,
Щоб збирать суниці треба більше
Лісом треба себе відчувати.
Лиш тоді, як видихнеш озоном
Між дубів вростеш тугим корінням
Ти відчуєш ягідне тяжіння.
* * *
ЗОЛОТА БДЖОЛА
Хто Я? Дівчина чи дівчина лелітка?
У дев’ятнадцять літ мого буття?
Людина Я! Це значить дивна квітка
На дереві розлогому життя.
Відвікувать не хочу пустоцвітом,
А, щоб цілющим плодом я була
Зі мною завжди і зимою й літом
Простої праці золота бджола.
* * *
В ПЕРШИЙ КЛАС
Заглядає у вікно
Вересень - рум’янець.
Я не сплю, дивлюсь давно
На новенький ранець.
Пахне ранець букварем
З гарними картинками.
Скоро ранець ми берем
І йдемо стежинками.
В мене квіти у руці,
А в матусі ранець,
Кине сонця промінці
Вересень - рум’янець.
Приведуть стежинки нас
В світлий – світлий перший клас!
* * *
У МОЄЇ МАМИ
Я сказав Петькові:
-Якщо хочеш знать,
у моєї мами діток – 25!
А Петько сміється,
Каже: - Ой, помру!
Може ти покажеш
Брата чи сестру?
-Це для мене просто, -
я кажу смішку, -
бо моя матуся –
няня в дитсадку!
* * *
БОБРОВІ САНЧАТА
У старого бобра
Небагато добра:
Під водою хата,
В березі санчата.
Запитала бобра
З вільхи ґава стара:
- Кара – ра, чата – чата,
Нащо вам санчата?
А чи дрова возити
Щоб у грубці топити? -
Взяла злість тут бобра:
- Цить – но, гаво стара!
Є в мене внучата,
То для них санчата.
* * *
ЯСНЕ КРИЛО
Ні, не годиться, зовсім не годиться
Календарем обмежувати вік!
Я наче в небо вигулькнувши птиця
Своїм рокам і дням згубила лік
Так, я згубила, Годі же низати
Немов разки намиста дні життя,
Коли далеким відгуком гармати
Невпинно в серце стукотить буття.
У ньому все: науки горді кроки,
І сонцемрійний шепіт колоска
На рубежах покорений неспокій
І колискова матері дзвінка.
Мільйони рук до космосу простерті
І яблуневі пахощі суцвіть
А, щоб умерти на Землі цій жить.
Календарями жити не годиться,
Щоб після себе залишити слід
Я наче в небо, вигулькнувши птиця,
Ясним крилом націлена у світ.
* * *
УКРАЇНСЬКА МОВА
Не цурайся свої мови,
Бо вона бриніла,
Над колискою твоєю
Бо вона дзвеніла,
Коли горда Україна
Проти ляха встала
У руках У Наливайка
Шаблею блищала.
Роздирали Україну
Ворожії круки
Зазнавала наша мова
Кривавої муки,
Що над сином голосила
Чорна з горя мати.
Відцурався! Так цурайся
І моєї хати!
Коли рідної ти мови
Навік відцурався
Так навіщо, вражий сину,
Людям ти і здався.
За матеріалами:
http://avdiivka-school.edukit.cn.ua/
* * *
Марія Чепурна
ЗОЛОТА ХВИЛИНА
У великій книзі на столі
прочитала по складах Марина:
«Найдорожча всюди на землі —
золота хвилина».
Дівчинка у матері пита:
Що таке хвилина золота?
Мати доню ніжно цілувала,
Усміхнулась і отак сказала:
Із хвилинок золотих, дитя,
Все людське складається життя.
А чому їх марнувать не треба:
за хвилину хтось злетить у небо,
хтось ялинку чи кленок посадить,
щось корисне другові порадить.
І від цього так душі приємно,
що живеш ти в світі недаремно.
Ось і ти, як виростеш, в житті
не марнуй хвилини золоті.
|
|
