Веснянка "Подоляночка". Дитячий танець-гра "Гиля-гиля, селезню". Народна веснянка з альбому Тараса Шевченка. Українські веснянки та гаївки (збірка). "Веснянка" Леоніда Глібова. "Як ми співали веснянки та гаївки на Великдень" Софії Майданської. Великодні веснянки та гаївки. Гаївки на Великдень.
У давніх слов’ян рік починався весною. Весну зустрічали радісно і пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці пісні називаються веснянками. Існують і паралельні назви: в Галичині - гаївки, гагілки, на Поліссі - маївки, магівки, на Волині - рогульки. В окремих місцевостях весняні пісні одноіменні улюбленій грі - «володар», «перепілка», «жук». Гаївкою в західних областях України називають ігрові і танкові пісні, що співаються переважно на великодні свята, а також увесь фольклорно-етнографічний комплекс весняного свята. Назва ж «веснянка» об’єднує всі пісні, які співають на вулиці, на вигоні за селом від ранньої весни аж до зелених свят.
"Ой весна, весна днем красна,
Що ж ти, весно, принесла?Принесла я вам лiтечко,
Ще й рожевую квiточку..."(З веснянки)
"Знаємо, що неньку нашу Україну,
Просто не дозволите скривдити ви, ні!
Повертайся, доню,
Повертайся, сину,
Повертайтеся
з війни
живі..."(Віктор Савенков)
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і тематичні добірки віршів поетеси: про дітей, про школу, про дівчат, про ліс, про звірят та птахів, про війну, про Дніпро та природу, про козаків-запорожців.
Пропонуємо почитати діткам чудові поезії Наталі Карпенко. Поетеса доступно і легко розповідає про космос і погоду, про зиму і природу – про усе, що нас оточує. Наталя Карпенко закінчила Одеський педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, живе і працює у Вінниці вчителем-дефектологом, пише поезії, публікує їх у красивих ілюстрованих збірочках. Тож читаймо і насолоджуймося!
Протягом всього свого життєвого шляху, з дитинства й до тепер, Юлія Хандожинська пронесла свою любов до слова. Перші її рядки побачили світ ще під час роботи у дитячому садочку. Там поряд з дітьми і відкрився той дивній і загадковий світ у серці Юлії. Більш серйозніше Юлія Миколаївна почала писати вже у квітучій Сквирі. Перша збірка "Мрії у вогні не згорають" побачила світ у 2014 році. Далі вийшли друком такі збірки: "Я пелюстками серця обійму цілий світ", "Бентежить душу батьківська земля", "У сяйві слова", "Мелодия чувств","Перлини моїх снів", "Намальовані душі". Юлія Хандожинська також є активним громадським діячем, має немало досягнень, завжди активно приймає участь у творчих конкурсах і фестивалях.
"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"
(Ірина Мацкова)
"Моя люба мати,
Калиновий цвіт,
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.
В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль,
Моїм твоє горе,
Моїм є твій біль..."(Юрко Шкрумеляк)
Читайте багато гарних віршів про маму від Марійки Підгірянки, Юрка Шкрумеляка, Валентини Бондаренко, Марії Пономаренко, Олеся Лупія, Варвари Гринько, Наталки Талиманчук, Віктора Геращенка, Наталі Забіли, Анатолія Костецького, Андрія Малишка, Євгена Сверстюка, Романа Завадовича, Лідії Компанієць, Віктора Геращенка, Наталки Позняк, Миколи Подоляна, Василя Симоненка, Ірини Жиленко, Володимира Підпалого, Степана Олійника, Оксани Кротюк, Володимира Лучука, Тетяни Винник, Ірини Мацкової, Юлії Забіяки та інших відомих українських поетів.
"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)
"Життя – це творчість... Бо тільки творчі, небуденні підходи до подій і проблем і здатні змінити те, як ми живемо, на краще. І коли говоримо про творчість взагалі, і про творчість зокрема у царині української пісні, то маємо на увазі і активні роздуми про українське життя і українські проблеми. Колись мав нагоду спілкуватися з однією цікавою людиною, талановитим поетом і прозаїком, черкащанином Іскандером Хайбуліним. Його вже, на жаль, нема поруч з нами. Але світла і щира пам’ять про нього, славного колегу-спілчанина, ще не раз і вже не вперше зігріватиме серце..." (Володимир Даник)
"І сірий колір буднів буває – досить яскравим! Коли будні переповнені подіями і радісним хвилюванням. Коли життя твоє не без творчості і не без певних досягнень, як наслідок тієї ж таки творчості. Ото ж інколи і виходить так, що твої сірі... інколи уже і зовсім сірі будні виявляються осяяними і справді... святковим промінням! Кожна мить, яку ми переживаємо, тісно пов’язана і з днями прожитими, і з днями теперішніми. І певна річ, з поглядами у майбутнє… Особливо, коли бачиш наочне підтвердження цьому взаємозв’язку..." (Володимир Даник)
"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)
"Кожен поет хотів би, аби вірші, ним створені, знайшли своє пісенне втілення, щоб поетичні рядки, написані ним, приходили до людей у суцвітті співучих голосів. Особливо, коли тема не може не хвилювати. Коли поет хоч трохи причетний до жанру пісні, то, прочитавши щойно створений вірш, уже помічає – тут може бути пісня. А ось чи вона буде – це вже питання… Треба, щоб знайшовся талановитий музикант, якого б вірш зумів схвилювати і який би написав мелодію до нього, який би зміг додати віршу, так би мовити, пісенні крила..." (Володимир Даник)
"Як події гостріш
Та і настрій – ні в дугу!
Не хвилюйся і їж –
Із синесеньких рагу.
І розквітне душа
Після всіх тривожних ран –
Баклажа... баклажа...
Бакла-бакла-баклажан!"(Володимир Даник)
"Не пригаса кипіння струн
І у душі моїй – зима…
Йому сказали: ти – шпигун!
Ось тільки… доказів нема..."(Володимир Даник)
"...Як нас біда не в’яже,
Знову розгорнем крила:
Тільки б Вкраїні нашій –
Доленька заясніла!.."(Володимир Даник)
"Коли у наших ЗМІ з’являлися перші повідомлення про таке мистецьке явище, як сучасне кобзарство, моя реакція була до певної міри суперечливою. З одного боку не міг не радіти – відроджується давня (і славна...) традиція! З іншого боку були і побоювання, а чи не буде у цьому явищі чогось надміру театрального... награного... так би мовити, декоративного. Але те, що потім удалося почути, переконувало: справжнє, пережите, що перейшло зі схвильованих душ у виконувані твори – переважило! Сучасні кобзарі таки зуміли по-справжньому оживити нев’янучі глибини українського кобзарства. Сучасні кобзарі зробили свою справу. І тепер уже всім нам, людям, небайдужим до національної культури, треба робити свою справу – не стояти осторонь цього цікавого мистецького явища! Прислухатися – а що ж вони співають... сучасні кобзарі. Придивитися – а хто ж вони... за своєю долею і пісенною суттю! Бо цим людям таки вдалося, наповнивши її кров’ю власної душі, оживити давню-прадавню традицію." (Володимир Даник)
"А у натхнення – все ж! – немає меж.
Воно – само! – долає всі кордони.
А у житті – що втратиш, що знайдеш... –
На рушнику і чорним, і червоним!
Співає серце – і коли мовчиш!
Навкруг трамваї – мов крилаті гори...
Травневий Львів і весняний Париж –
Це недалеко, це вже зовсім поруч!"(Володимир Даник)