"– Україна... Батьківщинонька! – пролетів повітряною кулькою стишений голос дівчинки з-поза рожевого дерева, схожого на осінню вишню.
– Ти ж сьогодні відлітаєш, Марійко. Скоро будеш дома, – це пролунало утішливо, але трохи заздрісно.
Я сиділа неподалік, на рожевому різнотрав’ї далекої планети Немезиди, де була у відрядженні. П’ятикласниця Марійка прилетіла сюди на практику з космонавтики – ох, і предметики нині пішли в школі! Двадцять років минуло відтоді, як я була п’ятикласницею. І стільки змін! Доведено, що екологія довкілля, тобто чистота повітря, рік, озер, морів, розкіш лісів, залежить ще й від людської доброти, чистоти сердець, благородства помислів. То ж нині злу немає місця в нашій Вітчизні. Україна – держава добра і злагоди. Розумію Марійку – хочеться, ой, як хочеться додому, в Україну. Звідси, з далекої планети, Вітчизна здається ще ближчою, ще ріднішою!.." (Олександра Бурбело)
"Я лиш струна на арфі України,
Зі співом ніжним, лагідна, дзвінка.
Верба-арфістка поетеси Ліни
Мене гіллям легесенько торка.
Буває, дощик крапотить по струнах,
І я співаю з ними в унісон.
Вся Україна у піснях і лунах –
Такий уже акустики закон..." (Олександра Бурбело)
"... про яку мову ми говоримо – книжну чи розмовну? В Русі-Україні часів Богдана Хмельницького іноземці фіксували дві мови – типове явище для середньовічної Європи. Тож Орест Субтельний констатує, що Козацька ера – це «церковнослов’янська мова, яка все ще використовувалася на Україні як літературна» і «жива народна – руська». Посол Венеціанської республіки Альберт Віміна, що був у нас в 1650 р., називав нашу країну – Україною, але мову – русинською (рутенською), lingua Rutena." (Олексій Редченко)
""Він не боягуз, мій Тато не боягуз!"— на високий пагорб щодуху біжить хлопчина. Все вище і вище. Вже видно край поселення, оборонне укріплення, рів… Блакитну хвилю ранкової Ріки… Та Аджай, здається, нічого не помічає. Він раптом зупиняється, б’є палицею по високій траві й вигукує: "Він не тікав! Він не бачив!" "Ти… ти звідки?" — зненацька чує тонкий голос. Аджай озирається і бачить дівчинку. Дая, так її звати, одразу здогадалась за одягом, що хлопець — син воїна. Проте розгубилась — й запитала, що перше спало на думку..." (Олена Більчук)
"І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!"
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я,
А не ревіння літаків над головою..."(Олена Горголь-Ігнатьєва)
Вісім рядків про кожен місяць складають ілюстровану книжечку Олени Журливої "Хто знає, як рік минає". Картинки до неї намалювали художники Іван Макогон та Антон Тетьора.
Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури.
"Недаремно мала Галюся перед Різдвом так мамі у кухні допомагала. То горіхи лущила, то мигдаль, вибирала родзинки, била шум. А її брат Юрчик - теж: то біжить простоволосий, без духу, до крамниці, коли чогось нагло до кухні потрібно, то приготовляє прикраси і ліхтарики на ялинку. За це все Галюся дістала від мами потрошку різного тіста, мигдалю, шоколаду. І от вони обидві спекли у малій формі окремий, прегарний тортик, виключно для Галюсі. А Юрчик дістав гроші на купівлю кількох звіряток до вертепику і на електричні ліхтарики на ялинку. Серед цих робіт і радості настав день Святого Вечора. А за це, що діти були такі чемні, мама при роботі розповіла їм, як то у нас, там, на Україні, святкують..." (Олена Цегельська)
У колі річних свят Купало — одне з найголовніших і відзначалося урочисто, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народним повір’ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
Олесь Донченко (1902 – 1954) жив у неспокійні часи революцій та воєн. Потяг до літературної творчості виявив з дитинства. Його батько був учителем, і хлопчик зростав у атмосфері поваги й любові до книжки. Мати знала безліч народних пісень, казок та приповідок. Справила вплив на вибір життєвого шляху ще одна обставина: народився Олесь у Великих Сорочинцях – там само, де й Микола Гоголь. Батько подарував сину повне зібрання творів Гоголя, і читанням їх Олесь захоплювався. Дитячі та шкільні роки майбутнього письменника минули в Лубнах на Полтавщині. Тут він формувався як письменник, тут пройшли і його останні роки життя.
Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко — лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
«
"З усіх кінців світу сходились віруючі до Матері Божої, щоб розділити з нею радість Воскресіння Христового. З далекого Єгипту, Киринеї, Фригії й Мідії, з Греції й Риму йшли вони курявими дорогами, славлячи Воскреслого. За прикладом Марії Магдалини багаті і бідні, вільні й раби вітали Пречисту Діву червоним яєчком: "Христос воскрес!" "Воістину воскрес!" — і святе благословіння спадало на них. Аж ось наблизилась до Святої Матері молода дівчина. "Христос воскрес!" — привіталась і, схиливши коліна, подала яйце. Немов дорогоцінний камінь засяяло воно на святій долоні. Всі кольори веселки переплелись на ньому в чарівному візерунку..." (Ольга Горянка)
"День народження – улюблене свято всіх діток: привітання, подарунки, зустріч із друзями, смаколики. З нетерпінням чекав свого Дня народження і Богдан. Завтра йому має виповнитися одинадцять років, і він ще з вечора мріяв про веселе свято і подарунки. Вранці до його кімнати завітали батьки з привітаннями. Подарунків було багато: і величезний водяний автомат, і роликові ковзани, і яскравий скейт від дідуся Андрія, і багато смачних цукерок. А ще серед подарунків іменинник знайшов невеличкий червоний мішечок, в якому зручно вмостившись одна на одну, лежали три підписані коробочки. Перша з них мала назву «Відвага», друга – «Сміливість», третя – «Успіх». На дні мішечка хлопець знайшов записку «Відкрий ці коробочки, коли тобі не вистачатиме їхнього вмісту», і підпис «З вірою в тебе, твій батько». Богдан відніс мішечок до своєї кімнати і заховав його у шафі..." (Ольга Лапушена)
"Доброго дня, мої шановні читачі та читачки, а також особи поза гендерною бінарністю. Багато хто чекав від мене коментарів щодо нової редакції правопису й Закону про мову ще з торішніх подій, але я жодним чином не коментувала цю ситуацію, окрім як у репліках під постами знайомих людей. Бо коментувати особливо нема чого. Цей закон жодним чином не посягає на мої права як двомовної українки (усе своє життя я прожила в Києві і двомовному середовищі й росла в двомовній сім’ї, кому цікаво). Моя єдина претензія до цього Закону полягала в тому, що він неефективний..." (Ольга Шарко)
Усіх вітаю! Ви давно просили зробити добірки фразеологізмів от-кутюр у зручнішому форматі. Тримайте! Відтепер усі добірки слів матимуть квадратні ілюстрації та товстіший шрифт, зручні для читання та поширення в Інсті чи інших соцмережах. Поширити ілюстрації можна і з моєї Інсти: helgasharko94. Поповнюймо скарбничку разом. Діліться своїми перлами в коментарях.
Усім вітаннячка. А я надалі тішу вас різноманітним фольклором, адже ви цього варті. Ці смішинки нам на редагування колись давала моя вчителька української мови Пацук Юлія Юріївна (світла пам’ять). Ми тоді реготали до нестями. Пропоную й вам трохи потішитися, а заодно й попрактикуватися в коректурі – напишіть, як би ви перефразували ці речення.
"Доброго дня усім! Хоч я за фахом мовознавиця й опікуюся переважно мовою як системою, як хороша лінгвістка й перекладачка я все ж маю знатися на культурологічних засадах країни (розумними словами це зветься «лінгвокраїнознавство»), літературу якої перекладаю. Тому певними своїми культурологічними знахідками я також ділитимуся в блозі, можливо, комусь із Вас ця інформація стане в пригоді. Сьогодні ми поговоримо про емігрантологію..." (Ольга Шарко)
