"Хай буде біля тебе завжди ангел-хранитель, і я десь тут поряд буду також бродити, щоб не міряти наше життя в телефонних дзвінках...."
(Андрій Кузьменко)
"Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала..."
(Андрій Малишко)
Володимир Даник – поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович – член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р., 2019 р., 2021 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
"Ой, смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв."
(Коломийки)
"Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати."(Коломийки)
"У початкових класах, як і в «Школі радості», ми слухали музику природи, яка є найважливішим джерелом емоційного забарвлення слова, ключем до розуміння і переживання краси мелодії. Слухаючи музику природи, діти емоційно готувалися до хорового співу. Я домагався того, щоб вони розпізнавали в природі музику, співзвучну пісні, яку ми будемо співати. Недалеко від школи — прекрасний куточок. Вечірнє небо тут відбивається в дзеркальній поверхні ставу, з лугу долинає спів пташок; дзвінкою піснею коники зустрічають вечірню прохолоду. Тут ми кілька разів слухали музику природи перед тим, як розучити пісню українського композитора Якова Степового «Зоре моя вечірняя». У цій пісні прекрасно передано сприймання краси вечірньої зорі. В її мелодії діти вловлювали музику, яка зачаровувала їх тихими літніми вечорами. Тут же, в цьому куточку, ми вивчили пісню. Дітям хотілося співати. А потім, через кілька тижнів, діти виконували її у кімнаті для слухання музики, співів, гри на народних інструментах. Пісня пробудила у дітей спогади про красу вечірньої зорі, їхні обличчя світилися радістю..." (Василь Сухомлинський)
Усіх вітаю. А я до вас знову з фольклором, який збирала після 1 курсу в межах практики на малій батьківщині моєї бабусі. Красно дякую «Тріо Федорових», які охоче поділилися духовними надбаннями рідного села.
"Коли вона плелася в коси —
чом, скрипко, відвернулась пріч?
Як музику пустила босу
в таку непевну, звабну ніч?.."(Іван Малкович)
"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)
"Кобзарство – це мистецьке явище, що належить не тільки історії... Бо є і сучасне кобзарство! Та можна усе ж сказати і так, що кобзарство – завжди сучасне! Бо його творять талановиті і небайдужі люди. І можливо саме тому настільки талановиті і настільки небайдужі, бо їх творчість переповнена любов’ю до України. Отож коли вести мову про кобзарство, то і варто було б звернутися з запитаннями, влаштувати, так би мовити, міні-інтерв’ю з кимось з сучасних кобзарів. Ну, наприклад... з Михайлом Ковалем!.." (Володимир Даник)
"Отож трапилась мені на очі у бібліотеці книжка. І назва у неї – «Поезія французького символізму». І мова у ній про таких знаменитих поетів, як Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо. Книга вийшла ніби і давненько (Харків, «Ранок», 2003 рік) і адресована у першу чергу вчителям, що мають викладати зарубіжну літературу. Але книга написана цікаво. Прочитав я її з інтересом і, як мені здається, вона могла б бути цікавою і любителям поезії, і людям, для яких літературні поривання є чимось і звичним, і близьким. Бо усе ж непогано і знати – і якою є поезія, і якою вона була, і якою могла б бути..." (Володимир Даник)
"Життя – це творчість... Бо тільки творчі, небуденні підходи до подій і проблем і здатні змінити те, як ми живемо, на краще. І коли говоримо про творчість взагалі, і про творчість зокрема у царині української пісні, то маємо на увазі і активні роздуми про українське життя і українські проблеми. Колись мав нагоду спілкуватися з однією цікавою людиною, талановитим поетом і прозаїком, черкащанином Іскандером Хайбуліним. Його вже, на жаль, нема поруч з нами. Але світла і щира пам’ять про нього, славного колегу-спілчанина, ще не раз і вже не вперше зігріватиме серце..." (Володимир Даник)
"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни” (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на момент написання книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)
"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)
"Є у мене вірші. І до того ж пісенного плану. Але я не поспішаю шукати до них мелодію і співати під гітару щось новостворене. Бо до вірша чи прямо чи побіжно входять музичні мотиви і реалізувати їх сповна (у мелодії і аранжуванні пісні...) досить непроста справа. І можливо це доречніше здійснити людині, у якої потужний досвід у музичних пошуках. Кажуть, що музика найгостріше сприймається у юності. Що мелодії почуті у юні роки хвилюватимуть людину і у роки подальші, у яких ритмах ця музика не звучала б. Музика моєї юності – це дещо солодкава, але дуже мелодійна музика вокально-інструментальних ансамблів. Але вже пробуджувався інтерес у суспільстві до рок-музики, бо у ній були гострота і динамізм тих часів, що потім настали..." (Володимир Даник)
"Музика, написана колись – може хвилювати і тепер. Але потребує свого, вже теперішнього переосмислення. У мистецтві колись і тепер ніби поруч. І настільки поруч, що і відділити їх одне від одного не завжди і удасться. Скажімо, музику Бетховена я більше уявляв собі як бурю емоцій, що переповнює звуки. Як море звуків, що відтворює і особисту драму композитора, і бурхливі події, що відбувалися тоді навкруг. А оце нещодавно слухав по радіо його сонати і ця музика здалася мені і вдумливою, і ліричною. І дуже суголосною нашим теперішнім і прагненням, і почуванням. Ну, Бетховен – людина у творчості давно і добре відома. Але відразу ж виникло питання – а хто ж виконавець музики... Музики, що зуміла схвилювати..." (Володимир Даник)
"Про вибори, що підступають… віршами?!
А вибори – це ж трохи... землетрус!
І, може, знов хоч гіршого та іншого
Уперто забажається комусь.
І вже піари солов’їні чуємо –
Про далечінь п’янку... кипіння криз...
Ну, та нічого... ми проголосуємо –
Бач, може, і не гірше, ніж колись!"(Володимир Даник)
"...Як нас біда не в’яже,
Знову розгорнем крила:
Тільки б Вкраїні нашій –
Доленька заясніла!.."(Володимир Даник)
"Коли у наших ЗМІ з’являлися перші повідомлення про таке мистецьке явище, як сучасне кобзарство, моя реакція була до певної міри суперечливою. З одного боку не міг не радіти – відроджується давня (і славна...) традиція! З іншого боку були і побоювання, а чи не буде у цьому явищі чогось надміру театрального... награного... так би мовити, декоративного. Але те, що потім удалося почути, переконувало: справжнє, пережите, що перейшло зі схвильованих душ у виконувані твори – переважило! Сучасні кобзарі таки зуміли по-справжньому оживити нев’янучі глибини українського кобзарства. Сучасні кобзарі зробили свою справу. І тепер уже всім нам, людям, небайдужим до національної культури, треба робити свою справу – не стояти осторонь цього цікавого мистецького явища! Прислухатися – а що ж вони співають... сучасні кобзарі. Придивитися – а хто ж вони... за своєю долею і пісенною суттю! Бо цим людям таки вдалося, наповнивши її кров’ю власної душі, оживити давню-прадавню традицію." (Володимир Даник)
