"А у натхнення – все ж! – немає меж.
Воно – само! – долає всі кордони.
А у житті – що втратиш, що знайдеш... –
На рушнику і чорним, і червоним!
Співає серце – і коли мовчиш!
Навкруг трамваї – мов крилаті гори...
Травневий Львів і весняний Париж –
Це недалеко, це вже зовсім поруч!"(Володимир Даник)
"Не відношу себе до особливих любителів джазу, а тим більше до його великих знавців. Але є джазові твори, що мене зворушили і схвилювали. І зворушили і схвилювали до такої міри, що було виразне відчуття – так, це музика мого серця... Були, звичайно ж, джазові твори, які залишали мене байдужим. А то і зовсім розчаровували. Але ж... Але ж була, була завжди у душі спрагла потреба почути... чи щось таке, що ти вже чув... чи щось для тебе абсолютно невідоме і нове... і раптом усвідомити – так, це джаз... і це талановито! Ця музика уміє хвилювати і заспокоювати. Вміє бути звичною і у той же час незбагненно-змінною і непередбачуваною. Яскравою і неординарною. Ще не відкритою і до прозорої ясності зрозумілою..." (Володимир Даник)
"Інколи бачимо щось нове. І щоб це охарактеризувати, знаходяться нові і слова, і фрази. А бува, що явище ніби і відоме, а слова для нього — вже інші... Бо і за течією літ уже і трохи інша точка зору. Свій внесок у розвиток мови приходить і... від українського футболу. У висловлюваннях болільників, у оцінках того, що відбувається на зеленому газоні, від коментаторів, у інтерв'ю відомих фахівців можна почути слова — ставити автобус... Невже це про футбол?! Так, про футбол. Слова ці вимовляють і вкрай серйозно, і дещо іронічно. А зміст у них такий. Грають дві команди. І одна з них, так би мовити... ставить автобус! Тобто демонструє закритий варіант гри, захищаючись мало не усім складом. І такий футбольний поєдинок у великій мірі перестає бути видовищним. Звідки узявся подібний вираз?! Ну, можливо з таких міркувань..." (Володимир Даник)
"...Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це. Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”! Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово! Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч. Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно..." (Володимир Даник)
Володимир Івасюк (1949–1979 рр.) — український композитор-виконавець, мультиінструменталіст, поет, Герой України (2009, посмертно), один із основоположників української естрадної музики, автор 107 пісень та 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів, професійний медик, скрипаль (чудово грав також на фортепіано, віолончелі, гітарі), співак, неординарний живописець.
"Ти спи, любий сину, в щасливому сні,
Довкола нас тиша і місяць в вікні.
Торкається шибок лиш сяєво зір,
Шумить десь далеко смарагдовий бір..."(Володимир Івасюк)
"Тече вода, тече бистра, а куди – не знає,
Поміж гори в світ широкий тече, не вертає.
Ми зайдемо в чисту воду біля водограю
І попросим його щиро – хай він нам зіграє..."(Володимир Івасюк)
Восьмирічна українка Марія Воловод Христодуліду посіла перше місце на міжнародному пісенному фестивалі “Eurokids”. Цього року фестиваль проходив у Італії, де брало участь 29 учасників з різних країн.
"Спокійна й часто замріяна дівчина, з червоними, як ягоди калини на морозі, губами, та великими карими очима, які здаються бездонними (можливо, ви її знаєте), Калинка Калинюк, обожнює слухати старовинну музику, блукати садом, який завжди такий мальовничий, любить ніжно притулятись до виструнчених у небо дерев, обіймає їх, ніби вони м’які іграшки, полюбляє збирати росу в розтулені чаші долоньок і пестити пучками пальчиків тоненькі травинки, не забуває ручкатись з м’якими гілками кущиків, гасати за яскравими метеликами, навприсядки вичікувати на стрибки коників у траві, пильнувати за неповороткими равликами, лоскотати мурашок, розплутувати лабіринти павутиння, годувати гомінких і невсипущих пташок. Безумовно, що це не все, чим переймається дівчинка. Побіжно зауважу, що Каля уміє переміщуватися так тихо й делікатно, що перехожим видається, ніби дівчинка — повітряна акробатка, яка легко рухається по натягненому над землею, немовби міцна павутина, нотному стані. Іноді Калинуся подовгу засиджується в якомусь квітнику, оповідаючи свої історії квітам, прислухаючись і придивляючись до їхньої схвальної реакції або стебельцями, або й голівками, їй неймовірно важливо, щоби квітоньки її почули..." (Галина Мирослава)
"спи спи спи
сни сни сни
любий мій маленький
славний козаченьку
спи спи спи
сни сни сни
зірку в небі досягни
місяця торкнися
хмарами пройдися.."(Галина Мирослава)
"Подаруй мені теплі світанки і вечори.
Обніми мене міцно,
Щоб світ став затишним,
Щоб далі, коханий, іти.
Я йду по життю, упевнено йду,
Спокійно іду, щасливо іду,
Радіючи кожній миті життя.
Я йду по світу, упевнено йду,
Радіючи сонцю, радіючи дню.
Я йду!"(Галина Римар)
"...Янголики прилітають, гей-гей.
Янгелики прилітають,
Козаченька ісціляють, гей-гей.
Козаченька ісціляють...
Клятий ворог ізлякався, гей-гей.
Злючий ворог ізлякався,
Із країноньки забрався, гей-гей..."(за народними мотивами)
"Свято Останнього дзвоника,
літо чекає на нас,
всі підростем, відпочинемо
й підемо вже в другий клас.Менші за нас першокласники
вперше прийдуть на урок,
а ми святкуємо з вчителем
перший Останній дзвінок."(Слова й музика Галини Римар)
"Здрастуй, сонечко ясне,
здрастуй, річечко!
Здрастуй, поле золоте,
здрастуй, літечко!
Колоситься на полях
ой пшениченька,
достигає в полі льон,
спіє житечко."(слова й музика Галини Римар)
"Світ чарівний приніс нам рік Новий,
всім нам добре, весело кружляти,
бо казка надворі і у нашім домі,
і радісно усім в святковім хороводі.Тож візьмімось за руки і заспіваймо дружно,
бо хороше нам жити у цім прекраснім світі,
де сонечко всміхається і стежечка рипить,
у кожен дім до всіх людей добро спішить."(слова і музика Галини Римар)
Пісні, написані відомою українською поетесою Галиною Римар, – це красиві пісні про Україну, про рідну мову, про маму, про кохання, про новий рік, про зиму, про літо, про природу, про школу, про останній дзвоник.
Микола Леонтович - український композитор, автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору "Щедрик", "Дударик", "Козака несуть". Його обробка "Щедрика" відома у всьому світі як різдвяна колядка "Carol of the Bells".
Гімн "Ще не вмерла України і слава, і воля", створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності. (Марія Загайкевич)
Юний баяніст Роман Сапунцов, учень Черкаської музичної школи № 3, виборов найвищу нагороду міжнародного конкурсу акордеоністів ХІХ Miezdunarodowe Spotkania Akordeonowe «Sanok 2016» – Ґран-прі. Роман - переселенець з Донбасу. На Черкащині музикант знайшов застосування своєму таланту і продовжує своєю грою славити рідний край по всьому світові. Ним пишаються викладачі, близькі та вся Україна.
"Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду."(Павло Чубинський)
