Дитяча збірка Сергія Ґуберначука представляє цікаві й яскраві образи, які поєднуючись із колористикою ілюстрацій, спонукають дітлахів до читання, сприяють їх розвитку, заряджають оптимізмом. Вірші випромінюють наївну дитячу радість і захоплюють маленького читача добрими історіями, відчуттям казки й дива. В оригінальній формі піднімаються питання любові до України, доброго відношення між людьми, краси природи, навчання і пізнання нового. Дотепні вірші, самобутні думки поета, яскраві ілюстрації, що мають позитивну енергетику, будуть не тільки до смаку, але й на користь дітям. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку зможуть отримати задоволення, набути нових знань. Книжка ніби розмовляє з читачами, надихає перечитувати вірші, розуміти їх суть і мудрі поради. «Тобі, золотко моє…» – це сучасна, світла й жива поетична збірка, її слова та ілюстрації ніби дихають.
"У класі я була найменшою. Донині росту в мені лише півтора метра. І кості я тоненької. Мені скоро сьомий десяток піде, а я й досі не розрослась. Колись це муляло добряче, тепер тішить. “До усього дозріти треба,” — казав мені колись лікар, до якого я потрапила на чистку через бурхливий викидень, коли мені було повних двадцять, і я готувалась стати матір’ю. “Знаєте, дорогенька, за розвитком вам лише тринадцять неповних. Не випереджуйте час. Чекайте. Ви ще мене не раз згадаєте,” — додав. А воно так не виходить, коли ти в палаті серед жінок лежиш, які роками родити не можуть. Звісно, у кожної своя причина, але тебе страхом починає охоплювати та відчуттям приреченості. Хоча в тебе і кров резус плюс, і сумісність групи з чоловіком, і з усіма трубами порядок, все ж мучить тебе лікареве: “Матка ваша ще розвинутись має”. А якщо так все й залишиться?! Авжеж, хіба я могла послухатись. Почалась епопея лікування. Це стало трохи не професією. Аналізи, діагностики, консультації. Від традиційних до експериментальних..." (Галина Мирослава)
"Мені до рук потрапила ця щира розповідь українського захисника. І одразу захотілося, щоб її почуло якомога більше людей! Зворушливо? Дуже! Дивовижно? Так. Неймовірно? А ось це — ні. Бо саме так завжди проявляють себе наші люди!" (Катерина Колесник)
““It's funny to me.
I am alive.
And I will protect.
My country.”
A slim, blue-eyed.
Brunette woman.
Is working out.
In a gym...”(Kurama)
"...Моє ймення зріднилося з краєм,
Біль і радість сплели ці узори,
Сонце квітами тут проростає,
І я сильна, як сила любові.
Доки віра у серці палає,
Я жива, ніби батьківське слово,
Хай молитва від зла захищає
Мою мову, країну, героїв."(Інна Паламарчук)
Осінні поезії від Інни Паламарчук
"Люблю осінню молодість й красу,
Коли дерева увібрали стигле сонце,
Коли з трави я п'ю живу росу
І залітає листя у віконце.
Люблю і прохолоду як вуаль,
Гарячі барви в золотих стременах,
І мчить їх вітер, як прадавній Пан,
Й купаються вони в гірських озерах..."(Інна Паламарчук)
"Краматорськ на Донеччині — прифронтове місто, у якому завжди бурлило життя. У цьому місті жила сім'я лікарки та автослюсаря. Ігор та Олена переїхали туди з околиць Донецька ще у 2014, і навіть не могли подумати, що їм знову прийдеться тікати від війни. Жінка працювала терапевткою і мала велику повагу від земляків. Хоч і мала не дуже великий досвід роботи, проте вже врятувала не одне життя. Віддаючись роботі, вона ніколи не забувала, що є також дружиною, і була прикладом для багатьох. Але... Молоде подружжя дуже хотіло мати дітей, та все щось не вдавалось. І от ранок 24 лютого 2022 року все змінив назавжди..." (Карина Гусельникова)
“Is it a success or a failure?
Gen smiles and replies:
“If the offensive were not successful.
I wouldn't be talking to you now.”
The general in charge of.
Ukraine's stuttering.
Counter-offensive in the south.
Has said....”(Kurama)
"Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – зривай плоди,
розписані золотом літер..."(Сергій Ґуберначук)
"Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)
"Тільки коли втрачаєш, приходить розуміння того, що нічого повернути не можливо. Немає таких ключів, які б відкрили двері засвіти, немає машини часу, яка б обернула стрілки годинника назад. Починаєш усвідомлювати, що більше не буде так, як було раніше. Дім, у якому промайнуло дитинство, стане просто цегляним домом. Адже у нім більше немає життя. Усе зупинилося, мов хто поставив на паузу. Коли стиха ти прочиняєш двері й переступаєш через поріг, відчуваєш краплину віри, що от-от, саме у цю мить побачиш рідну людину, але…" (Тетяна Прокоф'єва)
"Я довго не міг з цим змиритись. Як же так — яскрава зірка, вражаючи всіх і вся, котра причаровувала до себе витонченістю мови, рухів, форм, якій кожен ладен був служити душею і тілом, несучи в собі й на собі це неймовірно талановите створіння з його легкими та тяжчими клопотами, була миттєво, до сорока днів після заходу за обрій життя, майже остаточно забута. І одного разу, коли, здавалось, мої обурення зможуть рознести мене на шматки, я вирішив присвятити своє життя розбиранню залишених нею рукописів, малюнків, вишиванок, витинанок, світлин і всього іншого, що вона по собі залишила. Будучи людиною ретельною, я спочатку розсортував все по жанрах, чітко позареєстровував кожен її твір, і аж потім взявся до серйозного вивчення матеріалу. Одержимий пам’яттю про неї, я відчував її біля себе щоразу, коли брався до роботи. День минав за днем, а я продовжував своє знайомство з архівом..." (Галина Мирослава)
“As the anaesthetic began to wear off.
The ‘elf’ soldier.
Let out a low wail.
In the back of the ambulance.
Then fumbled with his oxygen mask.
And swore as he mumbled:
“Give me my rifle.”
A scrawny, mud-flecked 19-year-old...”(Kurama)
"Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла. І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка! А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)
Ольга Зубер. «Як Їжачок з колючками посварився» (казочка-горошинка) — читати та слухати, відео
"Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)
"In a shrinking, brackish pool of water.
Within earshot of Ukraine's front lines.
Two small fish gasped and flopped.
In the midday heat.
Around them, vast expanses of.
Mud and rock were exposed to the sun.
A huge grain barge lay.
Sprawled across a nearby sandbank..."(Kurama)
"Ну, хтось не поспіша, а хтось уже й зумів —
Упертий зміст життя... у літери друковані!
Бо що там не кажіть, а крига почуттів,
Коли приходить мить... стає стрімкою повінню."(Володимир Даник)
Ілюстрація Нікіти Тітова. «Ікар».
"Одні казали їй: "Пишайся сином!"
А інші: "Нащо він туди пішов?!.." —
Гірчило їй від слів таких полином,
А часом аж холола в жилах кров...
Ну, як таке ви можете казати
У вічі цим найкращим матерям,
Які зростили мужнього солдата,
Що не віддасть Вкраїни ворогам?!.."(Валентина Матвіїв)
"На Мамине свято
Вчу вірша для Мами!
Матусі — це наше ВСЕ!!
Їх серденько завжди
Іде вслід за нами,
Молитва їх нас береже!"(Галина Римар)
"... так завжди і виходить, що —
відхиляємося від традицій і...
повертаємося до них!
Бо і сильні ми
не тільки нашою волею,
а і силою наших традицій!
Бо коли у нас є і воля, і сила...
Ті воля і сила, що з глибин віків...
Ми непереможні!(Володимир Даник)
