Галина Мирослава. «Дати пораду» — пізнавальне оповідання для школярів та дошколяриків (гра слів)
"Олькові на іменини подарували книженцію. Якщо чесно, то годі таку здоровезну підняти. Вона грубезна та ще й з великими квадратними сторінками. Ця книжка про транспорт. На ній так і написано: ''Транспорт''. Олько, повне ім'я якого Олег, але так його ніхто не називає, тільки-но мама йому прочитала назву, на хвильку щез у своїх думках, а за тим раптово звернувся до матусі з запитанням: — А транспорт придумали для спорту? — Скоріше для того, аби полегшити собі життя. Хоча в якомусь сенсі їзду на транспорті можна назвати спортом, — почув мамину відповідь хлопчик. — Транспорт — це ще й транс, — додав тато, поспішаючи на роботу. — А що таке транс? — розвернувся до батьків здивований Ольчик..." (Галина Мирослава)
“She has now.
Left her village.
Near the border.
With ‘Mordor’.
When ‘orcs’ planes began.
Bombing her border village.
In northern Ukraine.
She refused to leave...”(Kurama)
“A volunteer who evacuates civilians.
Showed you a message.
From a resident.
A few days ago.
“The basement where people were.
Staying on Soborna Street.
Has been hit,” it says.
“A lot of people have died.”...”(Kurama)
"Ліжник полонини витягувався на сонці, здавалось, що його китиці, відгорнені вбік вітром, пестять, ніжно рухаючись, стовбури дерев, що повиструнчувались по її краях. Григорій не зупинявся, він минув полонину та продовжив йти знайомою стежкою вгору до вилизаної небом голої вершини. Тут, з-під великих утаємничених каменів, сміливо й щемко стрибала вода, витворюючи веселі криволапі потічки, що змійками стікались докупи, ніби відчуваючи один одного. Музика, створена краплями, лягала на душу витонченіше, сильніше, ніж нещодавно почутий симфонічний концерт, який прорвався до Григорія з радіоприймача поміж новинами..." (Галина Мирослава)
Пісня для дітей «Я люблю свою бабусю» (слова Марії Дем'янюк, музика Миколи Ведмедері), текст та ноти
"Я люблю свою бабусю
Я бабусенькин лизунчик,
Солоденький я мазунчик,
Я до бабці притулюся,
Так люблю свою бабусю!"(Слова Марії Дем'янюк,
музика Миколи Ведмедері)
Жінка і весна... Ці слова завжди поєднуються у нашому сприйнятті. І саме так я хотіла назвати нову рубрику, яку я давно мріяла створити. Мені так багато хочеться сказати своїм посестрам! Тож я зрозуміла, що писатиму на цю тему не лише весною, а й далі, далі... І я назвала свою рубрику "Україночка". Бо, якщо Жінка — це магічне явище Всесвіту, то Українська Жінка — це взагалі явище унікальне!
"No face, no name.
But minds.
Welcome to secret classes.
In Melitopol.
Like millions of other ‘elves’.
In the early weeks of.
‘Orcs’ full-scale invasion of Ukraine.
She was forced from her home...°(Kurama)
“He has the sort of chuckle.
That's hard to resist.
Deep and treacly and mischievous.
“I'm still alive.”
He said, tilting his head.
To one side in his wheelchair.
Like a spectator marvelling at.
Someone else's magic trick...”(Kurama)
Тетяна Прокоф’єва. «Літери для малят від птахів і звірят» (пізнавальна абетка для дошкільнят)
"День був теплий став тепленький,
Малий котик став маленький.
Ніжними стають слова,
М’який знак творить дива!"
(Тетяна Прокоф’єва)
Пісня про маму «Дякую, рідненька!» (слова Марії Дем'янюк, музика Миколи Ведмедері), текст та ноти
"Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку..."(Слова Марії Дем'янюк,
музика Миколи Ведмедері)
"You heard the screams.
From far away.
They came floating.
Across the rows of the dead.
Across the rows of the dead.
Over other graves.
Still waiting.
To be filled...“(Kurama)
"He lost his mum.
He lost his dad.
He lost his two grandparents.
Last October.
They were all killed.
In a missile attack.
On his village of Hroza.
In north-eastern Ukraine..."(Kurama)
Kurama (Japan). «A poet on second anniversary» — a poem about the russian invasion of Ukraine
““None of us will allow.
Our Ukraine to end.”
‘Gandalf the Green’ said.
In an address in the capital Kyiv.
He was joined by Western leaders.
In a show of solidarity.
‘Gandalf the Green’ said.
In his speech on Saturday that...”(Kurama)
"— Ти завжди був моїм натхненником, Сергію. Що найбільше мене інтригує й затягує, так це несподіваний спосіб мислення, неочікуваний погляд на звичні речі. Неважливо навіть, чи він правильний. Від незвичності я дивним чином набираю сил, мені стає цікаво жити, у голові починають роїтись нові думки, з'являються нові бажання. Пам'ятаєш, друже, як ми познайомились просто на вулиці? Нам було по шість.Ти вимальовував паличкою якісь цифри на піску. Я зняв з плечей ранець, поставив на землі та присів біля тебе, а ти водив паличкою або в повітрі, як диригент, або по землі. Ми росли. Ти захопився шуканням чотирьох цифр, які б відображали чотиризначність, як ти тоді казав, ''чотиризначущість'', світу. Ти відкривав мені свій, тепер і мій, світ, звертаючи увагу на несуттєві для мене речі, від чого вони ставали для мене вагомими. Мені не вистачить життя на щирі подяки тобі. — То не просто чотири сторони світу та чотири пори року, — пояснював ти, — Ранок відповідає сходу, день — півдню, вечір — заходу, ніч — півночі. Мені здавалось, що ти маєш якісь особливі ключі до безмежності. Ти завжди першим відкривав двері до недоступного мені світу..." (Галина Мирослава)
"It translates.
As “crooked horn”.
But ‘Gandalf the Green’ calls.
Kryvyi Rih his “big soul and heart”.
‘Gandalf the Green’ credits.
This gritty, industrial city.
With moulding.
His character..."(Kurama)
«Баба-Яга та Соловей-розбійник» — казка для дорослих від Дідуся Сашка (читати та слухати, відео)
"Вечір добрий, мої любі! Зорі дивляться на нас!
Тож із казкою новою завітав Дідусь до Вас.
Я привіз її на возі, бо в руках би не доніс!
Дуже хочу розказати — так, що аж свербить мій ніс!
Казочка сьогодні буде — про брехню і брехунців!
Розвелося їх багато — як у стрісі горобців!
Є такі вже в світі люди — їм брехать як танцювать.
Що неправда комусь шкодить — їм на те на все плювать!
Отже, казочка у нас така: "Соловей-розбійник та Баба-Яга"..."(Дідусь Сашко)
"As he slowly began.
To regain consciousness.
In his hospital bed.
In Kyiv.
He realized.
He couldn't see, speak.
Or feel his legs.
But he could hear his wife’s voice..."(Kurama)
"Within the first hour.
Of you arriving.
There were two sirens.
And incoming artillery fire.
This city Kupiansk was occupied.
For six months.
And then liberated.
Last year..."(Kurama)
Галина Мирослава. «Доля» (історичне оповідання з книги «Маю вам сказати») — читати та слухати, відео
"Стефа, яка нещодавно розміняла восьмий десяток, вже не мала сили підвестися з ліжка. Після падіння позаторік ноги відмовили. Але її голова залишалась світлою, тіло — підтягнутим, серце — напрочуд чулим. Приємно видовжене обличчя, яке вона за звичкою, прищепленою в дитинстві, щоранку змащувала соком огірка впродовж життя, вражало свіжістю, помітити на ньому зморшки було майже неможливо, от тільки великі каламутно зелені очі глибоко позападали всередину. Стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона відчула, що щось зараз має статися. Арсен, чоловік Стефи, з яким вони разом понад 40 щасливих років, чомусь затримався біля дверей. Стефа прислухалась. Голоси з передпокою не впізнавала, вловити зміст не могла тим більше. Несподівано за Арсеном до невеличкої кімнати зі Стефиним ліжком, двома стільцями та шафою-білизняркою, зайшли двоє: молода розкішна жінка з чорним волоссям по плечі та її високий і досить худий чоловік. Навіть худіший за Арсена. Життєрадісна жінка, що пахла квітами, світилась усмішкою. Арсен лагідно поглянув на Стефу й промовив.." (Галина Мирослава)
Не можу з тим відійти на той світ, мушу виповісти. Болить воно, муляє. Хочу спокійно переставитись, воно ж не дає, хоч і давнє. Молодий я тоді був, мене совіти до війська забрали та на фронт кинули. Якраз перед кінцем війни. Ми в Секешфегерварі, дуже гарне місто, край угорський, в монастирі отаборились, довго звідти стріляли, а як втихло, дивлюсь — хлопці, з якими служив, солдатики молоденькі, черниць ґвалтують разом, у рот вкладати прутня змушують, у вуха випускають, одяг їхній монастирський на них роздирають і на ганучі беруть. Я ж з родини, що в Бога вірить, у мене душа навпіл рветься, того тягаря витримати не може, а заступитись не смію — розстріл на місці. Стою поруч, сльози ковтаю, брешу, що то піт, відмовляюсь, кажу: „Не стоїть”, а сам молитви безперестанку шепчу. „Ти што, вєрующій?” — питають, головою киваю, мов ні, а в Бога тут же пробачення прошу. Петром мене, мабуть, нарекли недарма, мав я на своїй шкурі відчути як то від Бога заради свого життя відмовляються..." (Галина Мирослава)
