“He has the sort of chuckle.
That's hard to resist.
Deep and treacly and mischievous.
“I'm still alive.”
He said, tilting his head.
To one side in his wheelchair.
Like a spectator marvelling at.
Someone else's magic trick...”(Kurama)
Тетяна Прокоф’єва. «Літери для малят від птахів і звірят» (пізнавальна абетка для дошкільнят)
"День був теплий став тепленький,
Малий котик став маленький.
Ніжними стають слова,
М’який знак творить дива!"
(Тетяна Прокоф’єва)
Пісня про маму «Дякую, рідненька!» (слова Марії Дем'янюк, музика Миколи Ведмедері), текст та ноти
"Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку..."(Слова Марії Дем'янюк,
музика Миколи Ведмедері)
"You heard the screams.
From far away.
They came floating.
Across the rows of the dead.
Across the rows of the dead.
Over other graves.
Still waiting.
To be filled...“(Kurama)
"He lost his mum.
He lost his dad.
He lost his two grandparents.
Last October.
They were all killed.
In a missile attack.
On his village of Hroza.
In north-eastern Ukraine..."(Kurama)
Kurama (Japan). «A poet on second anniversary» — a poem about the russian invasion of Ukraine
““None of us will allow.
Our Ukraine to end.”
‘Gandalf the Green’ said.
In an address in the capital Kyiv.
He was joined by Western leaders.
In a show of solidarity.
‘Gandalf the Green’ said.
In his speech on Saturday that...”(Kurama)
"— Ти завжди був моїм натхненником, Сергію. Що найбільше мене інтригує й затягує, так це несподіваний спосіб мислення, неочікуваний погляд на звичні речі. Неважливо навіть, чи він правильний. Від незвичності я дивним чином набираю сил, мені стає цікаво жити, у голові починають роїтись нові думки, з'являються нові бажання. Пам'ятаєш, друже, як ми познайомились просто на вулиці? Нам було по шість.Ти вимальовував паличкою якісь цифри на піску. Я зняв з плечей ранець, поставив на землі та присів біля тебе, а ти водив паличкою або в повітрі, як диригент, або по землі. Ми росли. Ти захопився шуканням чотирьох цифр, які б відображали чотиризначність, як ти тоді казав, ''чотиризначущість'', світу. Ти відкривав мені свій, тепер і мій, світ, звертаючи увагу на несуттєві для мене речі, від чого вони ставали для мене вагомими. Мені не вистачить життя на щирі подяки тобі. — То не просто чотири сторони світу та чотири пори року, — пояснював ти, — Ранок відповідає сходу, день — півдню, вечір — заходу, ніч — півночі. Мені здавалось, що ти маєш якісь особливі ключі до безмежності. Ти завжди першим відкривав двері до недоступного мені світу..." (Галина Мирослава)
"It translates.
As “crooked horn”.
But ‘Gandalf the Green’ calls.
Kryvyi Rih his “big soul and heart”.
‘Gandalf the Green’ credits.
This gritty, industrial city.
With moulding.
His character..."(Kurama)
«Баба-Яга та Соловей-розбійник» — казка для дорослих від Дідуся Сашка (читати та слухати, відео)
"Вечір добрий, мої любі! Зорі дивляться на нас!
Тож із казкою новою завітав Дідусь до Вас.
Я привіз її на возі, бо в руках би не доніс!
Дуже хочу розказати — так, що аж свербить мій ніс!
Казочка сьогодні буде — про брехню і брехунців!
Розвелося їх багато — як у стрісі горобців!
Є такі вже в світі люди — їм брехать як танцювать.
Що неправда комусь шкодить — їм на те на все плювать!
Отже, казочка у нас така: "Соловей-розбійник та Баба-Яга"..."(Дідусь Сашко)
"As he slowly began.
To regain consciousness.
In his hospital bed.
In Kyiv.
He realized.
He couldn't see, speak.
Or feel his legs.
But he could hear his wife’s voice..."(Kurama)
"Within the first hour.
Of you arriving.
There were two sirens.
And incoming artillery fire.
This city Kupiansk was occupied.
For six months.
And then liberated.
Last year..."(Kurama)
Галина Мирослава. «Доля» (історичне оповідання з книги «Маю вам сказати») — читати та слухати, відео
"Стефа, яка нещодавно розміняла восьмий десяток, вже не мала сили підвестися з ліжка. Після падіння позаторік ноги відмовили. Але її голова залишалась світлою, тіло — підтягнутим, серце — напрочуд чулим. Приємно видовжене обличчя, яке вона за звичкою, прищепленою в дитинстві, щоранку змащувала соком огірка впродовж життя, вражало свіжістю, помітити на ньому зморшки було майже неможливо, от тільки великі каламутно зелені очі глибоко позападали всередину. Стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона відчула, що щось зараз має статися. Арсен, чоловік Стефи, з яким вони разом понад 40 щасливих років, чомусь затримався біля дверей. Стефа прислухалась. Голоси з передпокою не впізнавала, вловити зміст не могла тим більше. Несподівано за Арсеном до невеличкої кімнати зі Стефиним ліжком, двома стільцями та шафою-білизняркою, зайшли двоє: молода розкішна жінка з чорним волоссям по плечі та її високий і досить худий чоловік. Навіть худіший за Арсена. Життєрадісна жінка, що пахла квітами, світилась усмішкою. Арсен лагідно поглянув на Стефу й промовив.." (Галина Мирослава)
Не можу з тим відійти на той світ, мушу виповісти. Болить воно, муляє. Хочу спокійно переставитись, воно ж не дає, хоч і давнє. Молодий я тоді був, мене совіти до війська забрали та на фронт кинули. Якраз перед кінцем війни. Ми в Секешфегерварі, дуже гарне місто, край угорський, в монастирі отаборились, довго звідти стріляли, а як втихло, дивлюсь — хлопці, з якими служив, солдатики молоденькі, черниць ґвалтують разом, у рот вкладати прутня змушують, у вуха випускають, одяг їхній монастирський на них роздирають і на ганучі беруть. Я ж з родини, що в Бога вірить, у мене душа навпіл рветься, того тягаря витримати не може, а заступитись не смію — розстріл на місці. Стою поруч, сльози ковтаю, брешу, що то піт, відмовляюсь, кажу: „Не стоїть”, а сам молитви безперестанку шепчу. „Ти што, вєрующій?” — питають, головою киваю, мов ні, а в Бога тут же пробачення прошу. Петром мене, мабуть, нарекли недарма, мав я на своїй шкурі відчути як то від Бога заради свого життя відмовляються..." (Галина Мирослава)
До добірки увійшли пісні (слова — Юлії Хандожинської, музика — Надії Галабурди): «Україна», «Молитва за Україну», «Славетний край», «Рідна земле моя, українська», «Намалюю Україну», «Моя Україна – пісня колискова», «Українське слово», «Квітуча Україна», «Заспіваю про Карпати», «А я поділюся», «Батькова порада», «Для братів», «Доня-горошинка», «Коляда», «У гості йде свято», «Випускник», «Ми бажаємо миру», «Чому», «На здоров'я і добро», «Ми війні скажем — ні», «Припиніть стріляти», «Мої пісні».
"Малою дитиною я завжди брав ложку не за держанце, як належить, а за черпу. Наді мною підтрунювали, але якось так, що не підранювали, ніби вичікуючи, що колись та й доумлюся. Тато все повторювати любив: “Дайте мацьопі цьопку часу. Не боркайте, як хочете, щоб з нього щось путнє вийшло”. Не знати, чи що путнє вийшло, а от життя мені та звичка врятувала. Чуєте, лебеді греготять над плесом. Гущак за ними бачите? Так, старий уже, пожовчений. Він навіть взимку, хоч і поборошниться, з-поміж гілля брезкинить. Дитиною я в його черпі переховався. Те місце мені горнцем стало. Пригорнуло. Вибрав би іншу місцину — одкриту, рівну, — не жив би. Ніхто й понині не знає, як то сталось, але коли ті, не дай Боже знову, “визволителі” були на підході до нашого села, хтось із лісу пальнув і влучив у їхнього, зовсім молодого та незграбного солдатика. Ким була та дитина для них? Сімнадцятку, кажуть, заледве мав. Найвправнішим солдатом, сином полку, другом, братом? Цього ніхто тепер не скаже, та село вони вирішили покарати, знищити, прирікши усіх нас на смерть..." (Галина Мирослава)
До збірки Сергія Губерначука для школярів увійшли цікаві та своєрідні вірші, що вирізняються багатими поетичними образами. Поєднуючись з яскравими ілюстраціями, вірші розвивають уяву і креативність дітей, захоплюють їх, дарують радість. Усі вірші щирі, просякнуті душевним теплом і любов’ю, а деякі з них – і тонким, дружнім гумором. Вони вчать важливим речам, які супроводжують людину в житті, – любові до України, рідного краю, навколишнього світу, всього живого і прекрасного. Вірші надихають до навчання і пізнання історії своєї Батьківщини і всього нового. Збірка запрошує у подорож до цікавого світу поезії разом зі справжнім майстром слова. Добірка віршів приваблює оригінальністю думок, загальним оптимістичним настроєм, буде не тільки до смаку, але й на користь дітям, навчаючи їх важливим життєвим цінностям – мудрості і доброті, прищеплюючи любов до поезії, розвиваючи мовлення і літературні смаки.
"Вітри і бурі весняні
Звалили камінь із могили,
В кривавім морі і огні
Її окрадену збудили.
В красі нетлінній, чарівній
Вона розкрила очі сині…
Лани й ліси вклонились Їй —
Воскреслій мрії — Україні..."(Олександр Олесь)
"Наша велика родина, за тодішніми господарськими мірками, заможною не була. Землі – обмаль, синів, невісток і онуків – купа. Проте в найми не йшли, на багатших не батракували, попідтинню не вмирали. Обходилися своєю працею. Прабаба згадує, що за її дитинства у дворі була навіть пара волів і сяка-така пасіка – може, два, може, три вулики. Був добротний сільськогосподарський реманент. Усім цим до часу кермував мій прапрадід Панас (Охтанасій). Кермував вправно. Кожного ранку він узував свої незмінні юхтові чоботи – лівий чобіт на праву ногу, а правий на ліву – і поволеньки йшов уздовж хутора. Дворів, у яких жили його сини з невістками чи зяті з дочками, було в селі чимало. [...] Ото хіба вже в глибокій старості виходив Охтанасій увечері на ганок, приставляв долоню до вуха і скрушно зітхав: «Ееее, не чуть уже, не співають дівчата й парубки». Починалися тридцяті..." (Сергій Осока)
"у порожньому
і такому холодному
що пробирає наскрізь
домі
відучора порядкує вітер
кіптЯва стеля напівуцілілого будинку
пам'ятає
як у грубі спалювали
мумії древніх дерев
які час тримав для історії
вкриваючи пледами землі від вогню
від вітру
від злого ока
у безлюдному темному домі
вже нема нікого..."(Галина Мирослава)
"Крапля борщу упала на шкіру. Абищиця, а він здригнувся. У мозку щось знову рвонуло, мовби порох розсипався по тілу і якимось дивним чином вийшов через усі м’язи одночасно назовні укупі з потом. Вдихав повітря через рот, а видихнув через шкіру. Ще трохи — й усе спокійненько. Розшарувався, розсипався, а тоді знову докупи, як віяло — з’єднаними частинами у крило. А коли його триблисте тіло розслаблене, він відчуває себе маленьким хлопчиком, у якого, як при створенні світу, все — одне ціле, єдино правильне, таке, що не викликає жодних сумнівів. Тим біленьким синьооким хлопчиком, який ще не здогадується про двозначність світу, не те, що про багатовимірність, який щиро не підозрює про поділ на позитивне і негативне, не мастить собі голову думками про кордони між взаємно протилежним, йому анітрохи не важливо, величні вони чи не величні, адже попереду до сприйняття багатовекторності ще так далеко..." (Галина Мирослава)
