Інна Паламарчук. Добірка віршів про війну в Україні (частина друга)

Інна Паламарчук

ПОВЕРТАЙСЯ

Не затримайся там, на війні,
Повертайся з осіннім вітром,
Сльози хай забирають дощі,
Бо дороги до мене не видно.

Не затримайся, я цвіту
Ніжним вересом й диким кмином,
Огорну тебе в цю красу
І ніколи уже не покину.

Не затримайся, скоро сніг,
Холод  змусить мене заснути,
Ти не йдеш, а Господь би міг...
Та хто може цей біль відчути?

* * *

ЯНГОЛИ

За моїми плечима — янголи,
Сильні духом, мужні серця,
Тільки сонце для них обпалене
І небесна летить сльоза.

Ти не плач, що  життя не вернути,
Не картай себе, що не встиг.
Кожен має цей біль відчути
І не зрадити пам'ять про них.

Їхній подвиг — ціна свободи,
Мрії, щастя для кожного з нас,
Закарбуйте це всі народи:
Мій солдат боронив і вас.

* * *

ПЛАЧУТЬ ЯНГОЛИ

Сьогодні плачуть янголи у домі,
Господній дім втрачає сина знову,
У вікна лізе чорна, дика втома,
І руки терпнуть: Боже, це ж дитина!

Запалені свічки погасли,
Душа його не хоче відлітати,
У нього там старенька сива мати,
А хто ж її вже проведе до хати?

Сьогодні плачуть янголи у домі,
На стежці від зорі хтось сіє маки,
І йде поволі України доля,
Щоб сина пом'янути, поховати.

Схилилась у журбі стара калина,
Шепоче вітер: я буду чекати,
Краплина впала в землю, скам'яніла,
Не дай нікому, Боже, цього знати.

* * *

Я ВІРЮ

Не хочу починати життя з не:
НенАвисть, невдача,  нещастя,
Я вірю: у серці  тривога мине
І будуть всі дні без напасті.

Одного ранкового  світлого дня
Вдягну вишиванку для щастя
І буде лунати  по світу моя
І мамина пісня для щастя.

Я прапор побачу у рідних містах,
І сльози в очах лиш від щастя,
А квіти засію у рідних полях,
Щоб ми дорожили цим щастям.

Я вірити буду в людей на землі,
В добро, справедливість і щастя,
Такої країни ще треба знайти,
Що кров'ю виборює щастя!

* * *

СИЛА ВІРИ

Безглузда війна увірвавсь в квартиру,
Із фіалок опали усі пелюстки,
Вітер вибив шибки, я безкрила,
Холод ліг на долоні. Де ми?

Розлетілись сусіди, валізи забули,
Я сиджу серед вихору, ніби німа,
І розкидані іграшки мовби заснули,
Очі дивляться в небо — пітьма.

Хтось постукав до серця, світає,
В небі знову той птах, як мара,
Попіл з  древа життя, мов весна, облітає,
Я вростаю  у землю, де ходить війна.

Рік минув, я не скинула з себе чорне,
Ось і літо п'янить, мов господнє вино,
А до когось приходить підступне горе,
Як тоді, коли Бога в душі не було.

Не скорюсь, хоч ця смерть обпікає серце,
Вип'ю волі, що в пісні козацькій живе,
Виростає міцне  з мого лонабезсмертя,
Сила віри народ мій до Світла веде.

* * *

ОБІЙМИ МЕНЕ

Обійми мене на світанку,
Дні тривожні я хочу забути,
Вітер тихо хитає фіранку,
Легіт ніжність хоче відчути.

Сонце ще не зійшло, ледь зоріє,
А я хочу у сні залишитись,
Хай здійсняться нездІйснені мрії,
Нам війна не дає поріднитись.

Ти далеко не відстанню — часом,
Зорі знають, де шлях твій шукати,
Я ж рівнинним колючим степом
Йду де море, щоб нам повінчатись.

* * *

ТРИВОГА

На осонні ліг  мій смуток,
Погляд кинув в небо тяжко,
Сірі душі  плачуть літом,
Навіть не співає пташка.

Голос десь в лісах блукає,
І луна летить до Бога,
Чи знайде свій шлях? Не знає,
Щось під серцем знов тривога.

* * *

ШКІЛЬНИЙ ВАЛЬС

На шкільному подвір'ї — тиша,
Дощ приліг на липовий цвіт,
І босоніж у щастя вийшла
Моя юність у розквіті літ.

Синя стрічка у білих косах,
Жовта сукня — від сонця привіт,
На каміння упали роси,
Сльози тих, хто цю землю беріг.

Лине вальс, і танцюють пари,
Юність кличе в суворе життя,
Моя радість гірчить, як кава,
Та я вірю в майбутнє  життя,

Із любові народиться мрія,
Від  турботи лечу, мов птах,
Хай у кожного буде надія —
Україна в наших серцях.

* * *

ЛЕБІДКА

Прилетіла лебідка без лебедя,
Сіла стиха, ковтнула води,
Білим цвітом розквітла лілія,
І схилилась верба від журби.

Крила птахові хтось підрізав,
І летіти вже сил нема,
Крик пташиний сполохав тишу,
Покотилась у вічність луна.

Місяць вийшов — сховався за хмари,
Чорний морок біда принесла,
Жде лебідка самотня пару,
Із-за обрію сонця нема.

Облетіли вербові листочки,
Літо винесла в ніч течіЯ,
Крихти щастя збирає лебідка,
А в очах вже зимова сльоза.

* * *

ДЛЯ ЧОГО?

Не можна сховатись від болю,
Не можна заплющити очі,
Коли серце ріже зла доля
І плаче душа серед ночі.

До стогону вітер голосить,
Вривається в вибиті шибки,
Хтось з хати останнє виносить
І йде, мов сновида, до хвіртки.

Жене нелюд в світ невідомий
Того, хто хотів просто жити,
Свій сад доглядати і поле
І діток для щастя ростити.

Запечені яблука виснуть,
Всі трави хтось викосив з болем,
Для чого існують ці війни?
Життя й так коротке, мов спомин.

* * *

ХМАРА

Нестримний час, я ніби потопаю
В обіймах літа, сонця і тепла,
Та раптом хмара сіра налітає,
І сумно дивиться на це життя верба.

Одна сльоза упала в річку тиху,
Одна дзвіночок синій напува,
А третя, Боже, знову в когось лихо,
Тремтить душа і плаче, бо війна.

Стара дорога заросла між гаєм
Не чути радості, бо голосів нема,
Літує літо, а людей немає,
Для когось, Боже, йде у двір зима.

* * *

ГЕРОЙ

У нього кожна хвилина —
це боротьба за життя,
За волю  своєї країни,
за метр землі-полотна,

Над ним літає смертельний
служитель пітьми і зла,
І дивиться в очі сині,
щоб випити з них життя.

Герой моєї історії —
звичайна людина часу,
В якому диявол вийшов,
 надівши попову рясу,
 
В якому згоріли трави
і виросло чорне зілля,
В якому панує нечисть
і дике, тупе свавілля.
 
Допоки є сила й віра,
мій воїн не зможе спати,
Зло варто  вогнем спалити
або в степу розіп'яти,

І йде через попіл  й каміння
мій син і моя надія,
Щоб зникла з життя і долі
фашистська, жорстока р@сія.

Над сином схиляться діти,
як янголи в небі літають,
Жде мати, як біла калина,
з якої вже цвіт облітає,

І зціпивши зуби від люті,
Б'є ворога світла сила,
Герою, стою на колінах
за подвиг перед країною.

* * *

НЕ ЙДИ...

Щось тихо вечір шепотів вербі,
— Не йди, не йди, не йди, минуть дощі,
Солоні сльози річка віднесе,
Усе мине, усе мине, не все...

Той явір відцвітає, бач, гроза
Гілки спалила, та й швидка вода
Підмила корінь, і ще день  мине,
Він вже для тебе більш не розцвіте.

Дивись, сестрице, листя опустив,
А в ньому  ж птах гніздечко вчора звив,
— Невже життя чиєсь, як мить, іде,
Чому цей явір лихо не мине?

— Я знаю дещо, бачив на віку,
Живеш, допоки місяць у вінку,
А потім рік за роком старість йде,
І сохне крона, листя щось гризе,

І так тримаєшся за весни і дощі,
Щоб восени роздати всім ключі
До доброти, до радості й до болю,
До насолоди, до труда й любові.

А ось коли зима не відпускає,
Тоді надія є, що хтось чекає,
Усе зробив для щастя, й біль минає,
Лягаєш в землю, щоби прорости

Бо вічна мить — для когось розцвісти.
— Я відчуваю, що не все цвіте,
— Усе мине, усе мине...
     Не все...                   
                    
                    
* * *

ЯК ВАЖКО...

Як важко дістається нам світанок,
Ціною болю, бо чиєсь життя
Злетіло в небеса і тихий ранок
Зловісна чорна обпекла сльоза.

Як важко, коли  правда очі коле,
І боротьба іде за майбуття,
А хтось єхидно косить наше поле
І забирає із душі життя.

Як важко тим, хто йде в спекотне літо,
Кому не сняться вілли й міражі,
Вогнем смертельним там стежки политі
І чорні круки — посланці пітьми.

Як важко дістається перемога,
Той хлопець щойно виліз з бліндажа,
І вже небесна стелиться дорога,
І день не день — ненАвисть лиш до зла.

* * *

ВОНИ МОГЛИ Б...

Вони б могли зустрітись, та війна,
Він в перший день стояв на роздоріжжі,
Дорога в кожного була своя,
І падали на землю мрії сніжні.

Її ніс потяг у далекий світ,
Попереду чекало безгоміння,
Лише, як шлейф, тягнувся той приліт,
І рвало серце темне сновидіння.

Йому стелився зовсім інший шлях,
Різкі слова: ми в смерть йдемо, я знаю,
І хай в душі палає лютий страх,
Та кожен дім свій в битві захищає.

Про нього вість їй янгол сповістив,
Тривожні відчуття, мов гайвороння,
Обсіли дім, чужий, спокійний дім,
І кілька днів якесь німе безсоння.

Вони могли б зустрітись, як усі,
Сидіть в кав'ярні, і гулять до ранку,
І слухати на двох одні пісні,
Якби війна не стала на світанку.

* * *

КАЛИНА

Тихенько осінь золотить дерева,
Краплина за краплиною біжить,
І серце, як жаринка, не студене
Серед гілля пульсує і болить.

На радість людям дозрівають грона,
Та так гірчить калинова душа,
Не оберіг сплела вона над полем,
А розказала всім: іде війна.

Зриває вітер ягоди, мов долі,
Лягає під крило дощів журба,
І вже розтріскані червоні грона,
Як кров моя, летять у небеса.

* * *

МАКИ

Маки знають, що їм тут цвісти,
Їх на землю опустили сльози,
Як шовкові дотики журби,
Пелюстки тріпочуть в передгроззі.

Дивне відчуття — така краса,
А у серці — хрест, немов збулося
Те пророцтво, що людське життя
Облітає, щойно розрослося.

Тихо так, на обрії блакить,
Маківки дозрілі, ніби дзвони,
Хтось загинув в цю єдину мить,
І летить насіння в чорне лоно.

Земле, не спали вогнем краси,
Захисти від болю і тривоги,
Лиш додолу опусти квіткИ,
Що завжди ростуть біля дороги.

* * *

СЛОВО

Я не люблю війну і не за слово,
Воно якесь війнуло — і пішло,
Та раптом сніг став чорний, ніби поле,
І мертве впало пір'я на чоло.

Зробила з нього я перо для слова,
Виводжу букви, щоб були мечем,
Та крізь рядки читаю знову:
Вогонь не можна зупинить вогнем.

Минає місяць, рік, а от і другий,
Чорніють сторінки — іде війна,
Та раптом у куточку букви
Сплелися, як гінка вербА.

Уже й листочки ніби розрослися,
Якесь суцвіття надихає жить,
Я чорну туш сховаю серед листя,
А кольорову буду вже робить:

Краплина неба, промінь сонця,
Троянди і ромашки пелюстки
Зберу для щастя, щоб в твоє віконце
Не прилітали чорні вороги.

* * *

МОЯ МОВА

Моя мова — чисте джерело,
П'ю  її  цілюще різнобарв'я,
Дякую за мудрість і тепло,
За  натхнення, сповнене бажання.

Моя мова — це квітучий сад,
Ниви, помережані стежками,
І  криниці, що живуть в віках,
Зорі, що єднають нас із  вами.

Моя мова — Україна-мати,
Сила духу, боротьби, любові!
Тільки той це може знати,
Хто плекає українське слово!

* * *

УКРАЇНА — ЦЕ МОЯ РОДИНА

Зроду мій народ не був безрідним,
Породила серед степу його мати,
Огорнула крилами, мов Діва,
Що спасителя дала, дала розраду.

Напувала водами гірськими,
Душу лікувала лиш піснями,
І росла могутня ця родина,
Землю засівала і співала.

Та прийшов зі сходу ниций ворог,
Нечисть взяв, щоб рід мій катувати,
І народ добро змінив на  зброю:
Треба землю рідну очищати.

Хай ці виродки майбутнього не мають,
Бог не тільки бачить, а й карає,
Забуття росте по тій країні,
А неслава світом проростає.

Виросте з каміння, попелища
Сильна, мов наш дух, нова держава,
І ,озброївшись любов'ю, знищить
Погань, щоб ніде не панувала.

Золотиться через болі колос,
Руки пестять донечку і сина,
І летить до серця мамин голос:
Україна — це моя родина!

* * *

Я — СИЛА

Я схожа на траву, що в'є стежки,
Я вітру обіцяла повінчатись,
Із зорями навіювать думки,
А в водах синіх мудрості шукати.

Я розлетілась, мов степів печаль,
Мій голос зачепився за дзвіночки,
І суховій, як півень, прокричав:
Додому повертайтеся, синочки.

Я до землі припала і молюсь,
Той шепіт знає болі і страждання,
Та грізним блискавицям не корюсь,
А виростаю знову, як востаннє.

Я — сила, що тримає рід людський,
Плете легенди, щоб життя тривало,
Стелюсь травою серед цих руїн,
Бо вірю в день, коли війни не стане.

* * *

НЕХАЙ...

Нехай ніколи не зів'яне щастя,
Не облетить надія з ваших віт,
Гроза мине, і сонця дні прекрасні
Вас зігрівають протягом всіх літ.

Торкнеться сліз добро і співчуття,
І хтось вас скаже: віра в нас єдина.
Хай Бог іде із вами все життя
І хай добром наповниться родина.

* * *

БУВАЮТЬ ДНІ...

Бувають дні, коли я хочу забуття,
Не можу чути тих, кого люблю,
Якась тривожна котиться сльоза
І я уже не мрію й не живу.

Для них народжена і ними розіп'ята,
Молюсь за них і долю проклинаю,
Чому війна,немов залізні ґрати,
Моє вікно від сонця заховала?

Живу в пітьмі, хоч ранок сонцем світить,
Боюсь, щоб смерть всіх рідних не забрала,
До кого ще молитися, не знаю,
Мій смуток йде за сотні небокраїв.

* * *

ПОШИР

Пошир мене, моє життя,
Хай кожен, хто живе, це знає,
Я не чекала, що біда
Мене у пеклі поховає.

Пошир, це ж легко, як живеш,
Я можу тільки це просити,
Бо там не мрієш і не ждеш,
Там біль, бо плачуть рідні діти.

Пошир, щоб світ перевернувсь,
Щоб всі серця зазнали болю,
Щоб Бог їх все — таки торнувсь
І змусив  дати мені зброю.

Пошир мене, я буду йти
Хто вірить, той іде за мною,
Із пекла виведуть сини,
Вогнем ми викували долю.

* * *

ДУША

Вона тихо іде по життю,
Я ж лечу,
Вона сіє насіння із маків,
Волошково вплітає на травах росу,
І на тілі лишає лиш знаки.

Вона дивиться в небо,
Там доля моя,
Ледь торкається, щоб не збудити,
Моя чиста, дитинна, несміла душа,
Йде у світ, щоб когось полюбити.

Тільки холодно їй, бо навколо біда,
Ріжуть ноги розбиті надії,
Зігріває мене, коли сили нема,
І вертається знову до мрії.

Обростає камінням — і падає ниць,
Кольори обирає ранкові,
І так часто від смутку болить і болить,
Та надвечір вертає додому.

Вона тяжко іде по життю,
Я живу...

* * *

ПОДАРУНОК ДЛЯ ТАТА

— Мамо, —  я зовсім не хочу спати,
можна мені щось тобі розказати?
Я хочу для тата купити надію,
Щоб  він міг здійснити одну свою мрію.

Як думаєш, мамо, вона продається?
І коштує скільки? І як вона зветься?
Бо в школі сказали, що кожен це має,
А тато наш, правда, про неї не знає.

Я в друзів питала, вони промовчали,
Бабуся лише тихо сльози ховала,
Дідусь посміхнувся і вийшов у двір,
Я річ цю куплю! Ти мені лиш повір!

І зорі світили на Боже дитя,
Несли його мрію у край забуття,
А там серед ночі в окопи із кров'ю
Летіла Надія, що зветься Любов'ю.

* * *

ЛЮБОВ

Любов — це біль до самозабуття,
У ній сльоза від радості й розлуки,
І тиха лірика наповнює серця,
Й несуть її в легендах вже онуки.

Любов — це сила, що долає зло,
У ній дитя, і мама, і країна,
І сіє в полі чоловік добро,
І Бог іде, за ним — уся родина.

Любов — це вічність між добром і злом,
У ній панує почуття провини,
Не вберегли, і дивиться в вікно
Моя маленька, як життя, краплина.

* * *

МОЛИТВА

Ми торкаємось тиші у спогадах,
Зупиняємо час для любові,
І не знаємо задумів Господа,
І, на жаль, помираємо в слові.

Я ніхто, поки іменем вічним
Не покличуть мене тихі води,
І допоки летітиму звично
Хтось напише: я вірю в свободу.

Моє ймення зріднилося з краєм,
Біль і радість сплели ці узори,
Сонце квітами тут проростає,
І я сильна, як сила любові.

Доки віра у серці палає,
Я жива, ніби батьківське слово,
Хай молитва від зла захищає
Мою мову, країну, героїв.