Публікації за тегом: Казки

Казочки Ірини Мацко для дітей: "Мамине серденько", "Різдво ялиночки", "Загублена писанка", "Тік-Так", "Медовий сухарик", "Як корова царицею стала", "Пригода дубового листочка", "Зажурилася бабуся Зима", "Вушик, Горлик та Носик", "Лелеченя", "Пригоди маленького Мобіка".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українські народні казки - популярний фольклорний жанр (фольклор -"народна мудрість"). Отже – мудрість! Це оповіді наших далеких предків, які відчували себе і все що їх оточує частиною природи. А природа у нашого краю багата, різнобарвна, пишна. Усе це багатство відбилося в оповідях – казках. Відобразився у казці і побут, звичаї, традиції, вірування народу.

 

 

Статті Ірини Мацко, присвячені питанням і проблематиці літератури для дітей: "Серйозно про дитяче, або крок за кроком", "Дитина і казка. Казка як джерело пізнання для дитини", "Діти вулиці. Про статус сучасної української дитячої літератури", "Коли «Попелюшка» стане принцесою? Або проблеми українського казкарства", "Що несе у собі українська народна казка або чого вчить народний фольклор?".

 

 

 

"Коли Господь творив світ, то подбав і про те, щоб на ньому були пташки. Кожному пташкові дав ніжки, щоб ходив, крила, щоб літав, дзьобика, щоб їв, і горлянку, щоб співав. А тоді покликав ангелика, дав йому кошик з порожніми черепашками, до кожної налив іншої фарби і сказав: "Помалюй їм пір’я!" От і став ангелик малювати пташків...."  (Костянтина Малицька)

Костянтина Малицька друкувала твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу «Дзвінок» (Львів). Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади.

Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, авторка поезій, оповідань й сценаріїв, багатьох січових пісень. Читайте вірші-пісні Костянтини Малицької (Віри Лебедової): "Марш січовий", "Марш соколів", " В Січ ставай", "Вгору прапор", "Січ у поході", Січовий поклик", "У Січі! У Січі гуртуймося, брати", "Поставали козаченьки", "З Новим роком"; а також - добірку її поезій": "Взяв би я бандуру", "Поклін Кобзареві", "В Маркіянові роковини", "Зимова казка", "Далеко!". Для відомої пісні, що стала народною, "Чом, чом, чом, земле моя". Знайдете тут і тексти, і ноти, і відео.

 

"... А коли народився Ісусик маленький в колибі,  то була морозна ніч над усією Верховиною. Ялиці стояли в білих шатах непорушно, немов зачаровані, а на стежках виблискував сніг холодним кришталем. I лежало Дитятко Боже на сіні, вкрите квітчастою хусткою Марії, і дрижало з холоду. В тузі хилилася над Ним Мати Свята..." (Леся Храплива-Щур)

"Було це давним-давно на нашій Україні. Жили у городі Чернігові брат із сестрою. Брат називався Яромир, а сестра - Доброслава. Яромир був лицар славний, тисяцький у війську княжому. Коли виїздив, було, ранком із двору у степ - на білому коні, у блискучій зброї, попереду війська свого, то здавалося, що сонце ясніше світить і буйна трава степова до ніг йому стелиться." (Леся Храплива-Щур)

"Була собі дівчинка Орися...  коли прийшов Великдень, задзвонили дзвони, подарувала Мати Орисі гарну писанку. Квітками, чічками, барвними олениками розмальовану. Подякувала Орися Мамі, завинула писаночку в шовкову хустинку та пішла з Батьками в церкву. А після Служби Божої зібралися біля церкви Орисині подруги. Кожна з них дістала того ранку писанку від Матусі, та ніодна не була така гарна, як Орисина. Стали дівчатка одною писанкою об одну цокати, пробувати, чия сильніша..." (Леся Храплива-Щур)

"Стукає — розносить вістку лісом дятел: "Буде завтра Оксанка писанки писати!" Шепнув на вушко зайчик хом'якові: "Уже й краски у горщиках готові!" А жовтий лис переказав куниці: "Купила вчора воску у крамниці!" Сказав ведмідь, гостюючи у вовка: "І писальце вже є: тоненьке, наче голка!" ​Отак то лісом ці вістки ходили, аж їх почули дві нечисті сили, що людям шкодять, тихо не сидять..." (Леся Храплива-Щур)

Леся Храплива-Щур написала велику кількість віршів, казок і оповідань для дітей, передусім, для тих маленьких українців, хто волею долі опинився далеко від України, в імміграції, або вже там народився.

Довгі літа я не стрічався з сею казкою, та й не до казок мені було. Аж 1894 р., бувши в Відні, я купив у одній антикварні давню німецьку збірку арабських казок під заголовком «Тисяча і один день». Я глянув на ту комічну історію з її трагічного боку і, не вменшаючи комізму, силкувався вивести наверх її трагізм власне в психології скупаря та в устрої тої орієнтальної суспільності, серед якої відбувається подія.

 

 

 

 

У передмові до другого видання казки «Абу-Касимові капці» Іван Франко розкриває джерело її сюжету — казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у антикварній книгарні. Письменник не просто переказав її, а ввів деякі нові мотиви за стару основу, щоб скерувати увагу читачів від казкових подій до живого життя, пробудити інтерес до реальних життєвих ситуацій.

Читайте українські народні казки: "Батьківський заповіт", "Пригоди м'яча", "Дідова дочка й бабина дочка", "Красний Іванко і закляте місто", "Розумниця", "Розум та щастя", "Про правду і кривду", "Мудра дівчина", "Про Жар-Птицю та Вовка", "Кирило Кожум'яка", "Яйце-райце", "Про бідного парубка й царівну", "Лисиця і козел у ямі", "Ох". А також — народні казки зі збірки Івана Рудченка «Народныя Южнорусскія Сказки» 1869 року.

 

 

Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) - поетеса і письменниця, народилася в Україні, але довгий час жила в діаспорі, де не перестала радувати дітлахів українськими віршами, оповіданнями і казками. Вона є авторкою книжечок: «Для малят про звірят», «Ой, хто там?», «Котикова пригода», «Моїй матусі» та багатьох інших.

Читайте казки Катерини Перелісної: "Три правди", "Улісі", Казочка про Казочку", "Як котик у школі вчився".

Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) (1902-1995) - українська поетеса і письменниця, авторка численних творів для дітей.

Читайте поезії Катерини Перелісної про Україну, про різні пори року, про квіти та інше.

Віршовані казки Михайла Стельмаха:  "Бурячок і їжачок", "В їжаковім вітряку", "Чому кріт не з'являється на світ?", "Що посієш, те й пожнеш".

Марійка Підгірянка... Під таким лагідним літературним псевдонімом, що звучить у чомусь по-дитячому і водночас з мелодійною поетичністю, увійшла до храму красного письменства жінка-гуцулка,  Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, –  справді народна вчителька...

"Була собі Синиця. Невідомо, що їй збрело в голову, що звила собі гніздо на самім березі моря на невеличкому кущику. Поки море було спокійніше, все йшло гаразд. Синиця нанесла яєць і почала висиджувати їх. Аж ось повіяв вітер, розгулялося море, затопило кущик і з ним Синичине гніздо. Сама Синиця ледве жива втекла, а її яєчка попливли з водою. Ой-ой-ой, як розгнівалася Синиця! Сіла собі на скелі над морем та як почне сварити та лаяти море: "Ти, погане та нікчемне море! Ти, безглузда темна сило! Ти, ненажерна безодне! Ти, нікчемне, непотрібне, некрасиве море! Як ти сміло порушити мою хату, забрати мої яйця! Та я тебе до суду потягну, я тобі на весь світ сорому нароблю, я тобі не дам спокою ні вдень ні вночі, поки мені не вернеш усього, що в мене забрало."..." (Іван Франко)

 

"Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки разів гонили його стрільці, цькували його хортами, ставили на нього капкани або підкидали йому отруєного м'яса, нічим не могли його доконати. Лис Микита сміявся собі з них, обминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибереться на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було сміливішого, вигадливішого чи спритнішого злодія. Дійшло до того, що він у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертавсь з порожніми руками. Незвичайне щастя і його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього..." (Іван Франко)