Українські народні казки
Читайте українські народні казки: "Батьківський заповіт", "Пригоди м'яча", "Дідова дочка й бабина дочка", "Красний Іванко і закляте місто", "Розумниця", "Розум та щастя", "Про правду і кривду", "Мудра дівчина", "Про Жар-Птицю та Вовка", "Кирило Кожум'яка", "Яйце-райце", "Про бідного парубка й царівну", "Лисиця і козел у ямі", "Ох". А також — народні казки зі збірки Івана Рудченка «Народныя Южнорусскія Сказки» 1869 року.
Казки Катерини Перелісної
Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) - поетеса і письменниця, народилася в Україні, але довгий час жила в діаспорі, де не перестала радувати дітлахів українськими віршами, оповіданнями і казками. Вона є авторкою книжечок: «Для малят про звірят», «Ой, хто там?», «Котикова пригода», «Моїй матусі» та багатьох інших.
Читайте казки Катерини Перелісної: "Три правди", "Улісі", Казочка про Казочку", "Як котик у школі вчився".
Твори Катерини Перелісної
Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) (1902-1995) - українська поетеса і письменниця, авторка численних творів для дітей.
Читайте поезії Катерини Перелісної про Україну, про різні пори року, про квіти та інше.
Віршовані казки Михайла Стельмаха
Віршовані казки Михайла Стельмаха: "Бурячок і їжачок", "В їжаковім вітряку", "Чому кріт не з'являється на світ?", "Що посієш, те й пожнеш".
Твори Марійки Підгірянки
Марійка Підгірянка... Під таким лагідним літературним псевдонімом, що звучить у чомусь по-дитячому і водночас з мелодійною поетичністю, увійшла до храму красного письменства жінка-гуцулка, Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, – справді народна вчителька...
"Була собі Синиця. Невідомо, що їй збрело в голову, що звила собі гніздо на самім березі моря на невеличкому кущику. Поки море було спокійніше, все йшло гаразд. Синиця нанесла яєць і почала висиджувати їх. Аж ось повіяв вітер, розгулялося море, затопило кущик і з ним Синичине гніздо. Сама Синиця ледве жива втекла, а її яєчка попливли з водою. Ой-ой-ой, як розгнівалася Синиця! Сіла собі на скелі над морем та як почне сварити та лаяти море: "Ти, погане та нікчемне море! Ти, безглузда темна сило! Ти, ненажерна безодне! Ти, нікчемне, непотрібне, некрасиве море! Як ти сміло порушити мою хату, забрати мої яйця! Та я тебе до суду потягну, я тобі на весь світ сорому нароблю, я тобі не дам спокою ні вдень ні вночі, поки мені не вернеш усього, що в мене забрало."..." (Іван Франко)
"Фарбований Лис" – казка Івана Франка зі збірки "Коли ще звірі говорили" (читати та слухати, відео)
"Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки разів гонили його стрільці, цькували його хортами, ставили на нього капкани або підкидали йому отруєного м'яса, нічим не могли його доконати. Лис Микита сміявся собі з них, обминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибереться на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було сміливішого, вигадливішого чи спритнішого злодія. Дійшло до того, що він у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертавсь з порожніми руками. Незвичайне щастя і його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього..." (Іван Франко)
"Був собі в одного господаря Кіт Мурко, а в другого Пес Бурко. Хоч Пес і Кіт звичайно не люблять один другого, та Мурко з Бурком із самого малку були великі приятелі. От одного разу, саме в жнива, коли всі з дому повибиралися в поле, бідний Мурко ходив голодний по подвір'ю й дуже жалібно муркотів. Господиня рано, вибираючися в поле, забула дати йому їсти — значить, прийдеться бідному терпіти аж до вечора. До лісу було далеко йти, в стрісі горобчиків не чути ніяких. Що тут бідному Муркові робити?.." (Іван Франко)
"Три міхи хитрощів""Мурко і Бурко" – казка Івана Франка зі збірки "Коли ще звірі говорили"
"Було це восени. Біжить Лисичка польовою дорогою та й зустріча їжака. "Добрий день, їжаче-небораче!" — крикнула Лисичка. "Здорова була, Лисичко-сестричко!" — відповів їжак. "Знаєш що, їжаче, ходім зі мною!" "Куди ж ти зібралася?" "Та йду отуди до саду їсти винограду"..." (Іван Франко)
"Був собі у господаря Пес, що жив у великій дружбі з Вовком. Зійдуться, бувало, на краю лісу під старим дубом та й балакають собі то про се, то про те. Пес розповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові розповідає лісові новини. Раз якось говорить Вовк до Пса: "Слухай, Бровко! Я чув, що у твого господаря Свиня має поросяток." "Це правда. Дванадцятеро поросят привела. Такі гарні, кругленькі, рожевенькі, аж любо дивитися." "Ай-ай-ай! — зацмокав Вовк. — У мене аж слина котиться. Дванадцятеро, кажеш? Ах, повинен я цієї ночі навідатися до них..."" (Іван Франко)
"Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю. Вранці-рано вибралися обоє на роботу — ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи. Копають, копають, та Лисиці швидко набридла чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би його побігти в корчі медком поласувати..." (Іван Франко)
"Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості: "Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу." Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем. "Призволяйся, не погордуй. Сама варила." Журавель стук, стук дзьобом — нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з'їла..." (Іван Франко)
"Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькала якась пташка у корчах. Підійшли ближче, а маленька пташка з задертим хвостиком скаче по гілках та цвірінькає. "Вовчику-братику, а що це за пташка так гарно співає?" — запитав Ведмідь. "Цить, Ведмедю, це Королик!" — шепнув Вовк. "Королик? — прошепотів і собі переляканий Ведмідь.— Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?" "Авжеж,— каже Вовк, і обоє поклонилися Короликові аж до самої землі." А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостом махає..." (Іван Франко)
"На дупластій, головастій вербі над річкою звила собі Ворона гніздо. Не сподіваючись ніякого лиха, нанесла яєць, висиділа, а коли повикльовувалися з яєць Вороненята, стара Ворона полетіла шукати для них поживи. Та в дуплі тієї верби загніздилася чорна Гадюка. Вона тільки того й ждала, щоби Ворона вивела молодих, і як тільки стара вилетіла з гнізда, зараз Гадюка вилізла зі своєї нори, вповзла до гнізда, вхопила одно Вороненя і понесла собі на обід. Прилетіла Ворона, бачить, що однієї дитини нема, покракала, покракала та й перестала, бо що мала робити?..." (Іван Франко)
"Був собі в одному лісі дужий та лютий Ведмідь. Піде було по лісі й душить та роздирає все, що потрапить: одного з'їсть, а десятеро й так покине, тільки дарма життя збавить. Ліс був великий, і звірини в нім було багато, та проте страх напав на всіх. Адже ж так і року не мине, а в цілім лісі душі живої не лишиться, коли Бурмило так господарюватиме. Радили раду і присудили звірі так. Вислали до Ведмедя посланців і звеліли йому сказати: "Вельможний наш пане Ведмедю! Нащо ти з нас знущаєшся? Одного з'їси, а десятьох зі злості роздереш і покинеш? Адже так за рік то й душі живої в лісі не стане. Краще ти ось що зроби. Сиди собі спокійно в своєму барлозі, а ми тобі будемо щодня присилати одного з нас, щоби ти його з'їв." Вислухав це Ведмідь та й каже..." (Іван Франко)
"Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.
— Кабане, Кабане, куди йдеш?
— У Київ на ярмарок.
— Візьми й мене з собою.
— Ходімо, куме.
Ішли, йшли, аж назустріч їм Лис..."
(Іван Франко)
"Пасся раз Осел на пасовиську та якось наблизився до лісу, а за пнем сидів Вовк, вискочив до Осла й хотів його роздерти. А Осел, дарма що його за дурня вважають, зараз надумав, що йому зробити. Вовк до нього біжить, а він усміхається так радісно, кланяється йому низенько та й каже: "От добре, от добре, пане Вовче, що ви прийшли. Я вже тут вас шукаю-шукаю!" "А нащо я тобі здався? — питає Вовк..." (Іван Франко)
"Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку — чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає. Мугикав собі тихенько, а далі подумав: «Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли». Буряки були недалеко від його хати. Їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць..." (Іван Франко)
"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й спіткала його тяжка пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в ту хвилину йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся на до мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гоняться, хочуть мені віку вкоротити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, кинув собі на плечі та й несе. Аж надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)
"Зустрілася Лисичка з Раком. Стала й дивиться, як він помаленьку лізе. А далі давай над ним насміхатися: "Ну, та й швидкий же ти, нема що й казати! Справжній неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз по дріжджі послали, а ти аж через рік з дріжджами прийшов та й ті посеред хати розілляв?"..." (Іван Франко)