"Зазирнути в Інтернет? О, це сьогодні справа звична... Переглянути власну електронну пошту. Ознайомитись з найновішими новинами. А потім? Якщо є трохи часу... І якщо хочеться просто усміхнутись... Тоді у кожного є – свої рецепти! Я, наприклад, уже не вперше набираю ім’я... Семен Савченко. Знаходжу сайт «Мистецька Вереміївка». І поринаю у стихію творчості нашого славного земляка. Талановитого гумориста. І не тільки гумориста. Бо, як дізнаємося з вищезгаданого сайта, і ліричні пориви були Семену Савченку не байдужими..." (Володимир Даник)
"Є у мене вірші. І до того ж пісенного плану. Але я не поспішаю шукати до них мелодію і співати під гітару щось новостворене. Бо до вірша чи прямо чи побіжно входять музичні мотиви і реалізувати їх сповна (у мелодії і аранжуванні пісні...) досить непроста справа. І можливо це доречніше здійснити людині, у якої потужний досвід у музичних пошуках. Кажуть, що музика найгостріше сприймається у юності. Що мелодії почуті у юні роки хвилюватимуть людину і у роки подальші, у яких ритмах ця музика не звучала б. Музика моєї юності – це дещо солодкава, але дуже мелодійна музика вокально-інструментальних ансамблів. Але вже пробуджувався інтерес у суспільстві до рок-музики, бо у ній були гострота і динамізм тих часів, що потім настали..." (Володимир Даник)
"Музика, написана колись – може хвилювати і тепер. Але потребує свого, вже теперішнього переосмислення. У мистецтві колись і тепер ніби поруч. І настільки поруч, що і відділити їх одне від одного не завжди і удасться. Скажімо, музику Бетховена я більше уявляв собі як бурю емоцій, що переповнює звуки. Як море звуків, що відтворює і особисту драму композитора, і бурхливі події, що відбувалися тоді навкруг. А оце нещодавно слухав по радіо його сонати і ця музика здалася мені і вдумливою, і ліричною. І дуже суголосною нашим теперішнім і прагненням, і почуванням. Ну, Бетховен – людина у творчості давно і добре відома. Але відразу ж виникло питання – а хто ж виконавець музики... Музики, що зуміла схвилювати..." (Володимир Даник)
"Теперішні нелегкі роки, що їх прожила Україна, можна розглядати з різних точок зору. Скажімо, з точки зору соціологічних опитувань. Чи, можливо, цитуючи думки, висловлені досвідченими, високолобими експертами. А хіба ж не було б цікаво усвідомити, а яким же є цей нелегкий історичний період... так би мовити, у дзеркалі поетичного світосприйняття?! Переглядаю сторінки свіженького видання – а це альманах «Скіфія-2019-Літо»... (канівське видавництво «Склянка Часу»). Тут представлені і просто твори, і твори учасників поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Конкурс проводиться уже удесяте. Отож і хотілося б пробігтися поглядом по віршах учасників конкурсу. А на деяких рядочках і зупинитися. Чому так? Поезія – це насамперед емоційний погляд на світ. І можливо саме тому вірші можуть бути цікавими і для людей, абсолютних далеких від поетичних поривань. І потім – серед учасників обдаровані люди з усієї України..." (Володимир Даник)
"Отож переді мною книга Василя Стуса “Веселий цвинтар”. Книга, так би мовити, з історією і передісторією. Книга, де відкривається розтривожена душа поета у дуже непростий для нього момент. А передісторія у книги така. Це третя збірка поета. А його перші дві збірки “Круговерть” і “Зимові дерева” за радянських часів видати не вдалося. Щоправда, друга з цих книг таки побачила світ у 1970 році, але ж у Бельгії. Книга “Веселий цвинтар” була написана теж у 1970 році і віддрукована у кількості аж... 12 екземплярів. Кожному істинному творцю потрібно бачити, а яка ж безпосередня, емоційна реакція читача. Отож поет і роздав друзям віддруковане. Саме з цією метою. У мене в руках ця ж книга, але видана вже у 1990 році. У Варшаві. Видавничим агентством Об'єднання українців у Польщі. Несподівана у книги назва. Що і невипадково. Бо і книга різнопланова. Тут і римовані вірші, і верлібри. Тут і вірші серйозні за змістом, переповнені гостротою, драматизмом, а то і трагізмом почувань. Тут і твори відверто іронічні. І у цієї назви перегук з іншими думками і книгами..." (Володимир Даник)
"Кажуть, що латиноамериканська кухня є досить гострою. Можна сказати, що далеко не для кожного шлунку… А українська?! Ну, нібито надмірною гостротою не страждає. Однак… теж не без гостроти. Бо і як не згадати жартівливе: "Куме, їжте солоні огірочки… вони гострі!" І у відповідь: "Та нічого… сало також не тупе…" А крім солоних огірків є ще один спосіб додати їжі гостроти – вживати часник... А до речі, яке ваше ставлення... до часникового соку? Не доводилося з чимось таким зустрічатись?!.." (Володимир Даник)
"Про вибори, що підступають… віршами?!
А вибори – це ж трохи... землетрус!
І, може, знов хоч гіршого та іншого
Уперто забажається комусь.
І вже піари солов’їні чуємо –
Про далечінь п’янку... кипіння криз...
Ну, та нічого... ми проголосуємо –
Бач, може, і не гірше, ніж колись!"(Володимир Даник)
"Згадується… Колись надіслав кілька пісенних віршів одному з композиторів Черкащини, а потім одержую відповідь. Мовляв, так, вірші цікаві… Але ще цікавіше, а що у вас вийшло нині, так би мовити… з-під пера! Якби подібне питання у ці дні виникло б у читачів щодо творчих поривань такого майстра слова, як Вадим Крищенко, то хорошою відповіддю на нього могла б бути досить розлога публікація поета у газеті «Літературна Україна» (номер від 23 листопада 2019 року). Приведені там і вірші з пісенним корінням, і вірші загалом не пісенні. Що аж ніяк не применшує ні глибини їх змісту, ні актуальності їх тематики. Вірш, яким розпочинається добірка, має назву «Я нікого уже не боюсь». Поет пише нібито про власне, про глибоко особисте. Але це глибоко особисте дуже близьке думам і прагненням багатьох українців..." (Володимир Даник)
"Кожен поет хотів би, аби вірші, ним створені, знайшли своє пісенне втілення, щоб поетичні рядки, написані ним, приходили до людей у суцвітті співучих голосів. Особливо, коли тема не може не хвилювати. Коли поет хоч трохи причетний до жанру пісні, то, прочитавши щойно створений вірш, уже помічає – тут може бути пісня. А ось чи вона буде – це вже питання… Треба, щоб знайшовся талановитий музикант, якого б вірш зумів схвилювати і який би написав мелодію до нього, який би зміг додати віршу, так би мовити, пісенні крила..." (Володимир Даник)
"Як події гостріш
Та і настрій – ні в дугу!
Не хвилюйся і їж –
Із синесеньких рагу.
І розквітне душа
Після всіх тривожних ран –
Баклажа... баклажа...
Бакла-бакла-баклажан!"(Володимир Даник)
"Питання і важке, й суворе...
Не вирішене! А чого?!
О, це вагомі справи двору...
І двору – ще й не одного!.."(Володмир Даник)
"Питання зле – куди ж іти...
Усе ж туди а чи сюди.
А день грядущий відкрива –
Ну, треба ж... ви таки погляньте:
Бува, що лагідні слова –
Але ж... суворі варіанти!"(Володимир Даник)
"Ніби сонце, що сходить над кручі,
Ніби сяйво стрімкої води,
Наша мова – це диво квітуче,
Без якого серцям не цвісти!"(Володимир Даник)
"Нині у наших бібліотеках помічаєш: усе більше свіжовиданих книг — рідною мовою! І це добре. І беручи до рук ще нечитану тобою книгу, звичайно ж, звертаєш увагу і на те, а хто ж її автор. І ось, проглядаючи біографічну довідку, приведену на одній з книг, читаєш, що автор її... доктор політичних наук і кандидат наук історичних. З славного козацького міста Запоріжжя. Ви запитаєте — а яка ж саме книга?! Не повірите... Отже, книга така: Валентин Северинюк “Популярні українські прислів'я та приказки” (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2019 рік). Але реалії сучасної політики і скарби рідної мови — речі усе ж тісно пов'язані. Бо що таке прислів'я і приказки?! Це життєвий досвід. І досвід не лише чийсь персональний, а цілого народу. А народ наш таки немало настраждався і багато чого набачився. Отож і досвіду більш, ніж достатньо, і для щирої розмови, і для влучного вислову..." (Володимир Даник)
"Не пригаса кипіння струн
І у душі моїй – зима…
Йому сказали: ти – шпигун!
Ось тільки… доказів нема..."(Володимир Даник)
"Кожен письменник насамперед – уважний читач… Отож і бібліотеки йому – не обминути! Бо є книги, які читаєш, а є такі, що і перечитуєш. Бібліотека – це і нові книги, це і зустрічі з читачами, це і ті, ще не освоєні можливості, про які раніше ми і не мали уявлення. Отож заходжу до черкаської центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки. І заходжу з подвійною метою. З одного боку, щоб здати прочитану книгу і, можливо, узяти щось новеньке. З іншого боку метою мого візиту було – подарувати бібліотеці свою нову книгу «Українонько, доле моя…» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік), що побачила світ цього літа..." (Володимир Даник)
"Можна сказати, що викладачам пощастило з аудиторією. Бо студенти — аудиторія чутлива. Аудиторія, що завжди відгукнеться і на цікаву думку, і на дотепне слово. І, мабуть, кожен з викладачів міг це відчути сповна. А коли обстановка на занятті така, що студенти вже трохи втомилися від нелегких і вельми математизованих істин, ось тоді досить пожартувати і втома... Ну, ніби сама собою — кудись зникає! А коли викладацька діяльність поєднується з літературними зусиллями, то і виходять з-під пера жартівливі, короткоформатні, але ж, мабуть таки, змістовні творіння. Бо і студентська тема — це назавжди! І ніякі пекельні віруси цьому не стануть на заваді..." (Володимир Даник)
"Очі і ніжні, і милі!
Юності даль золота.
Ніби вируюча хвиля,
Линуть квітучі літа!
Роки студентські крилаті!
Прийде хвилина оця –
Знову у вальсі кружляти,
Щоб поєднати серця!"(Володимир Даник)
"Події і гіркі, і хижі...
То ж люд скипає, мов ріка:
Матроси у... «Матроській тиші» –
Ця тиша і слизька, й важка!"(Володимир Даник)
"Хто перетинає ранкове шосе:
чи думка прудка, чи весна молода,
чи в вічність відряджений Сковорода
в оклунку сніданок свій бідний несе?..
Ось стане повітря прозорим, як скло,
і їхати буде крізь скло всюдихід,
і вийде – рукою махнути услід –
уся Україна з хвірток і воріт."(Петро Шевченко-Біливода)
