"На Донбасі і горе, і кров,
І розтоптані танками ниви,
Та про місто ми чуємо знов,
Що у нього все ж... назва щаслива!.."(Володимир Даник)
"А нам пам’ять гірка серце крає –
Скільки юних забрала війна!
Все під небом високим минає,
Тільки слава – повік не мина!.."(Володимир Даник)
"Не у хмарах – громом! Тихо, пелюстково
В серці озоветься – колосочком! – слово.
Хвилею стрімкою! Дзвінко, солов’їно –
Озоветься – цвітом! – слово – Україна…"(Володимир Даник)
Володимир Даник – поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович – член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р., 2019 р., 2021 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... Читайте поезії про Тараса Шевченка від Марії Пригари, Володимира Підпалого, Ліни Костенко, Леоніда Кисельова, Уляни Кравченко, Лесі Храпливої-Щур, Андрія Малишка, Костянтини Малицької, Василя Голобородька, Дмитра Луценка, Михайла Ткача, Юрія Рибчинського, Івана Огієнка, Івана Коваленка, Лесі Українки, Любові Пшеничної, Богдана Столярчука, Миколи Тимчака, Сергія Рачинця, Вікторії Климентовської, Грицька Чубая, Олександра Богачука, Лідії Рибенко, Любові Пшеничної, Лозенка Г., Михайла Чигирина, Максима Рильського, Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Володимира Самійленка, Анатолія Камінчука, Марії Чепурної, Марії Хоросницької, Дмитра Чередниченка, Євгена Маланюка, Петра Мельника, Марії Яновської, Марії Дем'янюк.
"А бути все ж літам – стрімкими…
І гомінкими… І тоді –
Авжеж, гартуймо юні рими!
Гартуймо долі молоді.
І це відчується відразу –
О ні, не сум… який там сум!
Бо в серці вишито – Черкаси… –
На фоні невгамовних дум!"(Володимир Даник)
"Творчість – це таїна... Про одного з видатних прозаїків читаєш – кожне речення він записував майже відразу і правки було мало. Можна було інколи сказати, що правки ніби і не було. А про іншого пишуть зовсім не так – переписував свої новели... разів по двадцять. Написане – скорочував нещадно. Ну, що ж... у кожного свій шлях. Мабуть, кожен автор відчуває, а який саме підхід є для нього оптимальним. Головне, аби результат був привабливим для читача. Хтось з письменників починає з поетичних рядків, а вже потім переходить на прозу. А хтось як почав писати прозу, так прозу і пише. А комусь удається поєднати і тяжіння до прози, і поетичне натхнення..." (Володимир Даник)
"Солов’їність нашої української мови?! О, вона виявляє себе у дуже різних напрямках і аспектах... Зокрема і у прізвищах. Прізвищах, що звучать і мальовниче, і привабливо, і соковито! Протягом літ і літ проводячи заняття з студентами, не міг не помітити, які ж вони неординарні та цікаві – українські прізвища! Ну, наприклад – Підопригора… Оридорога… Та і у одній з груп, де цього року проводив заняття, є… ви уявляєте... і Мельник, і Мельниченко!.." (Володимир Даник)
"І ніч бува — чорнюща і тривожна.
Здається, її витримать не можна!
Та ранок і усміхнено, і щиро
Перемагає сумніви й зневіру."(Володимир Даник)
"Ну, хтось не поспіша, а хтось уже й зумів —
Упертий зміст життя... у літери друковані!
Бо що там не кажіть, а крига почуттів,
Коли приходить мить... стає стрімкою повінню."(Володимир Даник)
Ілюстрація Нікіти Тітова. «Ікар».
"Коли написано вже немало, не завжди і згадаєш, з якого приводу створювався той чи інший вірш. Але щодо деяких віршів це згадується. І згадується відразу. Погода і це давно відомо – річ примхлива. Була весна. Дерева цвіли. І раптом... сніг. І подивившись у вікно на вулицю, можна було побачити незвичайну картину – досить-таки рясний цвіт на деревах і... сніг... на дахах будинків і на землі та на асфальті. Сніг усе ж довго не протримався і вже наступного дня його не було, але... написався вірш. І вірш пісенний. І на творчих зустрічах з читачами я цю пісню не раз виконував під гітару. Ось така весняна пісня – ...зі снігом. А вірш, до якого підщтовхнула така несподівана зміна погоди – перед вами..." (Володимир Даник)
"... так завжди і виходить, що —
відхиляємося від традицій і...
повертаємося до них!
Бо і сильні ми
не тільки нашою волею,
а і силою наших традицій!
Бо коли у нас є і воля, і сила...
Ті воля і сила, що з глибин віків...
Ми непереможні!(Володимир Даник)
"Які б вітри навкруг не віяли,
Це ж не реальністю, а мрією -
Коли усе... ну, так як треба...
І ні найменшої халепи!
І щоб ні крику, ні скандалу...
І щоб всі критики — мовчали.
В буденності, бач, непростій -
Стільки проблем і... трохи мрій!"(Володимир Даник)
"Так буває... Щось викличе твій інтерес і ти починаєш тоді шукати. Те, що відповідає напрямку твого інтересу. Шукаєш і... не знаходиш. Але ж бува і навпаки. Коли без особливих зусиль, коли шукаючи уже щось інше, коли несподівано для себе, раптом натрапляєш на щось відповідне твоєму інтересу. Скажімо, такий жанр, як афоризм. Афоризми, написані у гумористичному ключі чи у сатиричному плані, частенько друкуються у розділах гумору у газетах та журналах. Ну, а щодо... афоризмів, написаних, так би мовити, на повному серйозі, то їх публікації у літературних журналах трапляються не часто. Але ж... побачивши таку публікацію, на неї відразу ж звертаєш увагу. Ось у журналі “Всесвіт” (№5-6, 2018 рік) помічаєш афоризми Роже Мюньє (1923 — 2010) у перекладі Віктора Мотрука. І цікаво, як саме подані ці афоризми. Назва публікації “Мудрі думки”. І приведені афоризми пронумеровані. Ну, можливо, щоб полегшити їх цитування. Отож і... сто афоризмів французького автора..." (Володимир Даник)
"Письменник-гуморист Костянтин Світличний, що керував літературною студією “Ровесник” при обласній “молодіжці”, одного разу поділився з нами, тогочасними студійцями, таким своїм творчим секретом. Написавши щось, він відкладав написане... ну, так... тижнів на два. А потім знову повертався до недавно створеної усмішки чи уривку з, так би мовити, серйозної прози. І перечитував, і правив написане на основі вже більш спокійного і виваженого розгляду. З почутого ми і робили для себе такий висновок. Не завжди варто поспішати з оприлюдненням чи опублікуванням чогось свіжоспеченого. І використання подібного підходу себе виправдовувало. Хоча інколи обставини змушували і відступати від цього правила. Та, бува, написане чекало свого часу і місяць, і рік. А інколи і декілька років. Отож оповідання, що його хотілося б нині оприлюднити, написане кілька років тому. Про що ж воно?! Про те, наскільки чутливими бувають діти до вірша і пісні. Та і до звичайного і непретензійного, але ж щирого і доброго слова. А у процесі нинішньої повномасштабної агресії немало страждали не тільки дорослі, а і діти теж..." (Володимир Даник)
"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)
"Стратегія видавництва “Склянка часу” і відповідного журналу, коли пошук нових творів для публікації проводиться і шляхом конкурсного відбору, себе виправдовує. Досвід щодо результатів подібних конкурсів підказує, що перемагають здебільшого вірші і коротка проза, а, скажімо, такий жанр, як есе, дещо відстає. Однак цікаві твори з'являються і у цьому напрямку,тож ситуація може змінитися. Бо есе — це популярний жанр. Бо це особистий погляд автора твору на світ, на нестримний вир життя. І це спонукує нас не тільки прислухатися до почутих і прочитаних думок, а і продукувати, і висловлювати думки власні, ще не звичні для нашого сприйняття і схвильовані. Отож на одному з конкурсів, що проводила “Склянка...”, увагу журі привернуло есе Анни Губіної “Філософія почуттів”. А потім цей твір був опублікований і у журналі..." (Володимир Даник)
"Кобзарство – це мистецьке явище, що належить не тільки історії... Бо є і сучасне кобзарство! Та можна усе ж сказати і так, що кобзарство – завжди сучасне! Бо його творять талановиті і небайдужі люди. І можливо саме тому настільки талановиті і настільки небайдужі, бо їх творчість переповнена любов’ю до України. Отож коли вести мову про кобзарство, то і варто було б звернутися з запитаннями, влаштувати, так би мовити, міні-інтерв’ю з кимось з сучасних кобзарів. Ну, наприклад... з Михайлом Ковалем!.." (Володимир Даник)
До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві".
"Отож трапилась мені на очі у бібліотеці книжка. І назва у неї – «Поезія французького символізму». І мова у ній про таких знаменитих поетів, як Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо. Книга вийшла ніби і давненько (Харків, «Ранок», 2003 рік) і адресована у першу чергу вчителям, що мають викладати зарубіжну літературу. Але книга написана цікаво. Прочитав я її з інтересом і, як мені здається, вона могла б бути цікавою і любителям поезії, і людям, для яких літературні поривання є чимось і звичним, і близьким. Бо усе ж непогано і знати – і якою є поезія, і якою вона була, і якою могла б бути..." (Володимир Даник)
