Володимир Даник. «І цвіт, і сніг, і весна!» – з циклу творів «З письменницького зошита» (частина восьма)

 

 

 

Володимир Даник

З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА 

(цикл оповідок)

 

Завантажити добірку оповідок циклу "З письменницького зошита" від Володимира Даника (txt.zip)

 

І ЦВІТ, І СНІГ, І ВЕСНА!

Коли написано вже немало, не завжди і згадаєш, з якого приводу створювався той чи інший вірш. Але щодо деяких віршів це згадується. І згадується відразу.
Погода і це давно відомо – річ примхлива. Була весна. Дерева цвіли.  І раптом... сніг. І подивившись у вікно на вулицю, можна було побачити незвичайну картину – досить-таки рясний цвіт на деревах і... сніг... на дахах будинків і на землі та на асфальті. 
Сніг усе ж довго не протримався і вже наступного дня його не було, але... написався вірш. І вірш пісенний. І на творчих зустрічах з читачами я цю пісню не раз виконував під гітару. 
Ось така весняна пісня – ...зі снігом. А вірш, до якого підщтовхнула така несподівана зміна погоди – перед вами.

 

 

 

 

 

 

ФЕНОМЕН ЧАРІВНОСТІ

Читаючи детектив, звертаємо увагу на динамічний сюжет, неординарні характери, життєві подробиці. А, бува, і дізнаємося щось несподіване, чого раніше не знали. Скажімо, у одному з детективів розвиток подій був до певної міри пов'язаний з діяльністю казино. 
А у цього казино, як дізнаємось з сторінок книги, були... секретні співробітники. І це були не люди, чия діяльність пов'язана з роботою компетентних органів. Тут мета була вузько прагматична.
Кажуть, що краса... рятує світ. У цьому ж випадку краса використовувалася, щоб, так би мовити... вибити з азартних гравців зайву копійчину. Секретними співробітниками казино було симпатичні дівчата з певними акторськими здібностями. Вони дивилися на гру, що проходила навколо, і нібито не зважувалися зіграти самі. А потім просили у більш досвідчених гравців-чоловіків допомогти, підказати — що і як треба робити. 
Чоловіки, звичайно ж, раді були допомогти таким привабливим особам. Але ж і самі продовжували грати. Ото ж їм і хотілося вразити жіночу уяву — ось, мовляв, які вони... круті та енергійні гравці! Справжні чоловіки... І починали грати... азартніше, ризикованіше! І казино від цього аж ніяк не програвало. На що і був розрахунок.
Отож можна сказати, що феномен чарівності спрацьовував... на всі сто.

 

 

 

 

У СТАНІ ЗАДУМИ

Ну, а чому б письменникам і не пожартувати?! Бо жарт – це ж… завжди посмішка! Це ж квітуча розкутість душі… Отож…
Відбувалися обласні письменницькі збори. Очільник черкаських майстрів слова Володимир Поліщук звернувся до присутніх з пропозицією – треба обрати президію. Відразу ж відгукнулася поетеса Людмила Тараненко і запропонувала:
–    Давайте оберемо…
І згадала одного з письменників-чоловіків.
І при цьому досить несподівано аргументувала власну пропозицію:
–  Бо він спить…
Відомий поет, про якого пішла мова, активно поєднував літературну діяльність з політичною, як депутат обласної ради. Він частенько бував у Черкасах, обласному центрі, однак проживав у іншому місті. Отож і змушений був при цьому мандрувати. Що, звісно ж, не могло не викликати і деякої утоми.
Володимир Поліщук погодився з запропонованою кандидатурою, додавши:
– Ну, він… глибоко задумався!
І подібний коментар усе ж не міг не порадувати, оскільки укотре засвідчив той незаперечний факт, що серед наших політиків таки є... мислячі люди. І навіть такі, що здатні мислити... по-справжньому глибоко. 

 

 

 

МОКРЕНКО І… ПАЛАМАРЕНКО 

Було це ще у радянські часи у Палаці культури «Дружба народів» у Черкасах. Виступали там артисти опери і балету з Києва. Вів концерт відомий актор обласного музично-драматичного театру, енергійний, поважний, високий на зріст чоловік, що досить часто брав участь у подобних заходах і був більше схожим зовні на партійного чи профспілкового діяча, ніж на артиста.
І поки глядачам були представлені уривки з балету «Лебедине озеро», все було ніби нічого. Але тут потрібно було оголосити відомого співака Анатолія Мокренка. А це було дуже відповідальною справою, оскільки у Мокренка було немало заслуг, немало регалій. І все це необхідно було перерахувати, щоб глядач у повній мірі  відчув, оперна величина якого порядку з’явиться на сцені.
І ведучий урочисто почав: – Виступає… народний артист… лауреат премії Українскої РСР… лауреат премії Грузинскої РСР… лауреат Ленинскої премії усього СРСР…
І в цей момент у памяті конферансьє щось «переклинило» і замість Мокренка він раптом оголосив:
– …Анатолій Паламаренко!
Треба віддати належне Анатолію Мокренку, котрий уже почав виходити на сцену. Він усміхнувся і, ніби жартуючи, насварився пальцем на забудькуватого ведучого.
Той відразу ж виправився:
– …Анатолій Мокренко!
Але треба зрозуміти і ведучого – Анатолій Паламаренко і до того, і потім гастролював у Черкасах значно частіше, ніж Анатолій Мокренко. 

 

 

 

 

ЩЕ ОДИН КРОК

А наша рідна українська мова за плином часу — таки розвивається... У тому числі і у цілком конкретних галузях людської діяльності. Скажімо, у спорті. Зокрема, у футболі.
Наприклад, у якомусь ігровому епізоді гравець може поборотися за мяч з гравцями команди суперника, а, може, і ні. Щоб поберегти сили. Бо помічає, що суттєва перевага у цій ситуації на боці суперника.  І треба діяти раціонально. 
А як усе ж подібне становище і прийняття рішення при цьому... передати словами?! А слова бувають і зовсім несподіваними.
Бо нині, слухаючи журналіста, що коментує матч, можемо частенько почути ось таке — гравець не вимкнувся з ситуації. Або гравець — не вимкнувся з епізоду. Тобто перевага у конкретній точці на зеленому газоні було на боці суперника, однак футболіст не ухилився від боротьби і виявився більш спритним та умілим, і це було на користь його команди. І тоді слова, що гравець “не вимкнувся з епізода” звучать, як недвозначна похвала.
І так почали говорити саме зараз. А колись так не висловлювались. Отож ще один крок. У розвитку української мови. Уже на футбольній ниві.

 

На відео: Football Hub. "Динамо" – "Інгулець". Золотий матч. Студія і трансляція гри, 25 квітня 2021 р.

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:

"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)

 

Читайте також на нашому сайті: