"А у споминів – своя логіка... Це ніби невеликі камінчики, що раптом поєднуються у... якусь незбагненну мозаїку! Мозаїку, що її ти можеш так чи інакше коментувати, а ось змінити уже не зміниш. І події, позначені неабияким драматизмом, і речі, що викликають іронічну посмішку – усе це поруч! Усе це ніби краплини бурхливої хвилі тривожної ріки, якою і є – наше життя..." (Володимир Даник)
"Мало не кожен відвідувач інтернету потрапляє на цей гачок. Назва у публікації – така хвилююча! Так зацікавлює… А ще спробуй до публікації добратися. А удалося усе ж добратися, то і розчарування. Нічого цікавого у публікації з такою цікавою назвою і нема. Загальні фрази і повторення давно і добре відомого. А сенсацією, що передбачалася назвою, і не пахне. Але не поспішайте розчаровуватись. Поверніться до назви і перечитайте її кілька разів. Бо саме це – привабливий черв’ячок… На який ви, як довірливий карась, так легко купилися..." (Володимир Даник)
"Є така і проста, і цікава задача. Уявіть собі багатоповерховий будинок. Шлях з поверху на поверх – один і той же. Тоді і питання – а у скільки разів шлях на шостий поверх буде більшим, аніж шлях на другий поверх?! Здавалося б... ну, що ж тут думати! Число 6 поділи на число 2, та й... одержуй результат! Тобто шлях на шостий поверх – у три рази довший. Але... не будемо поспішати. А давайте задамо собі дещо інше питання – а якщо порівняти шлях... на перший поверх і на другий! Бо увійшовши в будинок, ми вже... на першому поверсі. А щоб перейти на другий поверх, треба пройти – одну відстань між поверхами. А щоб пройти з першого поверху на шостий, треба подолати – п’ять таких відстаней! І коли повернутися до питання – у скільки разів шлях на шостий поверх буде більшим, аніж шлях на поверх другий, який же результат одержимо?! Та отож... Тому і числа – річ не така вже і проста. Тому і з числами треба бути уважним..." (Володимир Даник)
"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни” (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на момент написання книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)
"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)
"Коли піар-кампанія ефективна, то і її лозунги – частенько згадуються! Ну, скажімо, на бігборді одне-однісіньке слово – думай… А ти дивишся і дивуєшся! Та ніби ж і так постійно думаємо – як жити і як вижити. А виявилося – лозунг правильний! Бо не встигли відшуміти вибори… і ще минуло трохи часу… як дехто почав думати так, що й голова заболіла. Або інший лозунг – кінець... епохи жадібності! І лозунг такий актуальний, що, можливо, і для інших виборів згодився б. І навіть для іншої політичної сили. Отож люди, що займаються політичним піаром, даремно хліб свій не їдять. Ну, мабуть, хліб з маслом... Бо хто ж лише за хліб такою гидотою... ой, вибачте, не те слово вихопилося... такою напруженою розумовою роботою займатися буде! Бо і лозунги складають замашні. Бо ці лозунги – легко згадуються. І навіть можуть підштовхнути до спроб чогось навіршувати. Не віриться?! А вірш перед вами..." (Володимир Даник)
"Життя… гай-гай… і радістю, й журбою…
Бо і немало – і снігів, і криг!
Степан, бува, іронією злою
Може дістати кожного і всіх.
Степан доводить… бо і вдача – рвійна!
Бо все ж у нього – судження своє.
– У нас начальство – дуже релігійне…
Бо по церквах – завжди поклони б’є!
Свою ж незгоду з ним – зразу ж Микита.
– Даремно ти це зводиш… на хи-хи…
За це потрібно все ж… тільки хвалити!
Бо як-не-як… замолюють гріхи."(Володимир Даник)
"Літературне становлення — це яскраві, щасливі роки! В літературному клубі «Дніпро», чиї засідання проходили увечері в редакції однієї з черкаських газет у ті, уже далекі часи, збиралась симпатична компанія людей захоплених, залюблених у літературу. Читали написане, обговорювали, обмінювались думками… А завершувалися заседання традиційно: кожен з присутніх читав по віршу, власному чи такому, що просто сподобався. Згадуєш і думаєш: як це чудово! Вірші – по колу…" (Володимир Даник)
"Не забулося… Ні, збереглось!
І угору – до сонця! – ростиме
Золотистим безмежжям колось
Оце слово святе – побратими.
І почується раптом – гримить…
Бо минуле – як блискавка з хмари!
Кажуть, серце Вкраїни лежить
Десь побіля Холодного Яру..." (Володимир Даник)
"Іван Семенович Дробний... Людина, поет, особистість... Яким він був? Яким він залишився у нашій пам’яті?! Людина підкреслено-скромна, він усе ж був постаттю помітною, наділеною багатьма і суто людськими, і творчими чеснотами. Йому було і кого, і що згадати. Його щирі і трепетні спомини про Василя Симоненка завжди з теплотою і зацікавленням сприймалися і колегами по перу, і широкою читацькою аудиторією. Прекрасний поет, Іван Дробний, був і чудовим оповідачем. Йому було тісно у суто поетичних рамках. І він активно виходив за ці рамки і говорив... Про літературу і про життя. А йому таки було що сказати. .."
(Володимир Даник)
"Миші?! Славили Кота!
Ну, методика проста...
Гомінка і гонориста –
Головне... відсутність змісту!
Кіт, бува, усе ж бо спить,
Але у потрібну мить,
У нічну тривожну пору
Він – підступний і бадьорий!"(Володимир Даник)
До добірки короткої прози Володимира Даника увійшли такі новели: "Вісімсот романтиків", "Там, де і Дмитро...", "І це – добре!", "Це – професійне...", "Грати – треба вміти!", "А так – це ж пам’ять...", "І все одно – смачно!"
"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)
"Живемо у часи, коли багато що оновлюється і набуває нових барв. І слова, нібито давно знайомі, уже вживаємо у дуже несподіваних для себе випадках. Та і нові слова з’являються. Слово інавгурація і чути, і читати доводилося. І переважно це було пов’язано з початком виконання президентських обов’язків. Нині ж це слово було уже адресовано початку нового навчального року у технологічному університеті... Бо на об’яві повідомлялося, що має бути інавгурація... нового (2019 – 2020) навчального року у цьому уже добре відомому виші. Звичайно ж, урочистості з приводу початку занять проводилися у технологічному універі і раніше. Але ж слово інавгурація вживалося з цього приводу уперше. А нове слово – це і новизна у його фактичному втіленні. Отож у чому себе виявила новизна у проведенні університетського свята?! Свята, на якому, до речі, було немало поважних гостей... Можливо, усі елементи новизни цього вельми традиційного свята і не згадаю, бо їх загалом було немало. Мова йтиме лише про те, що найбільше запам’яталося..." (Володимир Даник)
"Знов завзяте чути – …ух!
І вигуків море.
А життя усе ж бо рух –
Чи униз… чи вгору.
Хор питань – де… і коли… –
Квітне буревійно.
Як у кризу увійщли –
Треба з неї вийти!"(Володимир Даник)
"Ну, та що ви... ніхто не кисне
На тривожній такій межі!
Є у нас і народна пісня
Та і посмішка від душі..."(Володимир Даник)
"Наснилось калині,
Що хлопця любила.
Від згадки про те паленіли уста,
А вже ж і не літо, осіння сльота.
А вже ж і не осінь, холодна зима.
І вітер б’є в очі і сонця нема.
Наснилось калині,
Що хлопця любила.
З вогню в нього губи,
Її він голубив…"(Володимир Даник)
"Так, цю книгу треба і читати, і дивитись. І навіть більше дивитись, аніж читати. Бо це книга карикатур відомого українського художника. Любимо карикатури?! Звичайно ж, любимо... Але, бува, поглянувши на карикатуру... усміхнувшись... засміявшись... можемо усе ж і не звернути увагу на те, хто ж... творець дотепного малюнка. А тут у книзі порівняно невеликого формату, книзі, де трохи більше, ніж шістдесят сторінок, карикатури одного художника. Отож і не помітити, а хто ж малював... ну, просто неможливо. Бо і загалом книги художників-карикатуристів зустрічалися мені не часто. [...] Отож, книга Анатолія Василенка “Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки”..." (Володимир Даник)
"Ще ніби... жодного удару!
Іще незрозуміло всім,
Що грім ще схований у хмарах –
Такий важкий, тривожний грім..."(Володимир Даник)
"Питання настільки всеохопне, що... краще за нього і не братися! Бо щоб сказати щось суттєве з цього приводу, треба дуже вже багато знати. Та і буде це схоже більше на дослідницьку діяльність ученого, аніж на не дуже вже і розлогі письменницькі роздуми. Але ж... думки і хвилювання, логіка і почуття! Це ніби і поруч, і в той же час, здається, вони не дуже і співпадають одне одному. А інколи і зовсім протилежні. Це два (і до того ж дуже різних!) способи пізнання світу. Які у чомусь дублюють один одного, а у чомусь доповнюють. І кожен з них, бува, веде до істини, а, бува, приводить і до помилок. А як же без помилок? Бо кожен з нас приймає рішення, ну, хоча б прийшовши на вибори. І що ж у цьому прийнятті рішення важливіше – логіка... почуття... чи якийсь і зовсім незрозумілий коктейль з першого і другого! Ну, наприклад, є якийсь проект, є якась ідея... Ніби усе логічно, ніби усе правильно, а ідея чомусь не спрацьовує!.." (Володимир Даник)