"Літературне становлення — це яскраві, щасливі роки! В літературному клубі «Дніпро», чиї засідання проходили увечері в редакції однієї з черкаських газет у ті, уже далекі часи, збиралась симпатична компанія людей захоплених, залюблених у літературу. Читали написане, обговорювали, обмінювались думками… А завершувалися заседання традиційно: кожен з присутніх читав по віршу, власному чи такому, що просто сподобався. Згадуєш і думаєш: як це чудово! Вірші – по колу…" (Володимир Даник)
"Іван Семенович Дробний... Людина, поет, особистість... Яким він був? Яким він залишився у нашій пам’яті?! Людина підкреслено-скромна, він усе ж був постаттю помітною, наділеною багатьма і суто людськими, і творчими чеснотами. Йому було і кого, і що згадати. Його щирі і трепетні спомини про Василя Симоненка завжди з теплотою і зацікавленням сприймалися і колегами по перу, і широкою читацькою аудиторією. Прекрасний поет, Іван Дробний, був і чудовим оповідачем. Йому було тісно у суто поетичних рамках. І він активно виходив за ці рамки і говорив... Про літературу і про життя. А йому таки було що сказати. .."
(Володимир Даник)
До добірки короткої прози Володимира Даника увійшли такі новели: "Вісімсот романтиків", "Там, де і Дмитро...", "І це – добре!", "Це – професійне...", "Грати – треба вміти!", "А так – це ж пам’ять...", "І все одно – смачно!"
"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)
"Завітавши до обласної юнацької бібліотеки імені Василя Симоненка у Черкасах і здавши поетичну книгу автора-черкащанина, прошу бібліотекаря принести щось із книг Ліни Костенко. Мені приносять гарно оформлену книгу «Мадонна Перехресть» (Київ, «Либідь», 2012 рік). Цю книгу я вже читав. Але ж з моменту прочитання минув уже певний час. Отож відразу ж і думка – а чому б і не перечитати?!.. Вірші, що увійшли до згаданої вище книги, були і новими, і раніше недрукованими. Сама книга поезій була присвячена доньці Ліни Костенко. І це вносило певний особистісний аспект у духовну ауру книги. Книга прекрасно оформлена. Там немало фотографій, що запам’ятовуються. У тому числі і світлини з особистого архіву Ліни Костенко." (Володимир Даник)
"Зазирнути в Інтернет? О, це сьогодні справа звична... Переглянути власну електронну пошту. Ознайомитись з найновішими новинами. А потім? Якщо є трохи часу... І якщо хочеться просто усміхнутись... Тоді у кожного є – свої рецепти! Я, наприклад, уже не вперше набираю ім’я... Семен Савченко. Знаходжу сайт «Мистецька Вереміївка». І поринаю у стихію творчості нашого славного земляка. Талановитого гумориста. І не тільки гумориста. Бо, як дізнаємося з вищезгаданого сайта, і ліричні пориви були Семену Савченку не байдужими..." (Володимир Даник)
"Теперішні нелегкі роки, що їх прожила Україна, можна розглядати з різних точок зору. Скажімо, з точки зору соціологічних опитувань. Чи, можливо, цитуючи думки, висловлені досвідченими, високолобими експертами. А хіба ж не було б цікаво усвідомити, а яким же є цей нелегкий історичний період... так би мовити, у дзеркалі поетичного світосприйняття?! Переглядаю сторінки свіженького видання – а це альманах «Скіфія-2019-Літо»... (канівське видавництво «Склянка Часу»). Тут представлені і просто твори, і твори учасників поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Конкурс проводиться уже удесяте. Отож і хотілося б пробігтися поглядом по віршах учасників конкурсу. А на деяких рядочках і зупинитися. Чому так? Поезія – це насамперед емоційний погляд на світ. І можливо саме тому вірші можуть бути цікавими і для людей, абсолютних далеких від поетичних поривань. І потім – серед учасників обдаровані люди з усієї України..." (Володимир Даник)
"Хто перетинає ранкове шосе:
чи думка прудка, чи весна молода,
чи в вічність відряджений Сковорода
в оклунку сніданок свій бідний несе?..
Ось стане повітря прозорим, як скло,
і їхати буде крізь скло всюдихід,
і вийде – рукою махнути услід –
уся Україна з хвірток і воріт."(Петро Шевченко-Біливода)
"Існує і така думка. Читача (і слухача, і глядача теж!) треба посилено розважати, бо і життя нині дуже нелегке. Отож розважати і розважати, аж поки бідолашний читач (і слухач, і глядач теж!) і зовсім не втратить терпіння від такого завзятого розважання! Але є видання і для людей мислячих, де можна знайти і глибоку за змістом поезію, і цікаву прозу, і неординарну публіцистику. У таких видань, може, й не надто великий тираж, але таку книгу береш до рук, щоб, прочитавши її раз, потім іще не раз до неї повернутися..."
(Володимир Даник)
"Яким би тривожним не був час, у якому ми живемо, а ми його так чи інакше намагатимемось осягнути. Чи нині – у процесі розвитку подій. Чи потім, коли усе це стане спомином. Колись, у часи горбачовської перебудови, тиражі літературних журналів зашкалювали. Бо і у тих часах, і у змісті видань було немало новизни. Та і читач мав більші можливості долучитися до журналів. Але ж важливість журналів усе ж визначається не тільки тиражем і тим, чи дуже бідують читачі, що хотіли б журнал прочитати. Бо сила видання, як не поглянь, у силі його прикладу. У глибині змісту. Та і у самому факті існування журналу. Бо саме це одна з координат, що визначають духовний та інтелектуальний потенціал суспільства. На нинішньому нелегкому етапі, певна річ. Бо самою «розважалкою» і примітивом не відбудешся. Як би той слизький і ядучий примітив не розхвалювали! Ось такі думки були у мене, коли я і переглядав, і читав журнал «Березіль». №3 за 2019 рік... Бо журнал – це така різнопланова річ, що її читаєш у різний час. Щось відразу ж... А до чогось повертаєшся з часом..." (Володимир Даник)
"...Отож бліц-інтерв’ю з Пилипом Юриком. Чому саме з ним?! Бо гуморист, а гуморист завжди заряджений на творчість. Бо за свої гумористичні твори він був удостоєний не тільки зворушливих слів від шанувальників красного письменства, а і літературних премій. І ще. Україна шукає шлях – до кращого майбутнього! А Пилип Юрик, опікуючись своїм добре вже знаним Письменницьким порталом, шукає шлях – до українського читача. Шукає для себе і для багатьох інших українських авторів. І це не може не викликати поваги..." (Володимир Даник)
.jpg "Володимир Даник. Які ж вони, поети? Цикл статей про відомих літераторів.")
"На життєвім плетиві доріг
"... Завітавши до нашої обласної бібліотеки, забиваюся у куток, у який зазирають спраглі до поезії читачі, переглядаю вміст вагомих і трохи переповнених книжкових полиць. І відразу ж пульсує думка – а що ж новенького?! Такого, що ще не читав... Нещодавно виданого... Аж ось і помічаю – книга поезій Віктора Женченка «Партитура буття» (Київ, «Жнець», 2016 рік). Книга має приємну зовнішність, з її обложки приязно усміхається і сам автор, і ніби каже – не ледачкуйте, шановні читачі... Читайте поезію! Вона того варта... " (Володимир Даник)
"Інтернет – це і спілкування! Коли публікації на літературну тематику, то коментарів здебільшого небагато. Але вони усе ж з’являються. З’являються і запитання. Ну, скажімо... чи варто писати російською мовою в умовах зовнішньої агресії, в умовах гібридної війни. Мовне питання... О, у нього глибоке коріння! Питання гостре... І надміру загострювати його не варто, але ж і забувати про нього не треба. У цього питання немало аспектів і відразу ж на нього не відповіси. Але все ж, як мені здається, не треба ставити знак рівності між імперськими апетитами політиків і щирими літературними творами та публіцистикою, написаними російською мовою, бо серед них, цих творів, немало таких, що відстоюють українську позицію..." (Володимир Даник)
"Переді мною книга, що має назву «Спинилось літо на порозі». У книги і оформлення відповідне – коли дивишся на обкладинку книги, то вона ніби переповнена… сонцем! Сонцем, яке випромінює свої теплі, ніжні промені – усім нам. І автор книги добре усім відомий – Максим Рильський… І книг у цього поета (і не тільки поета) дуже немало. Але ж його книг, адресованих дітям, ще читати не доводилось. Бо і на обкладинці книги Максима Рильського «Спинилось літо на порозі» є напис, що належить вона до серії «Бібліотека шкільної класики. Позакласне читання». Автору цих рядків твори Максима Рильського читати, звісно ж, доводилось. Але ця книга… ну, ніби дозволяє поглянути на творчість видатного поета з дещо несподіваної точки зору! Та і передмова до книги, написана Тетяною Щегельською, хоч і коротка, але ж глибока за змістом і вдумлива. І над багато чим і справді ж варто замислитись..." (Володимир Даник)
"Послухайте, вельмишановні, а ви читаєте книги та літературні журнали? А, може, навіть, і перечитуєте?! Якщо так, то це ж добре. Бо це справа, певна річ, варта уваги. Бо відразу ж знаходиш і вірші, і окремі рядки, прочитавши які хочеться зупинитися і замислитися..." (Володимир Даник)
"Доля України тісно пов’язана з долею української книги. А українська книга – це не тільки пізнавальне явище. Це і вагомий політичний фактор. Українці – мислячі люди. Вони тягнуться і тягнутимуться до книги. Бо книга, яка варта уваги, це і знання, і досвід, і духовне горіння. Це і активний пошук шляхів у майбутнє. Українські видавці – це цікаві люди. І вони видають не тільки книги. Вони і у приватній розмові можуть видати таке, що ні в одній книзі чи газеті не вичитаєш. З такими людьми цікаво спілкуватися, бо головний нерв їхньої діяльності – книги... Вже видані і ще не видані в Україні. Олександр Апальков, що очолює міжнародне видавництво та літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas», не тільки досвідчений видавець, а і цікавий прозаїк. Не читали?! Буде нагода – прочитайте!.." (Володимир Даник)
"Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися. Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників: "А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!" Я відповів: "Ну, два-три рази..." У інших колег по роботі теж була така ж думка. Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив: "Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати!..." (Володимир Даник)
"Інколи бачимо щось нове. І щоб це охарактеризувати, знаходяться нові і слова, і фрази. А бува, що явище ніби і відоме, а слова для нього — вже інші... Бо і за течією літ уже і трохи інша точка зору. Свій внесок у розвиток мови приходить і... від українського футболу. У висловлюваннях болільників, у оцінках того, що відбувається на зеленому газоні, від коментаторів, у інтерв'ю відомих фахівців можна почути слова — ставити автобус... Невже це про футбол?! Так, про футбол. Слова ці вимовляють і вкрай серйозно, і дещо іронічно. А зміст у них такий. Грають дві команди. І одна з них, так би мовити... ставить автобус! Тобто демонструє закритий варіант гри, захищаючись мало не усім складом. І такий футбольний поєдинок у великій мірі перестає бути видовищним. Звідки узявся подібний вираз?! Ну, можливо з таких міркувань..." (Володимир Даник)
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
