Володимир Даник
ЯКІ Ж ВОНИ – ПОЕТИ…
То які ж вони – поети?! І які ж їхні вірші… Вірші, що просто вихлюпнуті з глибин схвильованої душі… А вони ж різні! І поети, і вірші… Бо надто різні і людські долі. Адже саме непроста людська доля, прожите і пережите – за кожним рядочком того чи іншого вірша! Бо кожен вірш – ніби розмова... Між автором і читачем! А про що ж говорити, як не про щось найбільш хвилююче?! Уміння щось сказати... і поетичним рядком теж... це добре, а зміст... а це і особистість поета, і ним щось глибоко пережите... ну, цього ж у когось не позичиш!
Є книги... у тому числі і поетичні... які береш до рук з особливим почуттям. Це коли автора книги хоч трохи знаєш. Хай навіть знайомий лише поверхово. І ще одна річ цікава – а яка ж вона нині... українська поетична книжка! Бо і поліграфічні можливості нині набагато кращі... і оформлення книг співзвучне мотивам цієї непростої і квітучої епохи... та і самі вірші... які ж вони!
Отож завітавши до нашої обласної бібліотеки, забиваюся у куток, у який зазирають спраглі до поезії читачі, переглядаю вміст вагомих і трохи переповнених книжкових полиць. І відразу ж пульсує думка – а що ж новенького?! Такого, що ще не читав... Нещодавно виданого...
Аж ось і помічаю – книга поезій Віктора Женченка «Партитура буття» (Київ, «Жнець», 2016 рік). Книга має приємну зовнішність, з її обложки приязно усміхається і сам автор, і ніби каже – не ледачкуйте, шановні читачі... Читайте поезію! Вона того варта...
За плином літ автор цих рядків прийшов до висновку – вірші кожного з поетів треба для себе... відкривати! І найлегше це зробити тоді, коли чуєш віршовані рядки з уст самого поета. Колись, ще на початку власної творчості, на одному з літературних свят у Черкасах я і мав змогу почути вірші Віктора Женченка у його власному прочитанні. Вірші сподобались. Потім (уже через літа, коли я уже був членом письменницької спілки) до нашого технологічного університету, де я працюю, завітали гості з Києва – поети Борис Пономаренко і Віктор Женченко. І на творчій зустрічі з студентами і я разом зі столичними поетами міг прочитати свої вірші. Вірші обох поетів залишили приємне враження, але щоб по-справжньому осягнути палітру творчих барв поета, треба прочитати його книги.
І ось у мене у руках – книга поезій Віктора Женченка... Так, саме такою, мабуть, і має бути сучасна українська поетична книжка... Крім віршів тут є немало фотографій, де поет поруч з близькими людьми, друзями, знайомими. І серед них люди, яких знає вся Україна. Книга елегантно видана, її зручно читати. Та і самі вірші не розчарували, бо у них відразу ж відчувається живий пульс літ, що минули, і нестримне буяння днів теперішніх. Поета хвилює, а якою ж вона є – Україна... І якою їй бути! Схвильовані і зболені рядки змушують не раз і зупинитись, і замислитись.
Нас охоплюють потоки інформації, бо і книги, і газети, і радіо, і телебачення… А нині – ще й інтернет! І як тут не погодитись – а ми ж таки немало знаємо... Про що ж?! Та про все підряд! Але ж багато... та, мабуть, іще більше... ми не знаємо. Бо лише з цієї книги я дізнаюся, що Віктор Женченко не тільки лауреат літературних премій, а і оперний співак, заслужений артист України.
І відразу ж думка – оце якби... ну, скажімо, по радіо... у одній з передач прозвучав спів цього поета, а вже потім вірші, то можливо і вірші сприймалися б гостріше, об’ємніше, вразливіше! Отож зверніть увагу на цю книгу. Бо українська поезія заслуговує того, щоб її читали. І навіть, щоб за плином літ – і перечитували.
Стаття надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на нашому сайті:
