Володимир Даник. "Ті рядки, що вражають…" (есе про Петра Біливоду, луганського поета і журналіста)

 

Володимир Даник

ТІ РЯДКИ, ЩО ВРАЖАЮТЬ…

То виписуємо газету «Літературна Україна»… чи ні?! Та, звичайно ж, виписуємо. Бо і чого ж не виписувати, коли поетичні поривання твою вразливу душу не обминули?! А публікацій поетичних у цьому виданні немало. І публікацій цікавих. Але є і такі публікації, що просто вражають. Хоч ти таку публікацію можеш помітити не зразу. Заважає бурхливий потік подій, тривожна суєта наших буднів. Але ж приходить мить…
Ось переді мною номер «Літературної України» ще від 9 березня 2017 року. Свого часу дещо з цього випуску я вже встиг прочитати. Переглядаю газетні сторінки і… Мою увагу привертає розлога (на цілу сторінку…) поетична публікація. Вірші Петра Біливоди. Невелика передмова до них Станіслава Бондаренка, що був на момент виходу газети її редактором. Що теж не може не привернути уваги до надрукованих віршів.

Справжнє ім’я поета (і журналіста!) Петро Шевченко. А Біливода – псевдонім, обумовлений тим, що митець народився у селищі Біловодськ Луганської області.
Петро Шевченко, як журналіст, розслідував питання, пов’язані з корупцією. І загибель його окутана таємницею.   
Поета уже більше двадцяти років немає поряд з нами, а вірші його надруковані. Бо і самі вірші яскраві і неординарні. Бо і поета високо цінували колеги по перу. Зокрема і такий поет, як Петро Перебийніс.  
Станіслав Бондаренко пише у передмові про те, що поезія Петра Біливоди «…чиста, совісна, щемлива». І це і справді так.
Бо там є рядки, що вражають… Незалежно від того, коли вони написані. Чи більш, ніж двадцять років тому… чи ще раніше.
Бо є у віршах поета неабиякі і глибина, і таїна. Отож і хотілося б уважніше перечитати ті рядки Петра Біливоди, що чи не найбільше зачепили своєю щирістю і гостротою. Бо інколи поетичні рядки можуть сказати і щось настільки переконливе, наскільки суттєве з різних точок зору, що інакше ніби і не скажеш. І поет сам не міг цього не усвідомлювати –

 

Бо і здатність поезії відкривати і навколишній світ, і власну долю поета є тим, що веде до високих істин, а не до гірких обставин, що інколи і притоптують і нищать –

 

Драматизм української історії… драматизм чиєїсь конкретної долі… о, це не може не переповнювати і вир схвильованих думок, і невгамовне кипіння віршованих рядків –

 
  Бо і доля поета, якому усе ж вдалося спалахнути творчо, аж ніяк не може бути занадто простою –

 

А ось у вірші «Вчитель» мова йде про звичайну людську долю, де і простоти, і непростоти… більш, ніж достатньо!

 
Та і до болю звична, нібито невиразна життєва проза усе ж може бути осяяною неабиякою поетичністю –

 

Поет у вірші з несподіваною назвою «Тригранний сонет» виявляє свій непоказний, не декларований надміру патріотизм, що пронизує і душу, і вірші –

 

І у поетичних рядках більше реального, зваженого погляду на світ, аніж безхмарного романтизму. Але ж є там і непохитна віра в Україну і українців –

 

І ця віра у нашу спільну мету, у нашу спільну долю саме тому і переконлива у поетичних рядках, бо справжня –

 
Поет відчуває нерозривність долі України і непростої власної долі. Хоч вона ця доля пронизана неабияким драматизмом. Про це у вірші з назвою «Меморіал».

 

Якими б стривоженими і почорнілими від хмар не були роки і обставини, але ж ранок – це завжди надія.

 

Та і нібито звичайні рядки про навколишній пейзаж – ранок… ранкове шоссе… – усе ж можуть бути переповненими і хвилюванням, і глибокою філософічністю –

 

Так, є рядки і вірші, що – крізь роки… Є почуття, що – не згаснуть! І ще не раз буде нагода і усвідомити це, і переконатися в цьому.

 

На відео: світлини із сімейного альбому від дружини Петра Шевченка - пані Галини.

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

Читайте також на нашому сайті: