"Одного дня в дитячий садок привели двох новачків - п'ятирічних хлопчиків Толю й Колю. Їх привели мами. Хлопчики познайомились. Толя запитує Колю: - Де працює твоя мама?.." (Василь Сухомлинський)
"Уночі була хурделиця. Намело кучугури снігу. Рано-вранці у школу йшло троє дітей — Юрко, Михайлик і Ніна. Всюди коло хат з'явилися люди. Відкидали лопатами сніг, прокладали доріжки. Ось хатина бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного двору. Нікого не видно..." (Василь Сухомлинський)
"Сергійків старший брат Максим пішов служити в армії. Надіслав брат додому листа. Пише, що служить далеко-далеко, біля самого моря. А там усе не таке, як удома: скрізь каміння, і море безкрає, суворе... «Сергійку,- пише брат.- Піди в поле, зірви колосок пшениці, поклади в конверт і надішли мені»..." (Василь Сухомлинський)
"Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету. Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає..." (Василь Сухомлинський)
"Величезний красивий метелик сів на червону квітку канни. Махаон. Сів і ворушить крильми. До Махаона підкрався хлопчик і спіймав його. Тріпочеться метелик, а вирватися не може. Хлопчик приколов його великою шпилькою до аркуша паперу. Крильця метелика й зів'яли. .." (Василь Сухомлинський)
"Був травневий сонячний ранок. На зелених луках, що починалися зараз же за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок. Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку. Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи. Коли це дівчинка побачила діда..." (Василь Сухомлинський)
"У садку росте стара вишня. Маленький хлопчик Олесь побачив недалеко від неї маленьку вишеньку та й питає дідуся: — Дідусю, де взялася ця маленька вишенька? — З кісточки виросла, — відповів дідусь..." (Василь Сухомлинський)
"Миколка прийшов сьогодні до школи дуже рано. На лавці під високою тополею сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися на дерево. Щось зацікавило їх там. В очах дівчаток хлопчик помітив тривогу. Коли це знялася пташка, забилася, запищала тривожно. І тої ж миті перед лавкою щось упало. Миколка зрозумів: пташеня випало з гнізда, а мати його тепер у розпачі...." (Василь Сухомлинський)
"Мати послала Олега й Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе. Зраділи близнята: давно не були в дідуся. "У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо",— думають хлопці. Принесли дідусеві нову вишиванку, що мати передала. Подякував дідусь і каже: "Ідіть, діти, в садок, їжте яблука..."" (Василь Сухомлинський)
"Це було темного зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі. Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок. Що воно дзвенить? Іду, прислухаюся..." (Василь Сухомлинський)
"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі...." (Василь Сухомлинський)
"Мишкові купили велосипед. А живе він поруч зі школою. Між садибою його батьків і шкільною садибою - сад, так що й їхати ніде. Мишко привів свого велосипеда, мов коня на вуздечці. Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, педалі, руль. Велосипед всім подобався. Діти заздрили Мишкові..." (Василь Сухомлинський)
"Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло. Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками..." (Василь Сухомлинський)
"Під гіллястою липою сидів Старий Учитель, записував до школи дітей. На зеленій галявинці було тихо. Новачки ніяковіли, чувся стриманий шепіт батьків. До вчителя підійшов сивий дідусь. Учитель пильно подивився на дідуся, заплющився на мить і знову глянув йому в вічі. Він пізнав свого першого учня..." (Василь Сухомлинський)
"Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці. Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться..." (Василь Сухомлинський)
До цієї збірки увійшли такі оповідання і казки Василя Сухомлинського:
"Я намагався уявити кожного з моїх вихованців дорослою людиною. Мене тривожили думки: яким громадянином, якою людиною ти станеш, малюк? Що ти принесеш суспільству, в чому буде твоя радість, чим ти захоплюватимешся і чим обурюватимешся, в чому знайдеш своє щастя, який слід залишиш на землі? Як учитель і вихователь я прагнув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть, — любов до Батьківщини і свободи, непримиренність до поневолення й гноблення людини людиною, готовність віддати свої сили і життя в ім’я високих ідеалів — щастя та свободи людей. Дуже важливо, щоб високі слова про Батьківщину її величні ідеали не перетворилася у свідомості наших вихованців на гучні, але пустопорожні фрази, щоб вони не знебарвилися, не злиняли, не стерлись від частого вживання..." (Василь Сухомлинський)
"У старого селянина тяжко захворів єдиний син Михайлик. Батько й мати дуже любили малого, їхні серця стискалися від болю при гадці, що той може померти. Що ж тоді робитимуть? Другий син у них не народиться, бо вони вже старі. Два старші сини загинули на фронті. Михайлик же — їхня єдина втіха. Хлопчик лежав біля вікна й важко дихав. Лікар тихо сказав: - У нього хворе серце. Ліки безсилі..." (Василь Сухомлинський)
"Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям. Скільки й пам’ятаю, стоїть вона, як сторож. Якось питаю маму: "Скільки літ тополі? Хто її посадив?" "Не знаю, — відповідає мама. — Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова..."" (Василь Сухомлинський)
"Розумова праця учня, успіхи та невдачі в навчанні — це його духовне життя, його внутрішній світ, нехтування яким може призвести до сумних наслідків. Дитина не тільки взнає щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоко особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається. Учитель для маленької дитини — живе втілення справедливості. Подивіться в очі учневі першого класу, що дістав незадовільну оцінку... Дитина не тільки почуває себе нещасною, а й проймається почуттям неприязні, а нерідко — й ворожості до вчителя. Учитель, який ставить двійку, по суті, за те, що дитина чогось не зрозуміла, здається дітям несправедливою людиною..." (Василь Сухомлинський)
