Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
Розділ "РОКИ ДИТИНСТВА"
БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ЖИТТЄВОГО ІДЕАЛУ
Я намагався уявити кожного з моїх вихованців дорослою людиною. Мене тривожили думки: яким громадянином, якою людиною ти станеш, малюк? Що ти принесеш суспільству, в чому буде твоя радість, чим ти захоплюватимешся і чим обурюватимешся, в чому знайдеш своє щастя, який слід залишиш на землі?
Як учитель і вихователь я прагнув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть, — любов до Батьківщини і свободи, непримиренність до поневолення й гноблення людини людиною, готовність віддати свої сили і життя в ім’я високих ідеалів — щастя та свободи людей. Дуже важливо, щоб високі слова про Батьківщину її величні ідеали не перетворилася у свідомості наших вихованців на гучні, але пустопорожні фрази, щоб вони не знебарвилися, не злиняли, не стерлись від частого вживання. Особливо неприпустимо вкладати в уста маленьких дітей слова, які вони ще не розуміють. Те, що для народу є святинею, може через це перетворитися на пустий звук.
Як у маленького деревця, що ледве звелося над землею, дбайливий садівник зміцнює корінь, від сили якого залежить життя рослини протягом кількох десятиліть, так і вчитель повинен дбати про виховання у своїх дітей почуття безмежної любові до Батьківщини, відданості національним інтересам. Виховання цих якостей починається з того часу, коли дитина починає бачити, пізнавати, оцінювати навколишній світ.
Дуже важливо, щоб дітям було дороге все створене старшими поколіннями, все здобуте і завойоване в тяжкій боротьбі за свободу та незалежність країни. Батьківщина починається для дитини зі шматка хліба і ниви пшениці, з лісової галявини і блакитного неба над маленьким ставом, з пісень і казок матері над колискою. В золоту пору дитинства, коли діти особливо чутливі і до слова, і до образу, і до душевного світу іншої людини, треба донести до дитячих сердець усе, чим пишаються старші покоління, розповісти про те, якою ціною завойоване щастя вільної праці. Я прагнув не допустити безтурботної насолоди життєвими благами. Пізнання дитиною навколишнього світу й самої себе не повинно бути однобічним. Пізнаючи світ і самих себе, діти зобов’язані по крупинці усвідомлювати свою відповідальність за матеріальні й духовні цінності, створені старшими поколіннями.
«Подорожі» в минуле рідного краю — так називалися наші екскурсії й походи в поле, в ліс, на берег річки, в сусідні села. Я прагнув показати дітям те, що зв’язує минуле і сьогочасне в духовному житті нашого народу.
Кажу малюкам:
— Перед вами тучна нива, наливається колосся пшениці. У важке літо 1941 року тут розгорівся бій між групкою наших бійців і ротою фашистів. Тут загинули наші герої. Погляньте, діти, на широкі поля. Горбочки — це безіменні могили; земля зберігає пам’ять про їхні подвиги. Тисячі горбочків — це тисячі безіменних могил, — земля береже благородну кров героїв, а серце народу вічно береже пам’ять про їхні подвиги. Коли б вони не віддали своє життя за Батьківщину, ви б не милувалися красою рідної землі, фашисти перетворили б вас на рабів.
Нехай маленька дитина задумається над долею рідної землі, нехай відчує, переживе тривогу й занепокоєння за її майбутнє. Нехай події далекого минулого постануть перед нею як джерела сьогоднішнього.
Дитячі роки — той вік, який ми вважаємо віком безтурботної радості, гри, казки, — це джерела життєвого ідеалу. Саме в цей час закладаються корені громадянськості. Від того, що відкрилося дитині в навколишньому світі в роки дитинства, що викликало її подив і захопило, що обурило й примусило плакати — не від особистої образи, а від переживання за долі інших людей, — від цього залежить, яким громадянином буде наш вихованець. Перед поглядом дитини відкривається багатогранний світ з його суперечностями й складностями, в ньому діти бачать красу й потворність, щастя і горе. Все, що відбувається в навколишньому світі, все, чим жили люди в минулому і чим живуть тепер, дитина поділяє на добро і зло. Щоб закласти в роки дитинства основу людяності та громадянськості, треба дати дитині правильне бачення добра і зла.
У ці слова я вкладаю ось який зміст: усе, що діти дізнаються про навколишній світ, усі суспільні явища, вчинки людей у минулому і тепер, — усе це має пробуджувати в юних серцях глибокі моральні почуття. Правильне бачення добра і зла означає, що дитина бере близько до серця те, що пізнає. Добро викликає в неї радісну схвильованість, захоплення, прагнення наслідувати моральну красу; зло пробуджує обурення, непримиренність, приплив духовних сил для боротьби за правду і справедливість. Душа дитини не повинна бути холодним сховищем істин. Великою вадою, якій я прагнув запобігти, є байдужість, безпристрасність. Маленька людина з крижинкою в серці — майбутній обиватель. Уже в дитинстві треба запалити в серці кожної людини іскру громадянської пристрасті та непримиренності до того, що є злом чи потурає злу.
У свідомості дитини неважко утвердити істину, що гноблення людини людиною — найбільше зло. Діти при нагоді правильно відповідають учителеві на запитання, в чому полягає зло. Та якщо дитина не була глибоко схвильована яскравого картиною поневолення людини людиною, не відчула ненависті до носіїв цього зла, вона не стане справжнім громадянином, людиною високих ідеалів.
Людська байдужість — небезпечна та огидна, дитяча байдужість — страшна. Я прагнув до того, щоб кожен мій вихованець у роки дитинства пережив благородні почуття глибоко особистої заклопотаності долею інших людей — далеких, може, навіть таких, що живуть десь на протилежному кінці земної кулі, а може, й таких, що жили 100 років тому. Це почуття — радикальний засіб проти байдужості, ліки від крижинки в серці — небезпечного насіння обивательства. […]
Я читав своїм вихованцям книжки й розповідав історії з життя, в яких звучить заклик до боротьби за людську гідність, яскраво виражена ідея непримиренності до гноблення людини людиною. Багато разів діти слухали зворушливе оповідання польського письменника Г. Сенкевича «Янко-музикант». Перше читання глибоко вразило дітей. Вони називали недолюдком і кровопивцею поміщика, який згубив життя беззахисного хлопчика. Від обурення стискалися дитячі кулачки, а очі дітей палали гнівом. Янко-музикант увійшов у духовне життя моїх вихованців назавжди. Потім ми читали оповідання багато разів, дехто з дітей запам’ятав його слово в слово. Чому дітям хотілося ще й ще послухати про Янка-музиканта? Мені здається тому, що переживання гніву породжує приплив духовних сил. Почуваючи себе непримиренним противником зла, дитина стає сильнішою, хоче пережити повноту своїх моральних сил, ще раз переконатися в тому, що вона готова боротися за правду. Серце, в якому розвинене це почуття, чутливе до добра і зла в навколишньому світі.
Приголомшливе враження справили на дітей оповідання видатного українського письменника Архипа Тесленка про безрадісне життя дітей бідних селян. Коли ми прочитали оповідання про тяжку долю талановитої селянської дівчини, доведеної до самогубства злиднями та знущаннями багатіїв і царських чиновників, дитячі очі були сповнені гніву.
У 3-му та 4-му класах ми двічі прочитали повість Гаррієт Елізабет Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». Діти глибоко переживали долю рабів. Їм важко було уявити, що людину купують і продають, як тварину. Потім, мислено подорожуючи по земній кулі, діти дізнаються, що в наші дні в окремих куточках землі збереглося рабство. Малюки не могли примиритися з думкою, що вони безсилі чим-небудь допомогти своєму ровеснику з Південно-Африканської Республіки, якого продають на невільничому ринку. Поступово перед свідомістю дітей відкривалася яскрава картина боротьби між добром і злом у наші дні.
На все життя запам’ятали діти трагічну долю героя грецького народу Нікоса Белоянніса. Під час фашистської окупації Греції Белоянніс боровся проти загарбників: коли ж його країна була визволена від гітлерівців, суд присудив патріота до смертної кари, звинувативши в зраді батьківщині. З червоною гвоздикою в руці Нікос Белоянніс зустрів смерть, і в той самий день його дружина, яку теж присудили до смертної кари, народила сина. Зворушені долею хлопчика, який жив у в’язниці, діти запитували, як же допомогти Нікосу Белояннісу-молодшому. Благородне почуття спонукає до активної діяльності. Діти написали листа матері Нікоса Белоянніса-молодшого, пославши його через Міжнародний Червоний Хрест, і приготували подарунок — вишиту на білому шовку червону гвоздику. Потім щороку учні посилали листа дружині героя і подарунок хлопчику в день його народження: вишиту на білому шовку квітку — троянду, мак, бузок. Цей, на перший погляд, незначний вчинок залишає в серцях дітей глибокий слід, тому що він — засудження зла, двобій з несправедливістю.
Вводячи дітей у світ суспільного життя, я переконував їх у тому, що навіть у найпохмуріші періоди людської історії, коли сили зла пригноблювали мільйони людей, завжди були люди, які повставали проти несправедливості. Імена цих людей, їхнє життя, подвиги — це яскраві провідні зірки для молодого покоління. Я прагнув до того, щоб мої вихованці захоплювалися стійкістю, мужністю, героїзмом, вірністю переконанням кращих синів людства — тих, хто боровся й віддав життя за свободу і незалежність своєї батьківщини, за визволення від експлуатації, за утвердження людської гідності.
Я домагався того, щоб моральні цінності, створені і завойовані людством у минулому, в наші дні стали духовним багатством кожної людини, хвилювали серця, спонукали до активної діяльності в ім’я перемоги правди в усьому світі. Я прагнув розкрити моральні істини в усій їхній красі, без гучних слів. Краса моральних цінностей людства стає багатством душі дитини лише тоді, коли її зміст розкривається на яскравих прикладах, що хвилюють серце. Учать слова, та захоплюють приклади, — говорить латинське прислів’я. Приклад яскравого життя, подвигу в ім’я щастя людства — це світло, що осяває життя дитини. Та й приклади вчать жити лише тоді, коли вони — живе втілення гуманних, прогресивних ідей. «Усякий, хто відходить від ідей, зрештою лишається при одних відчуттях», — писав великий німецький поет Й. Гете.
У роки дитинства я розкривав перед дітьми яскраві образи людей, імена яких стали для багатьох поколінь провідною зіркою. Безперечно, маленькій дитині неможливо розповісти все. Не можна валити на малюка лавину образів і картин, не можна без кінця зворушувати його серце, хвилювати душу. Нехай дитина дізнається поки що небагато, та щоб у цьому для неї відкрилася краса моральних цінностей. Хай діти подумають над тим, що схвилювало і зворушило їх, хай сплав думок і почуттів, образно кажучи, відстоїться в серці кожної дитини. За 4 роки я розповів своїм вихованцям про подвиги борців за високі ідеали людства — Спартака, Кампанелли, Івана Сусаніна, Степана Халтуріна, Софії Перовської, Миколи Кибальчича, Тараса Шевченка, Томаса Мюнцера, Христо Ботева, Януша Корчака. Розповідав про мужнього борця за наукову істину Джордано Бруно, про великого гуманіста-вченого Миклухо-Маклая та багатьох інших.
Яскравий приклад, в якому ідея втілена в живих людських пристрастях, вчинках і подвигах, має велику силу впливу на духовний світ дитини. Дітям не треба тлумачити сутність того чи іншого вчинку; коли ідея і образ злиті воєдино, дитина прекрасно розуміє ідею. Героям, про яких я розповідав своїм вихованцям, притаманна найважливіша риса, яка є сутністю моральної краси, — готовність віддати всі сили й життя заради щастя людей. Ця риса саме й викликає захоплення, примушує дитину задуматися над долею інших людей. Люди, які знайшли своє щастя в служінні людству, стають для дітей моральним ідеалом.
Важко уявити повноцінне виховання без того, щоб дитина не зачитувалася допізна книжкою про моральну велич, щоб її серце не забилося прискорено від почуття захоплення. Моральний ідеал народжується в серці тоді, коли людина немовби вдивляється в саму себе, порівнює себе з тим, хто є в її уявленні зразком моральної краси — вірності переконанням, мужності, стійкості, непохитності перед труднощами.
Вихователь повинен вдумливо відбирати розповіді, щоб підвести дітей до джерел морального ідеалу. Головне тут — факти і події, що становлять ідейний зміст. У житті людей, які е ідеалом для молодого покоління, дуже важливо показати єдність власної долі і долі людства. […]
Глибокий слід у серцях хлопчиків і дівчаток лишили розповіді про Януша Корчака — національного героя польського народу. Дітей глибоко вразило те, що цей чоловік пішов на смерть разом з дітьми, яких він любив. Януш Корчак міг би зберегти собі життя, та він вважав це безчестям, коли від рук фашистських катів умирають тисячі невинних дітей... Януш Корчак став для дітей символом справжньої людяності.
Утвердити здатність відстоювати свої переконання як власну гідність — одне з важливих завдань виховання, здійснити яке можна лише за умови, що з малих літ у людини починають вироблятися уявлення про добро і зло, втілені в яскраві образи. Та одного уявлення не досить. Необхідна особиста емоційна оцінка. Необхідний чіткий розподіл моральних явищ на те, що дороге дитині, і те, чим вона ніколи не може примиритися. Моральне виховання в молодшому віці — це натхнення моральною красою, яка пробуджує прагнення творити радість для людей, берегти свою людську гідність, дорожити моральними принципами людства.
* Відредаговано згідно із Законом про декомунізацію.
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 218 – 225.
