Публікації за тегом: Пісні

"Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!"

(Степан Чарнецький та Григорій Трух)

"Спи, дитиночко, кохана,
Баю, люлі, бай,
А ти, місяцю, до рана
В колисоньку сяй." (Олександр Олесь)

Колискові пісні Олекссандра Олеся: "Спи, дитиночко, кохана", "Пісня матері" ("Над колискою"), "Колискова".

Добірка колискових містить такі пісеньки: "Ой ти, коте, коточок!", "Ой ну, коте, коточок", "Ой ну, люлi, дитя, спать!", "Ходить сонко по вулиці", "Ой ходить сон по долині", "Питається сон дрімоти", "Ой ти, кицю, кицю", "Ходить кіт по горі", "Котику сіренький".

"Ой, смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.

На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв."
(Коломийки)

"Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.

Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати."

(Коломийки)

"З лисим добре панувати, з лисим добре жити,
Бо як сяде до вечері, не треба світити.

Я тaкогo хлопця люблю: чоботи німецькі,
Плащ синенький, портки білі, а живіт, як нецки."   

(Коломийки)

Читайте  в'язанку коломийок про дозвілля молоді за темою "Вечерниці, музики, танці, співи". Публікується за книгою "Коломийки", випущеною видавництвом "Наукова думка" у 1969 році.

Коломийка - це коротка, найчастіше дворядкова пісня, кожний рядок якої складаеться з 14 складів, з цезурою після восьмоrо складу, з жіночою римою. Виконується вона на мелодію усталеноrо типу. Може виступати як приспівка до танцю або існувати незалежно від нього.

Дивіться  в'язанку коломийок про дозвілля молоді за темою "Пора дівування та парубкування". Публікується за книгою "Коломийки", випущеною видавництвом "Наукова думка" у 1969 році. Тексти коломийок подаються за нормами сучасноrо українського правопису із збереженням характерних діалектних, лексичних і деяких фонетичних особливостей. Обов' язково зберіrається діалектне написання слова в разі, коли тoгo вимаrає римування.

"Добрий вечір тобі, пане господарю", "Добрий вечір, щедрий вечір", "Щедрий вечір".

Окремий  цикл  величальних  пісень,  приурочених  до  зимових  свят, складають  колядки  та  щедрівки  -  аграрно-магічні  пісні  святкового  обходу  дворів.  Серед  календарно-обрядових  пісень  вони  відзначаються  жанровою  своєрідністю,  урочисто  піднесеним  тоном,  емоційно-романтичним  забарвленням.

Після  зелених  свят  наступала  петрівка  -  пора  найдовших  у  році днів  і  найкоротших  ночей.  У  цей  час  дівчата  й  жінки  співали  петрівчані  пісні,  їх  іще  називали  петрівками.  У  цих  піснях оспівувалася  благодатна  пора  -  середина  літа,  пора  одцвітання  і  дозрівання  хлібів,  коли «ячмінь  колос  викидає,  соловейко  голос  покидає».  У  петрівках  дівчата просять  півнів  «не  вменшати  ночі»,  бо  вони  ще  не  відпочили  від  роботи,  не  настоялися  з  коханим,  не  виспалися  після  побачення.

Окрему  групу календарно-обрядових пісень складають  русальні пісні.  Їх  співали  на  русальному  тижні  під  час  так  званих  «зелених  свят».  В  язичеські  часи це  було  свято  закінчення  весни  і  початку  літа. Закінчувався  русальний  тиждень  «проводами  русалок»,  що  в  деяких  місцевостях  України  мали  назву  «розигри»,  або  «мавчин  Великдень».

" Моя  мила  гаївко,
 Ой  же  ж  тебе  тілько:
 В  неділю  сі  зачила,
 В  вівторок  сі  скінчила."

("Моя мила гаївко")

"А в Кривого Танця
Да не виведу кiнця.

Треба його довиводити,
Кiнця-ладу iзнаходити,
Треба його вести,
Щоб вiночок плести..."  (З ігрової веснянки)

"Ой весна, весна днем красна,
Що ж ти, весно, принесла?

Принесла я вам лiтечко,
Ще й рожевую квiточку..."

(З веснянки)

 Весна  -  пора  кохання,  пора  мрій  і  сподівань  -  сприймалась  радісно  й  весело.  «Всі  веснянки  дишуть  здоровим,  чистим  чуттям  радощів  життя  і  молодої,  свіжої  сили»,—  писав  Іван Якович Франко. 

 У  давніх  слов’ян  рік  починався  весною. Весну  зустрічали  радісно  і  пишно,  з  піснями,  танцями, іграми.  Ці  пісні  називаються  веснянками.  Існують  і  паралельні назви:  в  Галичині  -  гаївки,  гагілки,  на  Поліссі  -  маївки,  магівки, на Волині  -  рогульки.  В  окремих  місцевостях  весняні  пісні  одноіменні улюбленій  грі  -  «володар»,  «перепілка»,  «жук».  Гаївкою  в  західних  областях  України  називають  ігрові  і  танкові  пісні,  що  співаються  переважно  на  великодні  свята,  а  також  увесь  фольклорно-етнографічний  комплекс  весняного  свята.  Назва  ж  «веснянка» об’єднує  всі  пісні,  які  співають  на  вулиці,  на  вигоні  за  селом  від  ранньої  весни  аж  до  зелених  свят.

 У  скарбниці  української  народної  поезії  від  давнини  збереглися календарно-обрядові  пісні.  Вони  нерозривно  пов’язані  з  певною порою  року,  відповідними  звичаями  і  сільськогосподарськими  роботами.  Зустріч  нового  року  і  весни,  проводи  літа  і  збирання  врожаю завжди супроводжувались  ритуальними  діями,  піснями,  іграми,  хороводами.  Різноманітні  за  змістом  і  формою,  характером  і  часом  виконання,  колядки,  щедрівки,  веснянки,  петрівки,  русальні,  купальські та  жнивні  пісні  відображають  свята  і  будні  давнього  українського села.  Впродовж  віків  у  них  втілювались  мудрість  і  досвід  народу, його  духовне  багатство,  морально-етичні  та  естетичні  ідеали.

Колискові: "Ой ходить сон коло вікон", "Котику сіренький", "А-а, коточок", "А-а, кицю", "А-а, котів два".