Публікації за тегом: Війна

"...Ми усе здолаємо і вистоїм!
Потім ще і рештки приберем 
Тих усіх, котрі були тут прислані 
Вузькооким лисим упирем.
З вами й я і вистою, й вцілію,
Як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію.
Чом відводиш очі, Білорусь?"

(Олександр Ірванець)

 

"Це наша Земля!
Чи чуєш, сволото?
Це наша Весна —
З квітів, крові і плоті...
І нас не злякати,
Ординська навало,
І нас не зламати —
Пліч-о-пліч ми стали!!!.."

(Віра Юрчишин)

 

"слава україні
героям слава
нас не злякає жодна облава
нас не спинити гадам ворожим
ми переможемо ми переможем
нас не здолати нас не зламати
ми не про ґрати не про захвати
відсіч дамо щурам тим безбожним 
ми переможемо ми переможем..."

(Катерина Волошина)

 

"Україно наша, Україно-мати,
За що ж тебе, милая, прийшов ґвалтувати
Отой ворог з Московити, оті недолюдки?
За що принесли стільки горя й смутку?
Дітей наших убивають без жалю і болю,
Які встали боронити нашу честь і волю.
Проклинають у всім світі придурка і ката,
Який змусив росіян до рук зброю взяти..."

(Тетяна Аколішнова)

 

 

"Прийшли окупанти до нас в Україну
Форма новенька, воєнні машини
Та трохи поплавився їх інвентар
Байрактар… Байрактар…
Російскі танкісти сховались в кущі,
Щоб лаптем посьорбати довбані щі
Та трохи у щах перегрівся навар
Байрактар… Байрактар…"

(Тарас Боровок)

 

«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас — оселю Твою.»

(Тропар Животворчому Хресту Господньому)

 

"Застогне ліс.
У високості
Птах лячно крилами стріпне.
Вчепіреним у душу страхом 
Вій-не.
Блискавиця
Стрімко
Розітне
Зарубцьовані небом сліди.
Ніби повінь,
Розлиється сірість
Нав – кру – ги..."
(Галина Мирослава)

 

"The morning sunshine is sparkling 
and pouring into his house.
A direct shell hit the roof 
and scattered rubbles all over.
But could not succeed 
to stop a 300-year-old poet.
Going for a moonlight 
stroll in Skovorodynivka"

(Kurama)

 

"For a breath of a poet,
a breeze comes round.
’Cause burn clay to bricks,
let winds borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round the Library.
’Cause burn clay to bricks,
let rains borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round Chernihiv."

(Kurama)

 

"Red-brick and stone walls.
Blue sky and a white cloud.
The glory of the heritage.
Survived two world wars.
Black smoke poured out.
Red flames blazed up.
Through a targeted shelling.
In the school of hard knocks..."

(Kurama)

 

 

"Яка незрівнянна, квітуча країна —
Єдина, незламна моя Україна!
А мова така милозвучна й багата,
Її розмаїття вивчаєм завзято.
Ми воїнам шану складаємо нині,
Бо хочемо жити у мирній країні.
Щоб наші домівки війни не зазнали,
Солдати живими додому вертались."

(Тетяна Строкач)

 

 

"Горить, палає і снується чорний дим
Грибом отруйним аж під хмарами злітає,
І вже нікого, і нічого не спинить,
Схід України кулями вкриває.
Ми до кінця йдемо, до перемоги,
Покладено життя тут батька й сина,
Ми – українці, і немає перешкоди,
Бо Україна в нас одна – єдина!"

(Юлія Хандожинська)

 

"Там небо рвалось «Градами»,
І чорний дим, і сніг.
Країну ви не зрадили,
Хоч падали із ніг.
Ви — «кіборги», нескорені,
А ворогів їсть лють.
Поранені... Не скоро! Ні!
Вам поміч не дадуть..."

(Марія Яновська)

 

"Крапля борщу упала на шкіру. Абищиця, а він здригнувся. У мозку щось знову рвонуло, мовби порох розсипався по тілу і якимось дивним чином вийшов через усі м’язи одночасно назовні укупі з потом. Вдихав повітря через рот, а видихнув через шкіру. Ще трохи — й усе спокійненько. Розшарувався, розсипався, а тоді знову докупи, як віяло — з’єднаними частинами у крило. А коли його триблисте тіло розслаблене, він відчуває себе маленьким хлопчиком, у якого, як при створенні світу, все — одне ціле, єдино правильне, таке, що не викликає жодних сумнівів. Тим біленьким синьооким хлопчиком, який ще не здогадується про двозначність світу, не те, що про багатовимірність, який щиро не підозрює про поділ на позитивне і негативне, не мастить собі голову думками про кордони між взаємно протилежним, йому анітрохи не важливо, величні вони чи не величні, адже попереду до сприйняття багатовекторності ще так далеко..." (Галина Мирослава)

 

"А  маки,  маки!!!
Розцвілись, мов ружі!
Їх так багато!!!
То все добрі люди.
Їх душі світлі
ниньки - коло Бога...
І тут лишилися
краплинки крові..."

(Галина Римар)

 

Сюжет повісті Миколи Гоголя "Тарас Бульба" оповідає про Україну першої половини 17 століття, де українські запорозькі козаки воюють супроти поляків на боці Московії. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба. Перша редакція повісті була опублікована у 1835 році, і її літературознавці вважають проукраїнською. Друга редакція повісті війшла друком у 1842 році. Її літературні критики вважають русофільською з елементами юдофобії, полонофобії та українофобії. Незважаючи на свою російськоімперськість, повість Тарас Бульба стала популярною в Україні відразу по виходу, й починаючи з 1850-го року вийшло вже більше десяти повних україномовних перекладів повісті. До читання та слухання пропонується твір у перекладі Миколи Садовського за редакцією  Івана Малковича та Євгена Поповича. 

"Уклін тобі, солдате, материнський 
За стійкість, за відвагу,  героїзм,
За те, що нищиш  намір сатанинський... 
Даєш серцям надію й оптимізм! 
Чи їв, чи спав... в холодному окопі
Ціною свого власного життя
Ти носа втер Америці й Європі
Борониш світ без неба покриття.
Зі слів молитви зшию сорочину 
Ворожа куля серця не торкнись!
Живим і неушкодженим в родину, 
Будь ласка, кожен воїн, повернись!"

(Тетяна Радюк)

 

"Соколята, соколята!
Пам’ятайте свого тата!
Він загинув і у небо
Світлим ангелом полинув.
Буде завжди рідний тато
Із небес оберігати,
Щоби вас не оминала
Добра доленька крилата."

(Ганна Максимович)

 

"...Ясинувата...
Пітьма патлата
На місто впала;
Біля вокзала
Неон палає;
Хто зустрічає?..
Синочка — мати..."

(Володимир Нагорняк)

 

 

"Аж до останку 
Тримаймося пліч-о-пліч 
Перед світанком,
У найтемнішу ніч, 
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив, 
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!"

(Олена Лоза)