|
Марія Яновська
Нескорений
Присвячено пам’яті «кіборга»
Ігоря Брановицького
Там небо рвалось «Градами»,
І чорний дим, і сніг.
Країну ви не зрадили,
Хоч падали із ніг.
Ви — «кіборги», нескорені,
А ворогів їсть лють.
Поранені... Не скоро! Ні!
Вам поміч не дадуть.
Руїни вежі, згарище...
— Пристрель! — благає хтось.
Впізнав свого товариша.
— Сказав чи то здалось?
Ти жити будеш, друже мій!
Та ти ще молодий!
Від холоду простуджений...
І знову вибух... Дим.
Поранення... Контузія...
Людина — не бетон...
В КАМАЗі їде з друзями,
Везуть усіх в полон.
Там били арматурою,
Щоб на коліна став.
Упертий по натурі він:
— Я землю захищав!
Життя за Україну я
Безжалісно віддам!
А чорний крук за спиною
Ударив по ногах.
Страждання, муки...
— Доки так?
А витримка яка?
Закінчилися допити.
Пристрелили. Упав...
Розквітло поле маками —
Борців пролита кров.
Не зцілиш серце матері.
Син в Ангели пішов.
Схилім сьогодні голови!
Події ці сумні...
За хлопців тих помолимось,
Що впали на війні.
* * *
Лист на фронт
Не прийдеш, знаю, та сумую все ж,
Надовго вдалеч повели вокзали.
І не зустрів там дорогий кортеж,
Лиш вірні друзі, що тебе чекали.
Уже Різдвяні свята на порі.
Порожня і сумна без тебе хата.
Насипав грудень снігу на поріг,
Спитала вранці доня: «Де наш тато?»
Ті не відчують, що сидять в теплі,
Гіркі тривоги, холод мокрих берців...
Та скільки б хтось солодких слів не плів,
Немає спокою ніяк в моєму серці.
Не пожалієшся, що холод дошкуля
У бліндажі нічному і на варті...
— Усе для війська! — лозунг вихваляк,
Та волонтерів вислухати варто.
Захисникам писали всі листи,
Ялинку наша доня малювала.
Упевнена: відважний, сильний ти.
— Зі святом, рідний татку! — підписала.
|
ДЯКУЮ!!!
БОЛИТЬ...
плачу...
Слава Україні!