"Спостерігаючи останнім часом за нашою сильною статтю, часто можна почути слова: ти хлопець чи чоловік? Здавалося б хлопець — це людина приблизно до двадцяти років, чоловік — старше, але ні. За час воєнних дій наше суспільство настільки змінилося, що чоловіком можна назвати навіть вісімнадцятирічного юнака. А все тому, що хлопці, які ще вчора були школярами, взяли до рук зброю і стали на захист нашої держави, за що їм безмежна шана!.." (Карина Гусельникова)
"Мій Київ, рідний Київ, Україно,
ти — серце наше, Львів — наша душа.
Тебе Дніпро рукою огорнуло,
мій рідний Київ, дім мого тепла.
Одне з найстарших міст у світі,
в тобі є стільки слави і добра,
що хватить огорнуть усю Європу
від ворогів ганебних й всього зла..."(Карина Гусельникова)
"...Фотосесія справді відбулася, але вона була весільною. Нарешті настала довгоочікувана дата. На весіллі — друзі і привітання... і замість "Гірко" — "Слава ЗСУ!" Молоді люди, здавалося б, без життєвого досвіду, допомогли тисячам людей і довели, що кохання існує, не дивлячись на те, що відбувається навколо. Ми, українці, — незалежні! Але дуже тяжко виборювати незалежність такою ціною. Віримо у нашу перемогу і дякуємо ЗСУ!"
(Карина Гусельникова)
"Хочу розповісти Вам історію про звичайного водія, який під час війни, живучи у більш-менш спокійному регіоні України, бачив страх, біль та незламність наших людей. До війни водій Андрій жив звичайним життям. Мав сім'ю, дитину, роботу, яка йому подобалася… Та двадцять четвертого лютого все змінилося. О п'ятій ранку він прокинувся від телефонного дзвінка родичів: «Андрію, прокидайся! Війна!» Це був найстрашніший день у житті не тільки у нього, а й у всіх українців. Прокинувся, тихенько підійшов до сина, який бачив солодкі сни, обійняв дружину. Андрій у той ранок мав їхати в той регіон, де уже були чужі війська. Дружина в сльозах — емоції не передати. Дзвінок на роботу — скасували поїздку… Збирання речей і повне нерозуміння того, що відбувається… Довгі черги у військкоматі… «Списаний… Перетелефонуємо...» Минув час… " (Карина Гусельникова)
Реальні історії про людські долі в реаліях російського вторгнення в Україну...
"слава україні
героям слава
нас не злякає жодна облава
нас не спинити гадам ворожим
ми переможемо ми переможем
нас не здолати нас не зламати
ми не про ґрати не про захвати
відсіч дамо щурам тим безбожним
ми переможемо ми переможем..."(Катерина Волошина)
"Наразі ліпше не вказувати конкретних географічних назв, хоча хотілося б… А втім, може так і краще. Бо організація, про яку я хочу розповісти – не єдина. По Києву, по області, по Україні… Скільки їх – небайдужих, працьовитих, скромних людей, а фактично – героїв, патріотів, які щоденно, крок за кроком наближають Перемогу! Отже, в одному з мальовничих передмість Києва існує Департамент охорони. І якщо до війни тут виконувалася важлива, але вузько направлена робота, то поступово життя ставило свої нагальні вимоги, потреби, і ця діяльність стала розширюватися. Особисто я підписалася на групу «Безпечний регіон», щоб відстежувати повітряні тривоги – ступінь їх небезпеки та серйозності. Наприклад, як тільки пролунала сирена, ми дуже скоро бачимо приблизно таку «карту тривог»..." (Катерина Колесник)
"Мені до рук потрапила ця щира розповідь українського захисника. І одразу захотілося, щоб її почуло якомога більше людей! Зворушливо? Дуже! Дивовижно? Так. Неймовірно? А ось це — ні. Бо саме так завжди проявляють себе наші люди!" (Катерина Колесник)
««Ти їдеш в Україну? Божевільний!» «Допомогти Україні? Так, це дуже шляхетно, це благодійна справа, але от я, наприклад, допомагаю Україні онлайн», – казали йому друзі незадовго до ділової поїздки. Та сеньйор Енріко не уявляв собі, як це – допомогти онлайн… Енріко Альбанезі – доктор філософії в галузі права, доцент кафедри конституційного права юридичного факультету Генуезького університету (Італія), молодший науковий співробітник Інституту перспективних юридичних досліджень (IALS) Лондонського університету (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). У травні цього року професор Альбанезі прибув до України. Головна мета його відрядження – простягнути руку нашій країні, українському народу – в межах свого внеску як академіка, показавши, що ми не самотні в такий важкий час. І що дуже важливо, зробити внесок у складний процес європейської інтеграції, через який зараз проходить Україна, поділитися своїми знаннями в галузі конституційного права. І як найкращий спосіб це зробити, Енріко обрав живий зв’язок — а саме особисто приїхати до нас, щоб зустрітися з українськими колегами, провести обмін досвідом, підтримати їх, також прочитати лекції для студентів...» (Катерина Колесник)
Собака-сапер Патрон відомий на всю Україну. За рік війни він став національним кумиром, про нього складають пісні та створюють мультфільми, а тепер пригоди улюбленого героя є на сторінках коміксу! У Харкові видали перший ліцензійний комікс про пса Патрона, робота над яким тривала дев’ять місяців.
Комікс про пса Патрона від видавництва «Ранок» — уже в продажу!
Собака-сапер Патрон відомий на всю Україну. За рік війни він став національним кумиром, про нього складають пісні та створюють мультфільми, а тепер пригоди улюбленого героя є на сторінках коміксу!
У Харкові видали перший ліцензійний комікс про пса Патрона, робота над яким тривала дев’ять місяців.
"Люлі, люлі, моя нене,
Спи, матусенько, дрімай.
Нічка вже минула темна,
Ти ж не спала, спочивай.
Молитвами всі гармати
Від країни відведу,
Я молитимусь за тата,
Утоплю в сьозах біду."(Ксенія Бондаренко)
"Сказав мені батько, що я вже дорослий
І маю подбати про маму й сестру,
Що відьма-війна розпатлала коси
Й круками насипала в небо пітьму.
Що гаспиди повзають поміж містами,
А василіски зжирають людей,
Що поле рясніє не хлібом, — хрестами,
В підвалах ховають матусі дітей..."(Ксенія Бондаренко)
Війна...
Ворог хоче нас знищити...
Не дочекається!!!
Разом ми сильні!!!
Здолати нас неможливо!
Ми переможемо!!!
Добро завжди перемагає зло!!!!
"Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні..."(Ліна Костенко)
"Ті, що народжуються раз на століття,
умерти можуть кожен день.
Кулі примхливі, як дівчата, —
вибирають найкращих..."(Ліна Костенко)
"Ми на своїй землі,
Тож її сила в нашій крові.
Забули москалі:
Козаки — Воїни Христові!"(Людмила Кибалка)
"Мені приснився мирний сон:
Я був удома, у своїй кімнаті,Зі мною робот і блакитний слон,І радісно всміхались мама й тато.В садочок уві сні ходив.Про Кожум'яку казку нам читали.Із пластиліну я ведмедика зліпив.І у піратів весело ми грали..."(Людмила Федорова)
"Реве та стогне Дніпр широкий,
Як грізний Бог виходить із води.
Він Україну, неньку синьооку,
Порятувати хоче від біди.
І хвилі — сльози котить, наче мати.
І стогін рветься з глибини.
"Закрийте небо! — просить він у НАТО. —
І світ врятуйте від війни!""(Людмила Федорова)
"Якби ви знали, москалі,
Що засідали у кремлі.
Як вас Бандерівці чекали
І що для вас приготували.
Ви не напали б уночі.
Якби хоч трохи мізки мали.
І добре все прорахували.
Ви не пішли б нас «захищати»,
Себе вам треба рятувати.
Спецоперація у вас?
Покажемо вам майстер-клас!.."(Людмила Федорова)
