"Нам кажуть, що не витримав бетон,
а як же вої – витримали пекло,
коли на них скидали безліч тонн
й текла рікою кров солдатська тепла.
Нам кажуть, що не витримав бетон,
де "Кіборги" москвинів били вміло,
на смерть стояв Безсмертний Легіон
і невідомо звідки брались сили..."(Святослав Щербина)
Вірші про кіборгів написали: Марія Яновська, Ганна Верес, Наталка Слободянюк, Галина Онацька, Світлана Онуляк-Мінтенко, Святослав Щербина, Віктор Погуляй, Василь Ткачик (Т. Василько), Ігор Іванко, Микола Паламарчук, Надія Кошіль, Наталя Мазур, Роман Прус, Сергій Сергієнко, Зоя Енеївна.
"На шостий день прийшла весна,
Проте зима не відпускає
На серці — біль, на серці — жах,
Війна — не домисли, триває...
Вже сьомий день гуде земля,
Сирени виють, не вщухають,
Лягають глибами дома —
Херсон і Харків не вмирають!
Не на колінах Київ наш,
Супротив чинить вся держава
Блакитно-жовтий гордий стяг
Наш захисник, і наша слава..." (Тетяна Мунтян)У добірку увійшли поезії про російське вторгнення в Україну 2022 року, які написали: Роман Коляда, Наталка Поклад, Любов Сердунич, Сергій Осока, Галина Мирослава, Ольга Пустовгар, Наталія Бугай, Марія Солтис-Смирнова, Тетяна Мунтян, Алла Бійчук, Юрій Лях, Тетяна Семенченко, Ірина Галишко, Лариса Юсковець-Сєрікова, Марія Чайківчанка, Вікторія Ковтун, Людмила Добровольська, В'ячеслав Стрий (Прибузький), Галина Сливка, Антоніна Генелюк, Тетяна Радюк, Олег Криворот, Лариса Аврамчук, Антоніна Мелешко, Наталія Паснак (Мельник), Максим Коровниченко, Марко Терен, Рената Вольська, Тетяна Аколішнова, Сергій Чирков, Аліна Войтенко, Юлія Дмитренко-Деспоташвілі, Карина Гусельникова, Катерина Проценко, Оксана Аннич.
"Вірю усім серцем і в душі
В синє небо чисте, неозоре,
В спокій, в сміх дитячий запальний,
В ясні ранки, в рідне Чорне море.
Круасани й кава... у кафе...
Буде Мир! В думках, в будинках, в сім'ях...
Круасани й кава... Це усе...
Заживе й розквітне Україна!"(Юлія Гринюк)
Поезії про війну написали: Галина Потопляк, Олександр Висоцький, Лариса Юсковець, Валентина Матвіїв, Ольга Киця, Олеся Репа, Оля Голущук, Галина Савка, Олег Майстришин, Юлія Гринюк, Марина Лавришин, Леся Воробець, Яна Полікарпова, Віктор Остроух, Олександр Браверман, Віктор Лясковський, Василь Ковтун, Олег Побережний, Софія Федина-Прилуцька, Олександр Врублівський, Тетяна Власова, Олена Харитонова, Валерий Шульга, Світлана Дубницька, Наталія Матвієнко, Сергій Олійник, Олег Хромченко, Галина Савка, Галина Індиченко, Олеся Лісова, Марина Великоіваненко, Наташа Кищенко, Вікторія Ковтун, Надія Циба, Володимир Кручок, Сергій Найда, Ольга Пустовгар, Галина Білецька, Тетяна Прокоф’єва.
Сатиричні казочки у віршах Дідуся Сашка про події війни з московитськими загарбниками, що триває в Україні, — це "сміх крізь сльози"... Читаймо!
"І ніч бува — чорнюща і тривожна.
Здається, її витримать не можна!
Та ранок і усміхнено, і щиро
Перемагає сумніви й зневіру."(Володимир Даник)
"Ну, хтось не поспіша, а хтось уже й зумів —
Упертий зміст життя... у літери друковані!
Бо що там не кажіть, а крига почуттів,
Коли приходить мить... стає стрімкою повінню."(Володимир Даник)
Ілюстрація Нікіти Тітова. «Ікар».
"... так завжди і виходить, що —
відхиляємося від традицій і...
повертаємося до них!
Бо і сильні ми
не тільки нашою волею,
а і силою наших традицій!
Бо коли у нас є і воля, і сила...
Ті воля і сила, що з глибин віків...
Ми непереможні!(Володимир Даник)
"А пам’ять – ніби полум’я суцвіть,
Де стільки щастя і журби без ліку.
А пам’ять – мов струна, яка звучить!
Звучить, звучить і... не змовка довіку."(Володимир Даник)
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
"Рядові, рядові, рядові –
Хоч далеко вам до генералів,
Та до бою ви мужньо ставали!
І не всі з вас зостались живі.
І пригадається – скільки атак
Десь за висотку було невідому!
А коли бій затихав, думав – як
Мама, дружина і діти удома?!.."(Володимир Даник)
"...Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це. Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”! Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово! Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч. Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно..." (Володимир Даник)
"Хоча усе і знає Мина,
Завжди пита, як вип'є чаю:
— Ні, ти скажи... які новини —
Там, де кипить... там, де палає!
Дмитро... авжеж, вміє сказати
Чітко і стримано, й тактовно:
— Хоча іще до біса вати,
А тільки більше вже... бавовни!"(Володимир Даник)
"Життя переповнене і немалими проблемами, і нібито дрібненькими питаннячками. І на них теж треба звертати увагу. Бо життя постійно перебуває у бурхливому вирі змін. Живеш нібито і не в мегаполісі, а у не такому вже і малому обласному центрі. Однак і не вибираючись на його найбільш гомінкі проспекти, не можеш не помічати — автомобільний рух за останні роки суттєво підсилився. А нам, пішоходам, треба рухатися теж. Бо і ми учасники руху. Бо і нам треба вирішувати власні проблеми. І при цьому, скажімо, переходити дорогу. З одного боку вулиці на інший. А це бува і досить непростою задачею. Скажімо, підійшли ви до пішохідного переходу, ну, десь на перехресті. А там ще і світлофор. Здавалося б, що ж тут важкого?! Дочекався зеленого світла — та й іди. Але ж бува і так, що ні зеленого, ні червоного. А тільки жовтий колір. Тобто перехрестя, так би мовити, у цей момент нерегульоване. І світлофор, можна сказати, “поза грою”. Ну, ніби у тебе, як у пішохода, повне право іти. Незважаючи на рух. Але ж потік автомобілів... оця стрімка хвиля скла, заліза і гуми..." (Володимир Даник)
Перша книга тетралогії «Таємний посол» «Посол Урус-Шайтана» розповідає події 1676 року від Різдва Христового. Змальовується Запорізька Січ. Кошовий отаман Іван Сірко посилає головного героя, молодого козака Арсена Звенигору з подвійною таємною місією до Болгарії. Він повинен викупити з неволі брата Сірка, Нестора і розвідати, чи правдиві чутки про підготовлюване вторгнення турків в Україну. Досконало володіючи турецькою мовою, цей сміливий "таємний посол" зумів роздобути і привезти на Запоріжжя фірман (указ) султана Магомета IV про майбутній похід на Україну. Розуміючи виняткову важливість цього документа, Сірко негайно відправив його до Москви, де він і зберігся до наших днів в архіві колишнього Посольського приказу. Так стали відомі стратегічні й тактичні плани Туреччини. Українські та польські війська, завчасно підготовлені і стягнуті під Чигирин, завдали сильному супротивнику значних втрат, змусили його відступити і відмовитися від планів завоювання України, які, якщо б вони були реалізовані, призвели б до повного знищення її народу. Під час виконання місії Арсен потрапляє в полон замість того, щоб пробиратися таємними стежками під Варну. Цю книгу можна назвати провідником по історії України того періоду.
У другій книзі тетралогії «Таємний посол» «Фірман султана» розповідається про те, як Арсен Звенигора, козак Війська Запорізького та його друзі втекли з рабства на турецькій галері. До їх рук випадково потрапляє фірман султана. Тепер Арсен знає про те, що його рідну Україну очікує нова турецька навала на чолі з візиром Кара-Мустафою. Арсен усіма силами намагається швидше потрапити додому, щоб попередити про небезпеку кошового отамана Сірка та гетьмана Самойловича. На шляху до України Арсену допомагають його знання турецької мови, вправне володіння зброєю та уміння знаходити вихід зі складних ситуацій.
У третій частині тетралогії Арсен Звенигора нарешті повертається додому, проте війна знову змушує його відправлятися у похід. У пригодах йому допомагатимуть персонажі попередніх книг — росіянин Роман Воїнов, поляк Мартин Спихальський, болгарський воєвода Младен і його син Ненко. Крім цього, важливу роль у сюжеті відіграє Семен Гурко. Задум цієї тетралогії виник у письменника під впливом відомої картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Милуючись картиною, письменник подумав, що художник на своєму полотні відобразив лише мить з життя захисників своєї землі. Тоді він вирішив написати роман, де можна було показати, як вони жили, сіяли та збирали хліб, займалися торгівлею, ремеслами, кохали та воювали, гинули у неволі та війнах.
Назва останньої частини тетралогії відсилає до турецького звичаю, за яким посадовцю, що завинив, султан надсилав шовковий шнурок. Такий «презент» означав смертний вирок. У центрі уваги роману Арсен Звенигора, який продовжує боротьбу проти ворогів рідної України, вирішуючи попутно особисті проблеми. У вирі війни зникла кохана дівчина Арсена — Златка. Пошуки у Криму та в інших частинах Україні не дали результатів. Але через деякий час стало відомо, що Златка потрапила в Стамбул, у гарем великого візира Кара-Мустафи. Й Арсен разом із другом Ненком поїхали її визволяти, заприсягшись врятувати її з полону або загинути у бою з ворогом. Також описується похід на Європу і облога Відня турками.
"...Ясинувата...
Пітьма патлата
На місто впала;
Біля вокзала
Неон палає;
Хто зустрічає?..
Синочка — мати..."(Володимир Нагорняк)
"Моя Україна не зубожіла,
Досить стогнати!
ЇЇ вічна слава вогнем не згоріла –
Треба лиш знати.
Моя Україна стрічає світанки
У променях бою.
В її поєдинках загоюють рани
Могутні герої.
Моя Україна не тужить,
Вона здобуває!
Хто землю осквернить, спаплюжить,
В блаженному гніві палає..."(Володимир Ухач)
"Зранену землю прикрили кульбаби,
Зранений дім потопає в садах.
Зранені душі мандрують світами...
Гнізда лелеченьки в'ють на стовпах...
Діток чекають і все виглядають
Тих, кого вигнала з дому війна,
І, так, як ми, щиро миру благають.
Мрія на всіх у нас нині одна!"(Тетяна Строкач)
