"Соколята, соколята!
Пам’ятайте свого тата!
Він загинув і у небо
Світлим ангелом полинув.
Буде завжди рідний тато
Із небес оберігати,
Щоби вас не оминала
Добра доленька крилата."(Ганна Максимович)
"Я народилась і зростала на Опіллі, у мальовничому краї чудових лісів та зелених лук, цілющих джерел і гомінливих струмочків, чистих озер та річок; у милому для ока краї, де людина живе в гармонії з природою, де відчувається природна чистота води та повітря. В нашій родині завжди шанобливо ставились до природи та навчали дітей бачити і відчувати її красу. Це формувало мій світогляд. Тепер вивчаю історію культури України." (Ганна Максимович)
"Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу - хату Карпа Яркового. А перед нею - молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова і веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса - колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина…" (Григір Тютюнник)
"Народе мій милий,
яка наша доля?
Важко нам вдається
відстояти волю.
Але ми всі разом,
як кулак єдиний,
будем захищати
неньку Україну..."(Григорій Донець)
Розповідати дітям про реалії сьогоднішнього дня дуже важливо, і ніщо не зробить це краще, ніж художня книжка, в якій автор м’яко і поступово доносить потрібні речі. Ми підготували добірку нових книжок для дітей різного віку, що по-різному говорять до дитини, але завжди — про важливе.
"Добрий вечір Українці, любі мами й тата,
Дід Сашко сьогодні буде казку Вам казати,
тож швиденько йдіть до діток, спати укладайте,
ну а потім, до екранів, тихо повертайте.
В дідуся сатира гостра, діткам слухать рано,
А мамусям й татусям те — "по барабану",
Отже, вмощуйтесь зручненько, справи відкладайте,
Та про чари конотопські, слухати сідайте!
Казочка сьогодні в нас — "Конотопська відьма",
та не бійтесь, вона добра, зла у ній не видно!
Отже, "Конотопська Відьма"!"(Дідусь Сашко)
"Місто спить в камуфляжі, на вулицях люду катма,
В комендантську годину при тьмавім, безкровнім світчаді
Обіймаю тебе, обіймаю тебе, обійма...
Під чергові розряди сліпих іскандерів і градів.
Не вмикатиму світла — молюся, щоб сильне крило
Укривало цей дім та відводило натиск армади,
Обіцяй мені вижити, як би у вас не гуло!
Обіцяю тобі обіймати... Тепер на заваді..."(Домініка Дем)
"..Ми історію ту не забудем,
Що писали нам предки віками.
Берегти у серцях її будем,
Поки сонце палає над нами.
Ти мовчиш, моя рідна Вітчизно,
Але чуть твого серця биття,
Що нас всіх протинає наскрізно…
Україно – ти наше життя!
Я живу, поки чути тремтіння
України заквітчаних мрій,
Поки гідно історію пишем,
Українці не втратять надій!"(Інелла Огнєва)
"Ця історія почалася давним-давно. Теплого весняного дня, коли білим яскравим цвітом цвіла вишня, народився хлопчик, якому судилося велике майбутнє. Народився він міцним, голосистим, з мужніми і виразними рисами обличчя. Хлопчина напрочуд міцно утримував у своїх ручках усе, що йому попадалось. Одразу було зрозуміло, що в майбутньому наш герой стане великим воїном і захисником своєї Батьківщини. Хлопчик ріс сміливим, вольовим та міцним, як дуб. Щодня він тренував свою силу й дух. Особливо захоплювався хлопчина усілякими моделями літаків та ракет, їхніми яскравими фюзеляжами і блискучими ілюмінаторами, довгими вигнутими крилами та гарними шасі. Наш герой читав багато книжок про асів авіації й наполегливо осягав таємниці льотної грамоти. Не все й не одразу вдавалося, але долаючи невдачі, він крок за кроком, йшов до вершин своєї майстерності. У той час, як вишня зацвіла білим цвітом у 23-й раз, він став найсильнішим воїном-пілотом у своїй країні. Адже довго працював над собою, вчився, читав книжки й розробляв свою тактику. Тепер він був готовий боронити Батьківщину від підступного зАйди..." (Інна Курило)
"Розквітає квіточка у мами,
Оченята дивляться на світ,
Зранку бачить посмішку ласкаву,
Ввечері читає лиш: пли-віт...
Тато дуже скучив, моя рибко,
Обійняти хоче так тебе!
Трохи снігу намете на гірку,
Морозець тебе наздожене..."(Інна Паламарчук)
"Прокинулось з сонцем вербове намисто,
На світ подивилось — весна!
Несе течія кучугури із листя,
Торішня минає краса.
Проміння несміле торкається крони,
Лускате спадає вбрання,
І котики ніжні торкають долоні,
З теплом завітала весна."(Інна Паламарчук)
"...Моє ймення зріднилося з краєм,
Біль і радість сплели ці узори,
Сонце квітами тут проростає,
І я сильна, як сила любові.
Доки віра у серці палає,
Я жива, ніби батьківське слово,
Хай молитва від зла захищає
Мою мову, країну, героїв."(Інна Паламарчук)
"Сонечко–жучок сів на вухо Вогника, легенько залоскотав ніжками. Стріпнувши його, коник весело хвицнув копитцями і помчав полем, потім лугом, перестрибуючи рівчаки та копички землі, які нещодавно нарили кроти–копачі. Вони із жучком були давні друзі і часто так гралися. Вогником його назвали через те, що умів викрешувати копитцями зорі. Щойно народився, відразу так стукнув ними одне об одне, що навколо полетіли маленькі зірочки. Сонце лагідно світило з неба раз у раз ховаючись за хмаринку, огортало, обіймало його теплом і ніжним маминим дотиком. Сама ж матуся паслася неподалік і тільки зрідка підіймала голову, щоб побачити свого хвацького козачка, глянути чи все з ним добре і знову опускала її до соковитої травички..." (Ірина Мацко)
"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"(Ірина Мацкова)
"Стогне Дніпр
Змиває кручі
І ковтає
Сльози
З Бучі
Тяжеліють
Кров‘ю
Хмари
Тягнуть
Потяги
Криваві
Вітер
Їх несе
Солоний
На ворожії
Кордони..."(Ірина Потапенко)
"Сон літає по оселях, втома плечі огортає,
І вже хтось біля екрану, мене дуже виглядає!
Ви листи мені писали, про хвальків вам розказать,
тож умощуйтесь зручненько, буду казку починать!
Всі хвальки — то дивні люди, ніс задертий догори!
Є вони, і більш нікого, що ти їм не говори!
Не любив хвальків ніколи, не люблю і по цей час,
що ж, про півника миколку казочка сьогодні в нас!.."(Дідусь Сашко)
"Краматорськ на Донеччині — прифронтове місто, у якому завжди бурлило життя. У цьому місті жила сім'я лікарки та автослюсаря. Ігор та Олена переїхали туди з околиць Донецька ще у 2014, і навіть не могли подумати, що їм знову прийдеться тікати від війни. Жінка працювала терапевткою і мала велику повагу від земляків. Хоч і мала не дуже великий досвід роботи, проте вже врятувала не одне життя. Віддаючись роботі, вона ніколи не забувала, що є також дружиною, і була прикладом для багатьох. Але... Молоде подружжя дуже хотіло мати дітей, та все щось не вдавалось. І от ранок 24 лютого 2022 року все змінив назавжди..." (Карина Гусельникова)
"Нещодавно всі українці святкували новорічні свята. Українські діти писали листа Святому Миколаю. Дитина наших друзів сказала: "Не потрібно мені подарунків, нехай військові дяді, наші хороші, будуть вдома!" Інший сказав: "Хай дід мороз передасть мої цукерки дядям, які, коли починається тривога, роблять так, щоб не було "салютів"!"..." (Карина Гусельникова)
"Прокинувшись сьогодні зранку за вікном побачила сніг. Це, напевно, перша зима, не враховуючи лютий 2022 року, якій я не радію. На подвір'ї бігає дітвора, вони радіють снігу, адже тоді можна буде зліпити снігову бабу. А я, мабуть, як і більшість дорослих, не в захваті від снігу і морозної погоди, адже нашим захисникам зараз холодно. Бувши в окопах на передовій, не дивлячись на погоду, вони захищають нас, виборюють нашу незалежність. Перечитала новини... Мене охопив біль і гордість одночасно..." (Карина Гусельникова)
"Кожен день — життя і смерть,
кожен день — на волосині...
Ну, допоки буде так,
що країна вся в руїнах?.."(Карина Гусельникова)
